Спецпроект "Європейської правди",
МЗС України, представництва Євросоюзу та Радіо ЄС

Як шість європейців допомогли мені зустрітися із... Мікеланджело

Для мене бути європейцем – це поважати європейські цінності та жити за ними. 

Серед них одна з головних – повага до прав людини… Не зважаючи на його фізичні можливості. Одне з фундаментальних прав людини – мати можливість вивчити загальносвітовий культурний спадок усієї планети, створений попередніми поколіннями.

Бути європейцем – це бажання дати можливість доторкнутися до вічних цінностей іншим, зробити доступним національне, загальноєвропейське та усесвітнє надбання!

Візьму сміливість розповісти вам іще одну історію.

Мілан. Не тільки велике, але й величне місто. Один з головних італійських історичних та культурних центрів. Безліч храмів, музеїв, пам’ятників.

Але Замок Сфорца (іт. Castello Sforzesco) – це дещо особливе. 

 

У фортеці, збудованій XV сторіччя міланським герцогом, у численних музеях можна ознайомитися із безліччю художніх скарбів.

 

За гострого дефіциту часу мене було необхідно побувати як мінімум, у одному музеї – Пінакотеці (з грецької – приміщення, де зберігався живопис).

Квитки були для мене та Наталії-супровідника безкоштовні, за що велика дяка правилам відвідування музеїв у Італії. 

Я пересувався залами, як уві сні – ліворуч та праворуч полотна Мессіни, Ліппі, Кореджо, Тьеполо, Каналетто. Наявність лише одного з цих шедеврів виводила б будь-який музей на світовий рівень. А тут їх – повторюю – БЕЗЛІЧ!

Проте я шукав конкретний шедевр. Спитав у музейної служительки, де скульптура, що мене особливо цікавила. Вона вказала попереду праворуч потрібне мені приміщення.

Моє серце забилося гучніше. Я перетнув поріг великої зали, підлога дальньої частини якої була розташована метри на 3 нижче за місце, де я стояв.

Швидко досвідченим поглядом бувалого відвідувача світових художніх зібрань оглянув простір.

Та очікувану скульптуру не побачив. На мою розгубленість миттю відреагувала чергова цієї зали, швидко підійшла до мене і спочатку італійською, потім англійської спитала, чи потрібна мені допомога? 

Я відповів: "Скажіть будь ласка, а де П’єтта?"

- Вона там, унизу, за тією напівкруглою перегородкою!

Я подивився на сходи, що були переді мною та зрозумів, що сил їх подолати у нас з Наталкою вже немає! Тим більше потім підніматися ними угору!

На жаль, підйомника чи пандусу поряд не було!

Жінка-чергова побачила розчарування в моїх очах та почала швидко–швидко схвильовано казати "Un minuto signore. Un minuto" Одну хвилину, пане! Одну хвилину! Потім щось ще казала, та я зрозумів, що вона прохала мене не хвилюватися, та поки оглянути інші експонати. 

І почала у когось щось питати у рацію. Досить швидко до неї приєдналася іще одна співробітниця музею. Вони щось емоційно обговорювали італійською, та спілкувалися із кимось двома телефонами.

За декілька хвилин підійшов молодий хлопчина у музейному однострої і доступною мені англійською сказав, що вони зараз обговорюють із колегами, як допомогти мені потрапити до нижнього рівня зали.

Потім він перейшов на якусь слов’янську мову. Виявилося, що на словацьку, багато що з якої мені, як українцю, було зрозумілим.

За мить усі троє музейних працівників полегшено зітхнули, посміхнулися і хлопець майже урочисто сказав: "Прошу слідувати за мною!"

 

Великим внутрішнім двором, залитим палким італійським сонцем, він довів до спуску до фортечного рову, де передав нас кремезному музейному охоронцю. Порахували, читачі, це вже був четвертий музейник, що брав участь у вирішенні нашої проблеми!

Пан міцно тримав мого візка, поки під перекидними містками спускав нас до низу. 

 

Потім постукав у маленькі дверцята, котрі одразу відкрилися. За ними із посмішкою чекав ще один охоронець (п’ята людина у моїй маленькій історії!), котрий повів нас довгими вузькими коридорами службових приміщень.

За п’ять хвилин цієї неочікуваної пригоди, що подарувала нам зустріч із підземеллями замку міланських герцогів, була натиснута кнопка ліфта. Майже миттєво двері відчинилися і нам посміхнувся ліфтер - 6-та (!) персона команди міланського музею, завданням якої було надати можливість українцю у візку подивитися ЛИШЕ ОДИН з експонатів італійського зібрання.

Через декілька секунд ліфт піднявся та зупинився. Двері відчинилися. П

еред ними нас зустрічали… усміхнена та щаслива наша знайома музейна трійця - дві тітоньки та молодий словак. Мовчки, жестом вони запросили мене пройти до маленької імпровізованої зали, що була відокремлена від великого простору напівкруглими перегородками.

І я підійшов до "П’єтти Ронданіні", останньої, незавершеної скульптури Великого Мікеланджело Буонаротті, над якою він працював всього лишень за шість днів до смерті.

 

Потім Наталя розповіла мені, що ці жінки попросили інших відвідувачів декілька хвилин почекати та не підходити до статуї, надати мені можливість особистого особистого побачення із роботою Генія.

Також, вони і мою Наталію попросили зачекати, дати можливість побути мені наодинці з мармуровими Мадонною та Ісусом..

Вихід з зали також відбувся у супроводі службовців музею. Та про це я майже не пам’ятаю. І ви повинні мене зрозуміти.

До речі, подробиці моїх відвідин шедевру, про що ви прочитали вище, я відновив з пам’яті вже ввечері, у готелі.

Ще раз порахував. І пам'ять підтвердила, що нам допомагали ШІСТЬ співробітників музею. Які, на перший погляд, просто чемно виконали свої службові обов’язки. Але я відчув особливе поважне ставлення до мене з боку стопроцентових вихованих ЄВРОПЕЙЦІВ!

Коли ми такими будемо? Залежить від нас!

І наостанок цього допису.

За десять років до ситуації в Мілані знаковим для розуміння поняття "Відносини між людьми у Європі" культурним та, можна сказати, світоглядним шоком у мене стало декількахвилинне спілкування з іще одним європейцем.

На початку двохтисячних років ми вперше потрапили до Флоренції. До того вже під час цього першого візиту до Італії мали змогу насолодитися колекціями музеїв Ватикану, інших скарбниць світової культури в італійський столиці. 

Головним для мене у Флоренції, а це дійсно місто-музей, було відвідати легендарну галерею Уффіці.

Біля гарного старовинного будинку ми стали у чергу, що вела до каси.

 

За хвилинку до нас майже підбіг адміністратор та запросивши рухатись за ним, підвів до іншого входу. Потім виніс нам два квитки. Такі ж як всім, тільки з ціною "Нуль Євро". 

І я, незважаючи на мої далеку від досконалості англійську, взяв на себе сміливість запитати в інтелігентного пана, чому, на мій погляд, у музейників в Італії якесь особливе ставлення до відвідувачів у інвалідних візках.

Я ще раз підкреслив, що це на мій особистий погляд, який спирається на досвід відвідин музеїв у різних країнах та ще й на різних континентах.

Пан зиркнув на мене блискавичним пронизливим поглядом і спитав, звідки я приїхав?

Я відповів, що з України.

Він до мене: "Це ви так далеко з Східної Європи? У візку? Вибачте, але я думаю що Вам, пане українець, було не просто і фізично, і організаційно, і певно, матеріально (при цьому він ще раз вибачився) приїхати до нас, у Фіренцу (так вони називають своє рідне місто!)".

Я з ним погодився.

Тоді він змінив навіть позу, у якій стояв перед нами з Наталкою, і майже урочисто сказав: "Ви, пане з України, мали можливість залишатися без зайвого клопоту вдома. А Ви перебороли фізичні та матеріальні перешкоди, щоб приїхати до нас в Італію та доторкнутися до наших культурних цінностей та святинь? Так як же ми, італійці, можемо ставитися без особливої поваги до таких наших гостей, як Ви?"

Потім – хвилинна німа сцена. Не тільки у виконанні італійського музейника, а і нас з Наталкою...

Потім він театрально розвернувся до дверей галереї та сказав мені: "Прошу пройти до творінь італійських та світових геніїв!"

Ніби підняв завісу на початку театрального дійства...

Саме тоді я і отримав один з перших, швидких, проте глибинних уроків, що таке гуманітарні європейські принципи. 

Бути європейцем – це не тільки дозволити, а й ще свідомо сприяти кожній людині в її бажанні саморозвитку, навчання, підвищення культурного та інтелектуального рівня!

Нам є куди розвиватися в Україні!

– Що особисто для Вас означають слова "Бути європейцем?"

– Що здивувало Вас у інших європейських державах?

– В чому Україна має зберігати самобутність в європейській родині, а де нам варто змінюватися?

Публікуйте свої історії під хештегом #BeEuropean на Фейсбуці та у Твіттері, додавайте яскраві фото або відео та обов’язково робіть у Фейсбуці тег @MFA of Ukraine або @Європейська правда, щоб ми побачили ваш допис за запросили в ефір Радіо ЄС. Детальніша інформація - за лінком.

Завітайте до сторінки нашого спецпроекту та беріть в ньому участь. Переможці отримають приз - поїздку до Брюсселя!

ПУБЛІКАЦІЇ
Сергій Сидоренко, Юрій Панченко, Європейська правда

На порозі торговельної війні: Україна та ЄС вийшли на новий етап суперечки про ліс-кругляк

Днями Україні доведеться ухвалити непросте рішення. Його наслідки можуть виявитися болючими або для країни, або особисто для президента. Євросоюз вже написав до Києва листа, в якому дав кілька варіантів та попередив, що "замовчати" проблему не вийде...

Сергій Сидоренко, Європейська правда

Заступниця генсека НАТО: У рішенні саміту Альянсу точно буде йтися про Україну

Роуз Геттемюллер: "У вас усі сконцентровані на обгортці, на формі! Всі питають: а чи буде у нас ПДЧ? Я взагалі не бачу для вас потреби так перейматися отриманням Плану дій щодо членства. Річні національні програми ведуть вас точно тією дорогою..."