"Кольорова революція" в Македонії – український сценарій для кандидата на вступ до ЄС

Артьом Георганов, для Європейської правди _ Середа, 27 квітня 2016, 13:16
Версія для друку Коментарі
Фото zhurnal.mk

Кілька тижнів тому в повідомленнях світових інформагенцій Македонія перестала бути знеособленим мігрантопроводом із Греції в щасливе майбутнє і знайшла власну інформаційну значущість. За допомогою найпоширенішого в тутешніх краях способу – входження в гостру політичну кризу.

Македонія – це місце, де словосполученням "політична криза" нікого не здивуєш і не налякаєш.

Але цього разу дії, які влада вважала рішучим кроком до подолання кризи, насправді вивели цю кризу на небачений досі рівень.

Вперше пролунали погрози з боку ЄС ввести санкції проти провідних політиків цей балканської країни.

Приводом для цього загострення стало рішення президента Георге Іванова припинити кримінальне переслідування 56 політиків, чиновників і співробітників силових відомств, фігурантів торішнього скандалу про масштабне прослуховування всіх і вся.

Тисячі людей на вулицях міст, сутички з поліцією, розгромлена канцелярія президента, опозиція, що відмовляється від діалогу до скасування одіозного рішення, і влада, яка не бажає йти на поступки.

Фото European Pressphoto Agency 

Все це створює вкрай складну ситуацію для бідної корумпованої країни з активною албанською меншиною і неефективним політичним класом.

"Колишня югославська республіка Македонія"

Македонія з'явилась на мапі Європи у 1991 році внаслідок дезінтеграції Югославії. Втім, модель отримання незалежності швидше нагадувала загалом мирний радянський сценарій, ніж кривавий югославський.

У потрібний момент правляча еліта республіки Македонія вирішила, що Югославія приречена і саме час подбати про своє майбутнє. Був скликаний референдум, який постановив проголосити незалежність. Югославська влада оскаржувати рішення не стала, мирно вивела армію і тим самим забезпечила добрі стосунки між Белградом і Скоп'є, в якому залишилася правити та сама соціалістична партійна номенклатура, що і в колишній метрополії.

Як і в пост-СРСР, вчорашні партійні бонзи і червоні директори не продемонстрували особливого завзяття у проведенні ринкових реформ і затвердженні справжньої демократії.

Країна впевнено влаштувалася на останніх місцях за рівнем доходів серед усіх європейських держав.

Натомість населенню було подаровано "національне відродження", держава активно взялася винаходити історичну традицію. Сучасну державу проголосили спадкоємницею Давньої Македонії, а нинішніх македонців – нащадками Філіпа II і Олександра Великого.

 

У активної історичної політики було кілька побічних ефектів. Методологія національного канону не дуже сприяла інтеграції албанської меншини (25% населення), якій не лишалося місця в ексклюзивному наративі величі македонської нації.

Одночасно це загострювало конфлікт із Грецією – самопроголошеною спадкоємицею всієї елліністичної традиції.

Афіни відмовилися визнавати за Скоп'є право на спадщину Олександра, більше того – відмовилися визнавати за Македонією право на цю назву; як наслідок, новоутворену державу прийняли до ООН під дивовижною назвою "Колишня югославська республіка Македонія".

Іншим важливим символічним ресурсом македонської еліти став наратив про мирну, безпечну і стабільну Македонію, що вигідно відрізняло її від галасливих югославських сусідів: нехай ми живемо не багато, та хоч не стріляють.

Ця історія закінчилася в 2001 році, коли албанські бойовики з сусіднього Косова зголосилися "звільнити" своїх одноплемінників, які компактно проживають у Північно-Західній Македонії. У серії прикордонних боїв македонським силам вдалося зупинити і, зрештою, відкинути албанців.

Найважливішу роль у цьому конфлікті відіграла Україна, яка озброїла македонців бойовими вертольотами, а незабаром і штурмовиками СУ-25.

Дивний факт, але опинившись у македонської армії, яка не мала жодного підготовленого пілота, бойова техніка стала не лише здійматися в повітря, а й успішно завдавати ударів по скупченням бойовиків, вміло маневруючи над гірським ландшафтом країни.

Албанці одразу ж заявили, що по них гатять українські пілоти. Македонія спочатку це заперечувала, потім сказала, що працюють змішані македонсько-українські екіпажі, де українські пілоти були лише в ролі інструкторів (що дещо проблематично в одномісному СУ-25), а потім і зовсім припинила коментувати роботу своєї авіації.

Внаслідок конфлікту унітарна країна була де-факто федералізована, албанці отримали розширені права самоврядування, натомість їхні воєнізовані підрозділи були роззброєні, а офіційний Скоп'є відновив монополію на насильство над усією територією країни.

Провідну роль у роззброєнні та умиротворенні Македонії зіграли багатонаціональні європейські сили.

Як і в житті будь-якої іншої балканської країни, ЄС відіграє тут особливу роль. Це основний торговельний партнер, дім для великої діаспори, донор допомоги і кінцева мета на майбутнє. Іншими словами, тут не може бути жодного політичного порядку денного, відмінного від завдання вступу до ЄС.

Але при цьому шлях до Євросоюзу ускладнює позиція Греції, яка чітко дала зрозуміти, що блокуватиме будь-які євроінтеграційні потуги Скоп'є до вирішення конфлікту навколо найменування країни.

Як наслідок, країна опинилася в досить неприємній ситуації. З одного боку, Македонія не має достатніх внутрішніх ресурсів для інституційного розвитку та сталого економічного зростання, з іншого – перспектива вступу до ЄС з його величезним ринком і щедрими дотаціями залишається закритою Афінами.

Відчуття безвиході, "покинутість" Європою, фундаментальна невирішеність албанського питання, корумпованість і неефективність правлячої еліти, монополізація політичного простору двома партіями: ВМРО (праві популісти) і СДСМ (ліві популісти) – все це не вселяло македонському суспільству впевненості у правильному шляху розвитку і накопичувало протестні настрої.

Динаміка кризи

Насіння сьогоднішнього протистояння було посіяне рік тому. В лютому 2015 року на адресу опозиційного лідера Зорана Заєва (СДСМ) були висунуті досить оригінальні, як для нинішнього часу, звинувачення в "конспірації з іноземною розвідкою з метою повалення уряду".

В публікаціях у ЗМІ активно спекулювали на тему того, що неназваними спецслужбами є британські та американські, а за самим Заєвим нібито навіть стоїть британський посол.

У відповідь прихильники Заєва почали низку протестів, а сам опозиціонер звинуватив прем'єр-міністра Ніколу Груєвськи в незаконному прослуховуванні 20 тис. македонських громадян; як незабаром з'ясувалося – небезпідставно.

До початку травня 2015 року протести з вимогою відставки прем'єр-міністра перейшли в стадію зіткнень із силами поліції. Сам Груєвськи організував не менш значний мітинг своїх прихильників, заявивши, що, зважаючи на широку народну підтримку, не має права виявити боягузтво і піти у відставку у такий важкий для вітчизни момент.

У цій ситуації довелося втрутитися Європейського Союзу.

2 червня минулого року європейський комісар з питань розширення і політики добросусідства Йоганес Ган провів спільну зустріч із Зораном Заєвим і Ніколою Груєвськи. Сторони домовилися зробити кроки, спрямовані на подолання глибокої кризи; була досягнута домовленість про проведення позачергових парламентських виборів, призначених на 5 червня 2016 року.

Протестна активність почала зменшуватись, а 20 жовтня було засновано перехідний уряд, що включає як представників ВМРО, так і соціал-демократів.

При цьому сам Нікола Груєвськи погодився піти у відставку за 120 днів до виборів, що він і зробив 18 січня цього року.

Найважливішим фактором відносної стабілізації стало активне розслідування фактів незаконного прослуховування, розпочате новим спеціальним прокурором. Фігурантами справи стали не тільки Нікола Груєвські і його міністри, але й мер Скоп'є, низка вищих чиновників, політиків і співробітників силових відомств.

Розслідування, в якому багато македонців і західні партнери вбачали чи не єдиний шанс на очищення македонського політичного класу, 13 квітня було припинено вольовим рішенням президента.

Рішення було настільки непопулярним, що навіть однопартійці президента з ВМРО посоромилися його підтримати.

 Президент Македонії Георге Іванов

Зоран Заєв закликав македонців вийти на вулиці і спробував очолити протест. Але не дуже успішно. Протест, за великим рахунком, очолив сам себе. Як і на українському Майдані, політики виконали другорядну роль, а на перший план вийшла самоорганізація розчарованого у своїй політичній еліті суспільства, оформлена новоутвореними неформальними організаціями "Протестую" і "Громадяни за захист Македонії".

Як і на Майдані, величезну роль у протесті відіграли студенти. Не відчуваючи жанрових обмежень традиційних партійних протестів, молоді люди знайшли свої унікальні візуальні образи і, подібно до українських колег, перетворили протест на естетично привабливе дійство.

Македонські події отримали назву "кольорової революції". Протестувальники озброюються різнокольоровими фарбами і щедро закидають ними монументальні новотвори в стилі античної цивілізації, яких так багато у центрі Скоп'є, демонструючи тим самим своє ставлення як до нинішньої влади взагалі, так і до офіційної історичної політики зокрема.

 Фото FOSIM 

Західні політики традиційно висловили свою глибоку стурбованість і почали наполегливо радити всім сторонам протистояння сісти за стіл переговорів.

Російський МЗС, не менш традиційно, побачив у протестах іноземне втручання, а в опозиційних лідерах розпізнав іноземних маріонеток, які намагаються реалізувати "український сценарій" – вочевидь, маючи на увазі під цим щось погане.

У подібному ключі виступив і прем'єр-міністр Сербії, заявивши, що "українізація Македонії" нікому не допоможе.

Питання в тому, як довго триватиме умовна схожість з Майданом – тільки до стадії протестів чи є реальні ризики переростання протистояння в криваву бійню?

Як і в Києві, вся повнота відповідальності лежить на владі.

Час для польових командирів чи для переговорів?

У Македонії зброї дуже багато – 24 ствола на 100 душ населення, і це з урахуванням жінок, дітей і пацифістів. І це лише офіційно, без урахування того, що албанці та їхні слов'янські сусіди масово приховали після конфлікту 2001 року.

Чи означає це, що будуть стріляти? Швидше за все, ні.

По-перше, тут немає свого Януковича, готового віддати наказ почати стріляти першим. Президент у парламентській Македонії більшу частину року є фігурою церемоніальною, нинішній прем'єр-міністр на посаді лише три місяці, більше того – з приставкою "виконуючий обов'язки".

Не схоже, що навіть у випадку тимчасового божевілля влади силовики підкорилися б і відкрили вогонь.

Швидше за все, вони б зайняли нейтралітет. Як це сталося в сусідній Сербії під час повалення режиму Слободана Мілошевича.

Балканський протест взагалі не схильний до крайньої радикалізації, в сусідній Болгарії півторарічний протестний марафон з вимогою відставки всього на світі завершився чимось дуже схожим на ніщо. У Боснії і Герцеговині, коли запахло смаженим, місцевий "беркут" просто почав брататися з протестувальниками.

Не схоже, щоб Македонія була готова порушити традицію, а хтось у владних кабінетах мріяв би скликати свої майбутні прес-конференції в Ростові.

Поки одні македонці незадоволені іншими македонцями, основною зброєю протистояння, швидше за все, залишаться гучні гасла, а також креативні плакати на мітингах та графіті на міських стінах.

Інша справа, якщо албанська меншина вирішить, що це вдалий момент для активної боротьби за свої права. Все ж таки етнічне протистояння на Балканах – це особливий жанр, з не найприємнішою історією.

Фото AP

22 квітня Демократична партія албанців (ДПА) заявила, що настав момент показати, що не лише македонці, а й албанці готові боротися за свої права.

Повна рівноправність – за словами албанських політиків – недосяжна без внесення змін до конституції, що перетворюють країну в бінаціональну держава македонців і албанців.

В той самий день албанці провели мітинг на підтримку озвучених вимог, на якому, серед іншого, лунали слова підтримки на адресу асоціації колишніх комбатантів Визвольної народної армії – тих самих бойовиків, які в 2001 році намагалися силою вирішити албанське питання в Македонії.

Проте і в цьому випадку конфліктний потенціал події не варто переоцінювати.

Заяви албанських лідерів насправді не несуть нічого нового і є продовженням їхньої звичної риторики, що успішно допомагає їм збирати албанські голоси.

Колишні польові командири були свого часу успішно вбудовані Груєвськи у владний консенсус і є такими ж вигодонабувачами існуючої системи, як і політики від чинної влади.

Тож чого дійсно варто очікувати найближчим часом – то це посилення тиску ЄС, котрий, як і рік тому, швидше за все, хай і не відразу, але матиме ефект.

Політики від влади повинні сісти за один стіл з політиками від опозиції і в якійсь формі долучити до переговорного процесу політиків від вулиці, щоб разом домовиться про долю червневих парламентських виборів і в тій чи іншій формі відновити розслідування у справі про прослуховування.

З тим, щоб нормалізувати ситуацію, хоча б до наступної весни.

 

Автор: Артьом Георганов,

докторант Університету Софії за спеціальністю "політологія"

ЧИТАЙ ТАКОЖ






Cергій Власко, "mySafety Україна"

Захист персональних даних: чий досвід може стати в нагоді Україні

У питанні захисту персональних даних України спирається на міжнародний досвід. Але в державі поки немає достатньої законодавчої бази і системи, здатної ефективно працювати в сучасних умовах.

Тарас Качка, Міжнародний фонд "Відродження"

Наш вимір Brexit: навіщо ЄС ставить Україну за приклад для Британії

ЄС все частіше згадує Угоду про асоціацію з Україною як модель майбутньої співпраці з Британією. Це великий плюс для України, адже тим самим ЄС розглядає угоду не лише як зону вільної торгівлі, а як модель нашої інтеграції. Втім, саме це й не влаштовує Британію, яка хоче обмежитися ЗВТ.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter