Два світи для виноробів: чому угорський Токай не схожий на сусіднє Закарпаття

Ганна Твердохліб, Ужгородський прес-клуб _ Середа, 17 травня 2017, 10:38
Версія для друку Коментарі

Між закарпатськими виноградниками і всесвітньовідомим Токайським регіоном Угорщини – якихось 130 км. Але на рівні законодавчого регулювання діяльності виноробів вони перетворюютьcя на прірву.

На практиці ця "прірва" означає, наприклад, таке.

У ресторанчику будь-якого з 27 сіл довкола самого Токаю було би дивно не мати можливості випити бокал саме токайського вина. Натомість на Закарпатті у санаторіях і ресторанах частіше запропонують Італію, Молдову, Чилі, Грузію. Максимум – Одесу або продукцію двох великих промислових підприємств області, але не місцевих приватних виноробів, як це цінується в усьому світі.

Смак і якість вина, технології, маркетинг, клімат та природні умови – в усьому цьому українські приватні винороби з "винних" регіонів не відстають від колег з ЄС.

Але роками очікують на єврореформи від влади. "Драконівську" ліцензію вартістю півмільйона гривень торік скасували – на оптову торгівлю вином і медовими напоями, виготовленими з власної сировини.

Та для приватних українських виноробів це не вирішило основної проблеми.

Вино і авто – підхід протилежний

– Основна складність зараз отримати ліцензію на виробництво,  каже голова Асоціації виноробів та виноградарів Закарпаття Олександр Ковач Питання навіть не в ціні, а в неможливості цього в принципі. Причиною є успадковані від СРСР застарілі норми, розроблені за часів акценту на великих промислових підприємствах. І тому атестацію виробництва за ними ми пройти не можемо.

У тій же сусідній Угорщині ліцензія не потрібна. За словами Олександра Ковача, вино там не є підакцизним товаром, тож все набагато легше і простіше.

Чому доступ дешевого чилійського вина не обмежено, а для своїх встановлено непідйомну ліцензію? Ми зверталися багато разів і багато до кого. Та це нікому не цікаво,  каже винороб.

Автомобільного виробника, який випускає за рік 100 авто, підтримують, забороняючи мільйонам українців купувати доступний транспорт у Європі або обкладаючи авто шаленим митом. Бо у виноробстві нема власного інтересу, а в автомобільному бізнесі він ще й який! – вважає він.

Олександр Ковач проводить аналогії з ЄС. Нагадує, що Словаччина виробляє майже 10 мільйонів авто на рік при кількості населення понад 5 мільйонів. І при цьому не обмежує можливість своїх громадян купувати без мита бюджетні вживані авто в інших країнах.

фото Ірини Брези, Ужгородський прес-клуб

Ну й для маленьких приватних виноробів Словаччина, Угорщина та й загалом Євросоюз забезпечують сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Не дивно, адже виноробство – це значно більше, аніж виготовлення та споживання вина.

Винний туризм як візитівка краю

Саме винний туризм становить основу наповнення бюджету невеликого Токаю з населенням понад чотири тисячі осіб. Тут є кілька десятків виноробів та їхніх дегустаційних залів.

Селище з населенням 4100 осіб з’єднали з більшою (на зразок нашого обласного центру) Ніредьгазою велосипедною доріжкою – майже 30 км. Збудували амфітеатр на 2500 місць, є й камерніший зал на 300 осіб.

Цікаві для туристів заходи проводяться кожні вихідні. Традиційним є фестиваль "Скуштуй Угорщину", а також свято збору винограду та фест молодого вина.

За кошти ЄС та десятивідсоткового внеску громади в самому селищі облаштували надсучасний інтерактивний музей вина і виноробства – єдиний в Угорщині, що презентує усі виноробні регіони світу.

Мер Токаю Дьордь Пошта розповідає:

кожне із 27 сіл цього винного регіону Угорщини раніше самостійно обирало стратегію свого розвитку та залучення туристів.

А з 2014 року для об’єднання зусиль урядом створено Регіональну раду розвитку. Підключено відповідні фонди. Половина коштів – національні, інша частина – європейські інвестиції. Як правило, це інфраструктурні проекти. Таблички про внесок Євросоюзу можна зустріти чи не в кожному селі.

 фото Ірини Брези, Ужгородський прес-клуб

Одним із найвідоміших є вражаючих розмірів зал "Ракоці", що колись належав династії Ференца Ракоці, який залишив свій слід і на Закарпатті.

У часи соціалізму зал був державним, а зараз перебуває у власності сім’ї французьких виноробів. Тут досі проводять світські заходи за участі найвищих посадовців та найвідоміших людей Угорщини.

Не менш цікаво завітати до приватних підземель у селах. Під на перший погляд звичайнісінькими будинками простягаються підвали не згірш королівських.

Один із виноробів у селі Тайо, Дьордь Рожо, виноробством займається разом з усією родиною. Його будинок – один із кількасот таких же в селі, а під землею – підвали з дерев’яними бочками з різними сортами білого вина. Для червоного Токайський регіон закритий. Його спеціалізація – саме білі сухі та солодкі вина.

Свої виноградники й вина тут, не афішуючи, мають і перші особи Угорщини. Землю для виноградарства може придбати кожен, хто здатен інвестувати у це. Завданням опісля є вміння віднайти свій ринок – чи на рівні Євросоюзу, чи за його межами.

Утім, винороби нерідко навіть не ускладнюють собі життя пошуком ринку збуту – споживачі приходять самі.

Сім’я виноробів з відомої виноробні Himesudvar виготовляє щороку майже 10 тисяч пляшок вина – усі вони продаються тільки тут, на обійсті.

Відвідувачі та покупці – угорці та іноземці. З іноземних гостей в останні роки майже половина – поляки. Є також гості з Японії і Тайваню. Дізнаються про виноробню з інтернету – зі статей, які пишуть не так журналісти, як попередні відвідувачі. Господиня Ката Вархеї каже, що останнім часом більшає туристів з України.

І знову про українську ліцензію

За словами Олександра Ковача, до Закарпаття "на вино" їздять не менше людей, ніж до Токаю. Славляться дегустаційними залами Ужгород, Середнє, Бобовище, Кідьош, Мужієво, Бенне.

Торік область прийняла мільйон туристів. Фахівець припускає, що з тої кількості щонайменше 700 тисяч пройшло через винні дегустації.

-У нас вино у низинних районах виробляють практично у кожному дворі, - розповідає він про винну специфіку регіону. - Але з фаховим виноробством це має мало спільного, саме вином ці напої назвати важко.

- Як правило, виготовляють з ізабельних сортів, та ще й в старих прогнилих бочках. Разом з тим є вже десь з 20 виноробів, які запросто можуть і вже конкурують із представниками інших країн. Ми виїжджаємо і представляємо наші вина на міжнародних конкурсах і на одному рівні з іноземцями отримуємо оцінки, нагороди, - каже Олександр Ковач.

Він знову наголошує на наболілому – ліцензії. Ковач переконаний, що розв’язання питання більше навіть дало би державі, ніж виноробу.

- Я є членом комісії при Міністерстві аграрної політики та продовольства України з дерегуляції законодавства саме для отримання первинної ліцензії, - каже він. - На засіданні їм так і сказав: в принципі ми, винороби, і так добре живемо, у нас все супер. Просто ми з вами, з державними установами, перебуваємо у паралельних світах. Ви робите вигляд, що нас не існує, а ми – що все нормально.

За словами фахівця, сьогодні не треба нічого створювати – лише легалізувати вже давно створене. Діє понад 100 дегустаційних залів, в які туристичні агенції давно організовують тури. Просто це не в рамках закону і ніхто не сплачує податків.

- Ми розвиваємося, і дуже динамічно. Так чи інакше, держава могла би з цього мати вигоду. Легалізація дала би більший поштовх до розвитку виноробства, - каже Олександр Ковач. - Бо зараз можемо реалізувати свою продукцію тільки на фестивалях та співпрацюючи з турагенціями. А маючи легальний дозвіл, можна займатися дієвим маркетингом, та й наші турбази залюбки взялися би реалізовувати наші вина.

Насамкінець він згадує досвід Португалії: там на одного винороба припадає 0,7 га землі. Тобто на Закарпатті могли би працювати щонайменше 5 тисяч виноробів. До того ж, є ринок: країна велика, а виноробних регіонів залишилося два-три.

- Так, вина п’ють поки мало - але з кожним днем культура його споживання росте і потреба у вині - також, - каже Олександр Ковач. - Ми ніколи не будемо конкурентами "Чизаю" чи "Котнару", у нас не той сегмент. Але ми займемо нішу імпортерів, бюджетного вина з Франції, Італії, Чилі, Аргентини. Ймовірно, імпортери суттєво втратять. Але для України це тисячі нових робочих місць, та й валюта перестане "втікати" за кордон. Справа за державою.

Автор: Ганна Твердохліб,

Ужгородський прес-клуб

Матеріал підготовлено в рамках проекту "Просування реформ в регіони" Програми Європейського Союзу "Підтримка громадянського суспільства в Україні"

ЧИТАЙ ТАКОЖ
powered by lun.ua


Ольга Михайлова, історик

Декомунізація по-польськи: чим ініціативи у сусідній країні відрізняються від українських

На сьогодні демонтаж свідчень колишньої залежності від СРСР для польського політикуму – важливіший пріоритет, ніж статус-кво у стосунках з РФ. І з цього питання серед польських політиків існує сталий, впевнений консенсус.

Юрій Панченко, Європейська правда

Непорозуміння у СОТ: навіщо Україні давати фору РФ у принциповій справі

На принципово важливі консультації з Росією у СОТ українська делегація поїхала, не маючи юридичної підтримки. Такий крок може дуже дорого коштувати Україні. Особливо якщо згадати спроби РФ унеможливити наше звернення до провідних юристів з міжнародного торгового права.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter