Генерал-посол Володимира Путіна: як підсанкційний дипломат очолив місію Росії в США

Сергій Сидоренко, Європейська правда _ Вівторок, 22 серпня 2017, 10:19
Версія для друку Коментарі
Фото КоммерсантЪ

В понеділок Кремль оголосив про рішення, яке не стало несподіваним, однак воно точно не є рядовим. Путін призначив Анатолія Антонова новим послом РФ в Сполучених Штатах.

Антонов – кар'єрний дипломат,  але не простий, а "військовий". Дипломат з генеральським званням, що саме по собі є доволі рідкісним явищем.

Та для нас важливо те, що російський посол в США був причетний до агресії РФ проти України. Він особисто відповідав за міжнародну підтримку дій армії РФ в Криму та на Донбасі, через що опинився в санкційних списках України, ЄС та низки інших держав.

Адміністрація Трампа мала повне право зупинити його призначення послом в США, але не стала йти на чергове загострення з росіянами; та й в РФ зробили все, щоби завести американців у безвихідь з цією кандидатурою.

"Європейська правда" розібралася, хто такий Анатолій Антонов та як його "вели" до нової посади.

"Хто ви, містере Антонов?"

Російські посадовці та офіційні джерела нині в один голос підкреслюють, що послом Росії в США став кар’єрний дипломат з великим дипломатичним досвідом.

Формально це є правдою. Новий посол ще з 1978 року, із певними перервами, працював в системі російського МЗС, та й в США він йде з посади заступника Лаврова.

Але коректніше буде назвати його військовим дипломатом – і за послужним  списком, і за сферою компетенції.

Так, офіційно в Росії немає такого визначення, але Антонов здавна опікується саме військовою тематикою.

Цікавий момент: такої короткої офіційної біографії, як у нього, немає в жодного із чинних заступників МЗС РФ. Російський МЗС не розкриває  інформацію про перші 24 роки його дипломатичної кар’єри і лише коротко зазначає, що він "обіймав різні посади в ЦА та за кордоном", навіть без згадки про країни (можна лише припустити за знанням бірманської мови, що за радянських часів Антонов мав відрядження до Бірми).

Його публічна кар’єра почалася в 2002 році з посади посла з особливих доручень. У 2004 році він очолив департамент з питань безпеки та роззброєння – тобто став головним переговірником МЗС РФ з військових питань. А у 2011-му – перейшов з "військової" посади в МЗС на "дипломатичну" посаду в армії: Антонов став заступником міністра оборони Росії.

Нещодавно Анатолій Антонов  "повернувся в дипломатію":  в грудні 2016 року він був переведений на посаду заступника міністра закордонних справ, і знову ж таки – став "відповідальним за питання військово-політичної безпеки". Але, як стверджують в Москві, це призначення сталося вже після того, як Путін погодив його кандидатуру для відрядження у Вашингтон. (про це писав КоммерсантЪ ще в лютому поточного року).

Півроку  в МЗС стали таким собі "карантином" перед посольським призначенням: погодьтеся, було б дивно призначати посла у США прямо з посади заступника керівника військового відомства.

Цікава деталь: Анатолій Антонов має найвище "генеральське" звання, доступне не кадровим військовим. Ще на початку 2014 року Путін присвоїв йому звання дійсного державного радника 1 класу, що є аналогом звання генерала армії для цивільних осіб.

Фото ТАСС

Відповідальний за виправдання агресії

То чим опікувався заступник глави Міноборони РФ Антонов у 2014-2016 роках? В цей період Україна та агресія РФ проти нашої держави були прямою його компетенцією.

Нинішній посол Росії в США у той час мав чітке завдання: він повинен був відбити звинувачення щодо присутності російської армії на українській території. Це стосується російської агресії і в Криму, і на Донбасі.

На початку 2014 року військовий дипломат Антонов намагався довести світові, що російська армія не здійснює окупації Криму, а "посилює охорону" військових ЧФ РФ від "київської хунти". Вже після незаконної анексії Криму він виправдовував конфіскацію росіянами більшої частини українського флоту, а після початку російської агресії на Сході України - намагався зупинити підтримку України Заходом, а в 2015 році розповідав казки про те, що в "Л/ДНР" немає російських військових, а ще – звинувачував Україну в перепонах діяльності росіян в Спільному центрі з контролю та координації на контактній лінії.

По суті, Антонов виконував ту саму роль, що й кремлівський пропагандист Дмітрій Кисельов, але для іншої аудиторії.

В той час як Кисельов генерував міфи про Київ для російського населення (і робив це доволі успішно), Антонов працював над дискредитацією України на світовій дипломатичній арені.

Складно сказати, чи мав він успіх у цій сфері, та певним "визнанням" його зусиль стало рішення ЄС включити Антонова на початку 2015 року до переліку росіян, на яких накладені персональні санкції (деталі в новині ЄС поширив санкції на Кобзона, заступників Шойгу, депутатів Думи, "Гіві" та "Моторолу"). В обґрунтуванні санкційного рішення ЄС пояснив, що Анатолій Антонов "на посаді заступника в Міноборони був залучений до підтримки розгортання російських військ в Україні".

Варто зазначити,  що ЄС розмірковував щодо санкцій проти Антонова ще навесні 2014 року, але тоді у європейців лишалася мрія на дипломатичне вирішення конфлікту і його, як ключового переговірника Міноборони, викреслили зі списків. У 2015 році ЄС вже не мав підстав не визнавати реальність.

Згодом дипломат-військовий потрапив також під санкції  Канади, Швейцарії, а також Норвегії. Крім того,він перебуває під санкціями в Україні.

А от уряд США так і не включив політика до своїх санкційних списків, і це не випадковість. В Вашингтоні добре знали заступника міністра оборони, який був ключовим переговірником з низки військових питань і не хотіли загострювати відносини з Москвою. Хай там як, через відсутність санкцій з боку США  новий посол не матиме обмежень у роботі на посаді.

Обмін послами

Чи мав Вашингтон можливість зупинити неоднозначне призначення?

Юридично – звісно ж, мав. За Віденською конвенцією про дипломатичні зносини посол не може очолити дипмісію, доки країна, до якої він прямує, не дасть агреман (офіційну згоду) на його призначення. Запит про агреман  обов’язково надсилають наперед і доки на нього немає відповіді, указ про призначення не підписують.

Агреман на призначення Антонова, за даними джерел, надійшов у Москву в середині липня. Тобто Трамп погодився на призначення вкрай одіозного російського посла...

Формально – в разі незгоди з вибором Кремля – Вашингтону не обов’язково було навіть відповідати росіянам "ні". За дипломатичною практикою замість відмови у агремані столиця просто мовчить,  і тоді друга сторона розуміє: що ж, треба шукати іншу кандидатуру.

Та це в теорії.  

А на практиці росіяни зробили все, щоби поставити Білий дім у безвихідь.

За усталеною світовою практикою, столиці ніколи не називають кандидатуру посла і не запускають процедуру його призначення, доки не отримають агреман.

Москва ж вчинила інакше. Від початку року з РФ регулярно лунали заяви про те, що Анатолій Антонов "точно стане новим послом". Спершу ці дані "злили" у ЗМІ. А навесні, навіть близько не маючи агреману, Кремль розпочав офіційне парламентське узгодження кандидатури посла(!).

Через це відмова Вашинготона вже не могла бути тихою, навіть якщо в Білому домі хотіли відмовити (що зовсім не є фактом).

 нового російського посла більше знають як представника Міноборони

Білий дім опинився перед вибором: або виходити на новий публічний скандал у відносинах з РФ, оголосивши, що США не приймуть до себе проголошеного росіянами посла, або все ж дати свою згоду на його призначення.  А до того ж, американцям теж потрібно було призначити нового посла в Росії (Трамп обрав на цю посаду Джона Хантсмана) і вони також чекали на агреман від росіян. 

Білий дім очікувано обрав мир, а не скандал. В липні столиці одночасно затвердили кандидатури послів одна для одної, а росіяни за місяць вже й призначили керівника своєї дипмісії.

Якою виявиться робота "військового дипломата" у період кризи у відносинах Москви та Вашингтона – покаже час. Але історія його призначення та російська практика ненав’язливого шантажу "американських друзів" дає всі підстави говорити: про довіру між столицями двох держав нині  не йдеться і близько. 

Що говорив Анатолій Антонов про Україну

Про війну:

"Я не вірю, що росіяни з українцями будуть воювати". (Інтерв’ю для Российской газеты, 21.04.2014)

"Ми за жодних обставин з Україною воювати не будемо. Україна нам не ворог! Я навіть теоретично не допускаю такого. Я вважаю, що розуму вистачить і у Києва, щоб не провокувати нас". (Інтерв’ю для "КП", 30.04.2015)

Про російські війська в Україні

"Жодних реальних доказів наявності російських військ в Україні досі не представлено. Американці багато разів заявляли: "російські танки перейшли кордон". Але де вони?.. Цей сильний партнер бреше, і покладатися на нього не можна."(Інтерв’ю для "КП", 30.04.2015)

Про "агресивний Захід"

"Країни НАТО використали ситуацію на південному сході України як привід відкинути всі дипломатичні слова, прийоми, гасла і рушити вперед, ближче до російських кордонів"

"Всі мріяли і думали, хто буде загрозою після того, як не стало, на жаль, Радянського Союзу. І ось прекрасна можливість - Росію треба зробити (ворогом)"

"Якісь божевільні, параноїдальні гасла... Дивишся на людей і думаєш: ви при своєму розумі, ви усвідомлюєте, що говорите?" (Прес-конференція в Москві, 03.05.2015)

Про накладені на нього санкції ЄС

"Досить безглуздо уявити, що ось ввели санкції, і тепер дехто з нас, хто знаходиться у списку санкцій, припинить працювати, і ми скажемо: "Ой, ми замислилися, ми винні, буде не так". Ну, звичайно ж, все буде з точністю до навпаки".(РИА Новости05.03.2015)


Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

powered by lun.ua






Юрій Панченко, Європейська правда

Вікно можливостей для Києва: чи вдасться заморозити конфлікт із Польщею

Після гучного скандалу з праворадикалами на марші у Варшаві польській владі більше не потрібні нові проблеми на етнічному ґрунті. І це дає Києву шанс на конструктивнішу позицію Польщі в історичному діалозі. Але наскільки тривалим буде це "вікно можливостей"?

Олександр Мішин, Центр дослідження Африки

Так йдуть диктатори: примара військового перевороту в Зімбабве

Політична боротьба у Зімбабве загострилася на тлі погіршення стану здоров’я президента Роберта Мугабе. Ймовірною причиною заколоту стало бажання 93-річного диктатора передати владу в руки своєї дружини Грейс.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter