Макрон перед прірвою: чому падає рейтинг нового президента Франції

Оксана Мітрофанова, Жюльєн Плюшар, для Європейської правди _ Середа, 13 вересня 2017, 13:20
Версія для друку Коментарі

Після феноменального зростання популярності, що забезпечило Еммануелю Макрону перемогу на президентських виборах, а його партії - абсолютну більшість як у Сенаті, так і у Національних зборах, на нового президента чекає таке ж феноменальне падіння рейтингу.

Перші ознаки падіння були помітні ще влітку. Так, за результатами опитування, проведеного IFOP з 17 липня по 22 липня, лише 47% респондентів заявили, що вони "швидше задоволені" діяльністю нового президента (54% у червні), а 7% - "дуже задоволені" (10% у червні). Загальна кількість незадоволених натомість зросла з 35% до 43%.

Напередодні нового навчального року популярність Еммануеля Макрона знову знизилася. Згідно з опитуванням BVA рівень підтримки глави держави за місяць впав на 11%. Більше того, лише 43% респондентів мають  "позитивну думку" щодо діяльності президента.

Трохи краща ситуація у прем'єр-міністра - Едуар Філіпп втратив 9% і має 46% позитивних оцінок. Більшість французів зараз мають "погану думку" щодо діяльності як Макрона (55%), так і Філіппа (50%).

Виходить, що лише за три місяці рівень підтримки президента впав на 19%, а прем'єр-міністра - на 13%.

Зрештою, темпи падіння рейтингу Макрона виявилися завеликими навіть у порівнянні з "успіхами" попередників.

Що стало причиною такого розчарування?

Падіння рейтингу французьких президентів за перші 100 днів 

В першу чергу, таке зниження популярності відбувається через негативне сприйняття нового трудового законодавства суспільством лівого політичного спектра.

Втім, лише цього пояснення буде замало. Спробуємо детальніше розглянути інші причини падіння рейтингу Макрона.

Зменшення фінансування оборони, відставка начальника генштабу, зменшення виплат допомоги на оплату житла, ганьба депутатів більшості при голосуванні закону в парламенті – ось хмари, які затьмарили образ енергійного президента-реформатора.

Неприємності для Макрона почалися 11 липня, коли у газеті Le Parisien вийшло інтерв'ю міністра державного бюджету Жеральда Дарманена. Серед іншого, він заявив, що виплати армії треба скоротити на 850 млн євро, зекономивши на оплаті обладнання та техніки. Така ініціатива явно суперечила передвиборчим обіцянкам Макрона.

Тому вже наступного дня на засіданні Ради оборони начальник генштабу П’єр де Вільє рішуче висловив незгоду з президентом щодо цього питання. Генерал зазначив, що у нинішніх умовах він вважає, що більше не може гарантувати стійкі сили оборони, які є необхідними, щоб забезпечити захист Франції та французького народу сьогодні і завтра.

Даний конфлікт призвів до відставки начальника генштабу. Оглядач La tribune Мішель Кабіроль нарахував чотири помилки цього рішення: неочікуваною стала економія на оборонному бюджеті; сама атака на генерала П’єра де Вільє; заперечення права парламенту на отримання інформації та, нарешті, незнання президентом сфери відповідальності начальника генштабу.

Лише вибір генерала Франсуа Лекуантра як нового начальника генштабу розглядався як позитивна дія перед армією.

Вже незабаром на Макрона чекала нова халепа від власних союзників  – міністрів з "Демократичного руху". 

Розслідування, розпочате прокуратурою Парижа на початку червня щодо ймовірного фіктивного працевлаштування членів "Демократичного руху", помічників міністра оборони Сільві Гулар у Європарламенті, призвели до її прохання про відставку. Після міністра оборони 21 червня у відставку подали й інші урядовці з "Демократичного руху": міністр юстиції Франсуа Байру та міністр європейських справ Маріель де Сарнез.

Іронією долі є те, що саме Байру є автором закону про моральність, згідно з яким депутатам буде заборонено брати на роботу близьких родичів! До того ж їм належатиме надавати більше інформації про свої взаємини з іншими установами, асоціаціями та компаніями; політикам, засудженим за корупцію, буде заборонено протягом 10 років займати державні посади; передбачено реформу системи фінансування політичних партій. Цей законопроект мав стати свідченням реалізації стратегічного курсу Макрона на "моралізацію" французької політики. 

А вже за кілька днів після відставки міністрів "Радіо Франс" оприлюднило розслідування, в якому партію було звинувачено у створенні фіктивних посад помічників, зарплату яким платили з бюджету ЄС. Ці гроші, як мінімум частково, пішли на партійні потреби.

Зрештою, до клубу відставників долучився й міністр територіальної згуртованості Франції Рішар Ферран. Причиною відставки стало розслідування прокуратури міста Брест щодо можливого шахрайства з нерухомістю.

Принципово, що Ферран був головою передвиборчого штабу Макрона та генеральним секретарем президентського руху "Вперед!". Тому ця відставка завдала чималого удару по іміджу президента.

Наступний рейтинговий удар: 27 липня депутати більшості зганьбилися, проголосувавши проти статті 7 вже згаданого закону про моралізацію суспільного життя.

Депутати відмовилися підтримати посилення податкової звітності для міністрів, що теж було важливою передвиборчою обіцянкою Макрона.  

Зрештою, виявилося, що французьке суспільство не сприймає голлівудських методів піару: візуальний медіа-простір Франції влітку був перенасичений зображеннями нового президента (Макрон і Путін у Версалі, Макрон і Трамп, Макрон у підводному човні, Макрон-авіатор), що й призвело до втоми у громадян.

 

І нарешті, плани Макрона підвищити ставку CSG (податку для фінансування соціальних програм) не на жарт занепокоїли французьких пенсіонерів. За оцінками, до 60% пенсіонерів відчують зменшення своїх доходів, а отже, й купівельної спроможності.

Втім, чи означає це швидкий та безславний кінець президентства Макрона? Аж ніяк!

Адже президент рішуче взявся втілювати реформи, до яких не доходили руки у його попередників. Звичайно, що це викликало спротив консервативного суспільства. Тому про реальний рівень підтримки Макрона можна буде говорити, лише оцінюючи результати його реформ.

Лише успіх або провал політики молодого енергійного лідера покажуть, чи були виправданими надії французів на президента-центриста.

 

Автори:

Оксана Мітрофанова,

кандидат політичних наук, старший науковий співробітник
Інституту всесвітньої історії НАНУ,

 


Жюльєн Плюшар
,

викладач коледжу м. Бошам, Франція

ЧИТАЙ ТАКОЖ
powered by lun.ua


Кястутіс Ланчінскас, Консультативна місія ЄС

Скандинавський рецепт для українських мітингів: як має діяти Нацполіція під час масових безладів

Якщо від початку вийти у натовп з шоломами та щитами, ефект може бути протилежний... Нова модель дій української поліції не буде повністю "скандинавською". Вона буде українською, але базуватиметься на методах, ефективність яких вже перевірена в інших країнах...

Юрій Панченко, Європейська правда

Євроінтеграція для холодильника: що прийде на зміну боротьбі за безвіз

Продукція транснаціональних компаній, що продається по всьому континенту (і навіть за однаковими цінами), різниться за якістю залежно від того, де її купують: у «старій Європі» чи у «новій»... Ми можемо стати свідками безпрецедентного кейсу захисту прав споживачів...


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter