Головний бар'єр на шляху до НАТО: що доведеться зробити Україні для вступу в Альянс

Микола Капітоненко, для Європейської правди _ Понеділок, 13 листопада 2017, 15:30
Версія для друку Коментарі

Україна – тепер вже й офіційно – хоче в НАТО.

Це з усіх точок зору добре і корисне бажання. Ми хочемо ділитися своїм досвідом, ресурсами та знаннями з союзниками по найуспішнішій коаліції в історії людства. Як казав герой одного серіалу, "коли ділишся чимось з іншою людиною, завжди отримуєш більше, ніж віддаєш. Особливо якщо у тебе вистачило мізків ділитися з тим, у кого було всього більше від початку".

У НАТО ми прагнемо давно, на різних рівнях, з перемінним успіхом і різною гучністю заявляючи про те, що названо спеціальним словосполученням "євроатлантична інтеграція України". У різні моменти історії ним користувалися як засобом залучення електорату, ресурсом для торгів з Росією і методом балансування зовнішньої політики. Останнє вимагає досить тонкого вміння, а тому виходило в нас найгірше.

Сьогодні ж прагнення до членства в НАТО видається вже більш серйозним, щоб не сказати відчайдушним. І, звісно ж, саме зараз досягненню цієї мети заважають найсерйозніші перешкоди.

У нас часто говорять, що головні з них – це підступи Кремля і недалекоглядність проросійськи налаштованих держав-членів НАТО.

Але вважати так – означає недооцінювати пріоритети, розрахунки і побоювання тих, кого ми хочемо мати за союзників.

У позиції тих країн-членів НАТО, які готові всіляко підтримувати Україну і навіть поділяють побоювання щодо російського ревізіонізму, але все ж не підтримують прагнення Києва до членства, є важливі нюанси. Нюанси, без глибокого розуміння яких не можна досягти серйозного прогресу на євроатлантичному напрямку.

Формулюючи стратегію вступу в НАТО, нам перш за все потрібно розуміти принцип роботи цієї системи колективної безпеки.

Спочатку Альянс був створений для захисту від нехитрої загрози – військового вторгнення СРСР і його союзників. Потім ризики стали більш непрямими і різноманітними, а завдання НАТО зводиться до їх мінімізації.

Сьогодні НАТО не має противників, які могли б зрівнятися з ним у могутності.

Загальний потенціал стримування достатній, щоби впоратися з будь-якою загрозою, якщо тільки буде виконуватися одна умова. Ця умова – впевненість кожного члена НАТО в тому, що всі інші будуть його захищати.

Іншими словами,

головна сила Альянсу – не його сукупна військова міць, а надійність.

Збереження цієї надійності – пріоритетне завдання для всіх країн-членів.

Але оскільки стаття 5 Вашингтонського договору активізувалася лише один раз, після атак 11 вересня на території США, багатьом державам-членам НАТО не вистачає впевненості в рішучості інших приходити на допомогу. Особливо якщо така допомога пов'язана з великими витратами і ризиками.

І тут з'являється України з наполегливим прагненням вступити в НАТО і готовністю витрачати на оборонні потреби набагато більше планки в 2% ВВП, визначених у 2006 році і підтверджених Уельським самітом 2014 року. Україна, готова відігравати активну роль у стримуванні Росії. І нарешті позбавлена ​​можливості нескінченно лавірувати і міняти свої зовнішньополітичні орієнтири.

Чому ж нам – попри всі ці переваги – буде складно вступити в НАТО? Які побоювання та інтереси стоять за черговими фразами союзників про, в принципі, відкриті двері Альянсу?

Повертаючись до сказаного вище, кожна держава в НАТО більш за все не хотіла би підриву надійності і довіри до Альянсу.

Цього бояться набагато більше, аніж російської загрози.

Ситуація, коли один із членів Альянсу буде атакований, а інші не стануть йому допомагати, буде означати крах довіри до Альянсу в цілому і значне знецінення цього загального ресурсу.

Кожна держава-член Альянсу – а саме вони, зрештою, вирішуватимуть долю українського членства – намагається оцінити ймовірність того, що їй доведеться відповідати на можливу російську агресію проти України. І чим така ймовірність вище, тим менш вигідним стає членство України. Тут працює простий підрахунок потенційних вигод і ризиків, без будь-якої ідеології, російського впливу і тому подібних факторів, що відіграють другорядну роль.

Чи можуть наші ресурси, досвід, територія і комунікації переважити такого роду побоювання?

На сьогоднішній день і в середньостроковій перспективі – ні.

Як не парадоксально це звучить, але Росія занадто слабка щодо НАТО, щоб наші активи і зусилля цінувалися настільки високо. Водночас Росія занадто сильна щодо нас, що дозволяє їй створювати реалістичну і постійну загрозу агресії, підкріплену до того ж окупацією Криму. Навряд чи кремлівські стратеги планували цей ефект, але безладно-агресивні кроки Росії в 2014 році створили їй репутацію непередбачуваної держави, яка тепер змушує країни Заходу до більш обережних рішень. Деякі з цих рішень – від постачання зброї до перспектив членства в НАТО – стосуються України.

Так, агресивні кроки Росії призводять до зростання значення військової сили і всіх пов'язаних з нею ресурсів, проте цей ефект діє лише на обмеженій території, зокрема в "сірій зоні" пострадянського простору.

Так, європейська безпека частково зруйнована або втратила свої обриси; але цих змін недостатньо для того, щоб Україна з її досвідом ведення затяжного військового конфлікту проти Росії перетворилася на контрибутора, а не споживача європейської безпеки.

І якщо ми дійсно хочемо стати членом НАТО в найближчому майбутньому, нам потрібна більш складна стратегія, заснована на дійсних, а не існуючих в нашій уяві сильних і слабких сторонах України.

На особливу увагу заслуговує те, як насправді країни-члени Альянсу сприймають російську загрозу. Це сприйняття значно відрізняється від нашого.

Члени НАТО вже зараз надійно захищені від військового вторгнення, і хочуть покладатися на цей захист і надалі.

Політика Росії створює для них проблеми, але проблеми іншого характеру, пов'язані з підривом довіри, кризою інститутів і зростанням невизначеності. Якщо ми будемо виходити з того, що Росія є страшною для Німеччини, Франції чи США тією ж мірою, що й для нас, то просто перемістимося в паралельну реальність.

В першу чергу, нам потрібно усвідомити, як важливі для сьогоднішнього НАТО спільні цінності.

Півстоліття тому можна було експлуатувати лише риторику геополітичного протистояння. Але в сьогоднішньому світі наші зусилля повинні бути більшою мірою спрямовані на перетворення в реальну демократію, ніж на переконання НАТО в нашому ключовому значенні для стримування Росії.

Водночас важливим елементом стратегії зближення з НАТО стане наша реалістична відповідь на російську загрозу. Ці питання – наша відповідь на російську загрозу і перспектива членства в НАТО – пов'язані між собою, як чарівні палички Гаррі Поттера і Волдеморта. Ми помічаємо простий зв'язок: чим активніше ми збираємося воювати з Росією, тим потрібнішими ми станемо для НАТО. Але зв'язок є більш складним і суперечливим: чим активніше ми збираємося воювати з Росією, тим небезпечніші ми будемо для НАТО як союзник.

Іншими словами, зниження ймовірності відкритого конфлікту з Росією скоротить наш шлях до НАТО.

Це дуже складне завдання, його вирішення теж потребує великих і тривалих зусиль. Можливо, що саме вміння і здатність знайти це рішення стане для нас "платою за вхід" до Альянсу.

Ми, звичайно, можемо залишити на озброєнні найпростішу тактику використання карти НАТО як блефу в грі проти Кремля. Тоді дійсно немає сенсу продумувати деталі – досить гучної риторики.

Але якщо ми хочемо складніших результатів, то варто пам'ятати: участь у міжнародних коаліціях – це не те, що досягається наполегливістю наших прохань. Перефразовуючи Отто Бісмарка, не промовами, а лише ідеями і змістовними зусиллями вирішуються великі питання часу.

 

Автор: Микола Капітоненко,

доцент Інституту міжнародних відносин КНУ,

для "Європейської правди"







Юрій Панченко, Європейська правда

10 років невизнання: чи існують для України причини розпочати відносини з Косовом

Косово святкує десяту річницю своєї незалежності. Всі ці 10 років позиція офіційного Києва була незмінною: ми не визнаємо незалежність Косова та вважаємо цей регіон невід'ємною частиною Сербії. 10 років тому це рішення виглядало відносно логічним. А зараз?

Микола Капітоненко, МЦПД

Розмова про цінності: що сказав та про що промовчав Петро Порошенко в Мюнхені

Європейці прекрасно бачать рівень деградації демократичних інститутів та захисту прав. Наше повчання Заходу на тему цінностей виглядає не дуже переконливо. Так само, як слова, що ані політика, ані бізнес не можуть існувати окремо від цінностей. Як ми точно знаємо - можуть (рос.)


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter