Чому Грузії не вдалося: 10 років невдач грузинської моделі примирення із сепаратистами
Які наслідки принесла Грузії війна 2008 року? Чи є перспективи мирної реінтеграції окупованих територій? Цей текст – спроба проаналізувати ситуацію без зручних кліше.
Досвід Грузії – це урок для України, який нам треба досконало вивчити і продовжувати вивчати і надалі.
Нескінченна Женева
В ці дні, десять років тому, розпочалася російсько-грузинська війна. Хоча знавці новітньої грузинської історії нагадують, що грузини воювали з росіянами ще з початку 1990-х, але все ж таки в серпні 2008-го світ вперше побачив відкриту агресію Росії проти Грузії.
Тоді, десять років тому, війна закінчилася за декілька днів. В результаті воєнної кампанії Південна Осетія (офіційна назва – Цхінвальський регіон) і Абхазія збільшили контрольовану ними територію, загалом посилили свою відокремленість від Грузії, а Росія офіційно визнала незалежність самопроголошених ще на початку 1990-х республік.
Офіційний Тбілісі після всього, що відбулося, вирішив зробити ставку лише на мирний, політико-дипломатичний шлях повернення окупованих територій.
З 15 жовтня 2008 року в Женеві почалися мирні переговори. Співголовами на цих зустрічах стали ООН, ОБСЄ і Євросоюз. До складу учасників увійшли Грузія, РФ та США, а також представники Абхазії та Південної Осетії (Цхінвальського регіону) (з точки зору Тбілісі, Сухумі та Цхінвалі присутні в Женеві неофіційно). На сьогоднішній день Женевські дискусії – єдиний формат діалогу між представниками Грузії і де-факто владою Абхазії і Південної Осетії.
Обговорення ведеться паралельно у двох групах: в одній розглядаються питання безпеки і стабільності в регіоні, в іншій – проблеми внутрішньо переміщених осіб і біженців.
Планувалося, що учасники переговорів в Женеві в першу чергу домовляться про взаємне незастосування сили і про механізм повернення біженців. Втім, за всі десять років зробити цього так і не вдалося.
19-20 червня відбувся черговий раунд Женевських дискусій – вже 44-й. Знову, вже традиційно, учасники переговорів не змогли узгодити, хто саме буде підписантами угоди щодо взаємного незастосування сили. Росія продовжує стверджувати, що вона не є учасницею конфлікту, і наполягати, щоб Тбілісі домовлявся лише із Сухумі та Цхінвалі.
Єдине, на що погоджується РФ – виступити гарантом зобов’язань незастосування сили спільно із США та ЄС.
Зрозуміло, що для Грузії такий варіант є абсолютно неприйнятним.
Навколо питання повернення біженців інша суперечка – Абхазія, Південна Осетія (Цхінвальський регіон) та Росія відмовляються дискутувати на цю тему в Женеві через... її обговорення на Генеральній Асамблеї Організації Об’єднаних Націй.
На останніх переговорах у Женеві знову, за традицією, це питання не розглядалося, тому що за декілька днів до того ГА ООН водинадцяте (з 2008 року) ухвалила ініційовану Грузією резолюцію "Статус внутрішньо переміщених осіб і біженців з Абхазії (Грузія) і регіону Цхінвалі/Південна Осетія (Грузія)". В резолюції визнається право на повернення всіх вимушено переміщених осіб та їхніх нащадків, незалежно від етнічної приналежності, у свої будинки на всій території Грузії, в тому числі в Абхазії і Південній Осетії (Цхінвальському регіоні), і йдеться про необхідність розробки відповідного графіка повернення. ООН також наголосила на неприпустимості насильницької зміни демографічної ситуації у відторгнутих від Грузії регіонах.
Росія категорично виступає проти розгляду даного документа Генасамблеєю, тому що, мовляв, у його обговоренні повинні брати участь представники Сухумі і Цхінвалі. Мовою російського МЗС, "триваючі спроби" витягти "тему біженців на майданчик ГА ООН блокують її обговорення в Женеві".
По суті, єдина тема, яку за десять років сторонам вдалося конструктивно обговорити під час Женевських дискусій – це… коричневий мармуровий клоп. Боротьба із цим спільним ворогом зі світу комах, шкідником фруктів та горіхів, який останнім часом розплодився на Південному Кавказі, минулого року об’єднала учасників переговорів, і вони домовилися про співпрацю задля вирішення проблеми.
Але чи можна вважати через це Женеву ефективним переговорним майданчиком – питання риторичне.
Стратегії Тбілісі
Іншим механізмом, за допомогою якого Тбілісі вдається демонструвати власну відданість справі повернення своїх автономій, є програми мирної реінтеграції, які останні роки активно приймає грузинська влада за підтримки західних партнерів.
На початку 2010 року (ще за часів президента Міхеіла Саакашвілі) у Грузії була ухвалена "Державна стратегія щодо окупованих територій: Залучення шляхом співпраці". Її метою було проголошено сприяння відновленню і поглибленню відносин між населенням Грузії, роз'єднаним розділовими лініями, що виникли в результаті окупації, і забезпечення населенню Абхазії і Південної Осетії тих прав і привілеїв, якими користується кожен громадянин Грузії.
Для цього були передбачені залучення Абхазії і Південної Осетії в міжнародні економічні відносини Грузії; розвиток інфраструктури для вільного пересування населення і товарів через розділові лінії; доступність грузинської системи охорони здоров'я для населення окупованих територій; створення можливостей для отримання освіти в Грузії населенням цих регіонів.
Грузинський план мирної реінтеграції окупованих територій схвалив Захід, зокрема, Європейський Союз та НАТО, проте не підтримали Росія та невизнані республіки. Зрештою, більш-менш ефективно запрацювала лише програма щодо лікування мешканців окупованих територій в грузинських клініках за рахунок бюджету Грузії.
Освітня програма не спрацювала через мовний бар’єр – осетини та абхази не знають і не вчать грузинську мову, яка є достатньо складною, має власну унікальну абетку і загалом не має практично нічого спільного з мовами цих народів Кавказу.
Натомість план з розвитку інфраструктури для взаємодії людей з окупованих територій з іншою територією Грузії призвів лише до погіршення ситуації. За активного сприяння Росії кількість КПП на адміністративному кордоні Абхазії та Грузії на річці Інгурі цього року зменшилася до… одного.
Втім, Тбілісі не збирається відступати, і що характерно, влада країни демонструє відданість курсу на мирну реінтеграцію, започаткованому попередниками.
Навесні цього року грузинський уряд, сформований "Грузинською мрією", представив новий план мирного повернення окупованих територій під назвою "Крок до кращого майбутнього", який є, по суті, продовженням Стратегії, розробленої за часів Саакашвілі.
З нових пропозицій – створення додаткових можливостей для отримання освіти мешканцями окупованих територій (тепер грузини розробили програми прискореного вивчення грузинської мови для абітурієнтів).
Ще одне нововведення – створення механізму, який спрощує доступ жителів регіонів, що не контролюються центральною грузинською владою, до переваг, якими громадяни Грузії стали користуватися в результаті зближення з ЄС. Це безвіз та угода про вільну торгівлю.
Окрім своїх паспортів, за якими можна вільно пересуватися Європою, Грузія запропонувала мешканцям Абхазії та Південної Осетії особливі умови для ведення підприємницької діяльності на грузинській території і "через" грузинську територію, тобто використання експортних можливостей Грузії для продажу своєї продукції в ЄС.
Програма "Крок до кращого майбутнього" "дозволить нам поділитися з нашими абхазькими і осетинськими громадянами тими благами, які нам дали дуже важливі міжнародні угоди, вільна торгівля і візова лібералізація з Європою", заявив в одному з нещодавніх інтерв’ю прем'єр-міністр Грузії Мамука Бахтадзе, члени сім'ї якого родом з приморського міста Очамчира в Абхазії, де сам чиновник провів більшу частину свого дитинства.
Втім, у пересічних спостерігачів та експертів Грузії оптимізму щодо реалізації нової версії програми мирної реінтеграції не побільшало. Адже Сухумі та Цхінвалі, як і раніше, налаштовані вкрай негативно щодо цих ініціатив.
Реальна інтеграція
Росія тим часом активно займається інтеграцією Абхазії та Південної Осетії зі свого боку.
На відміну від грузинських, освітні програми російських вишів активно працюють вже не перший рік, а тепер до цього додалася і програма медичного страхування для мешканців цих територій. Що стосується економічної співпраці, то РФ, як відомо, напряму дотує бюджети "республік" і є в цих регіонах практично єдиним інвестором.
Очевидно, що в такій ситуації абхази та осетини не мають можливості, та й не бачать сенсу в розвитку відносин із грузинською стороною. А якщо згадати, що абсолютна більшість жителів Абхазії та Південної Осетії мають російські паспорти, то стає зрозумілим, кому більш вдало вдається інтегрувати ці території.
Причому, на відміну від Грузії, Росія реалізує не тільки гуманітарні інтеграційні проекти.
24 листопада 2014 року було підписано Договір між РФ і "Республікою Абхазія" про союзництво і стратегічне партнерство. Основними напрямками реалізації домовленостей у документі позначені, зокрема: проведення скоординованої зовнішньої політики; створення загального простору оборони і безпеки; формування загального соціального і економічного простору.
У листопаді 2015 року, в рамках реалізації Договору про союзництво, була підписана "Угода між Російською Федерацією і Республікою Абхазія про Об'єднане угруповання військ (сил) Збройних Сил Російської Федерації та Збройних Сил Республіки Абхазія". Об'єднане угруповання призначено для реагування на збройний напад (агресію) та інші загрози військової безпеки стосовно будь-якої зі сторін. Аналогічна угода була підписана і з "Республікою Південна Осетія".
"Президент Південної Осетії" Леонід Тібілов заявив тоді, що підписання договору з Росією обумовлено ситуацією в Україні, розширенням НАТО і політикою Грузії.
Сумний прогноз
Політико-дипломатичний шлях повернення окупованих територій, з якого Грузія не звертає з часів завершення військових дій у серпні 2008 року, поки що не приніс Тбілісі жодних позитивних результатів, окрім постійного схвалення з боку західних партнерів.
Напевно, саме завдяки проведенню схваленого ЄС курсу, Грузії вдалося підписати Угоду про асоціацію з ЄС, добитися режиму вільної торгівлі та візової лібералізації, тобто забезпечити євроінтеграцію. Але в цей час окуповані автономії не просто залишаються територіями, неконтрольованими центральною владою – вони невпинно все більше інтегруються до Росії.
Дуже не хочеться оголошувати сумні прогнози на майбутнє – окрім всього іншого, в Грузії, і не тільки там, досі живуть десятки тисяч людей, які твердо вірять, що грузинська влада колись повернеться до Сухумі та Цхінвалі і вони зможуть поїхати додому, в Південну Осетію або Абхазію (кількість біженців з якої складає близько 200 тисяч осіб – усе грузинське населення республіки).
Для когось це очікування є сенсом життя останні 25 років, і хоча після серпня 2008-го вже практично ніхто не вірить у швидке повернення окупованих територій, залишилися ті, хто щиро сподівається на успішне втілення плану поступової реінтеграції.
Втім, наразі немає жодного факту, на якому можна було б побудувати не песимістичний, а інший, обнадійливий для грузинів прогноз.
І наостанок – пісня-мрія про повернення до Абхазії, якій вже виповнилося більше десяти років.
Автор: Наталя Іщенко,
журналіст