Подвійна поразка Росії та урок для України: ключові висновки виборів у Молдові
Вечір понеділка 25 лютого. Близько сотні молодих людей під супровід барабанів йдуть центром Кишинева. Це рух OccupyGuguță – і це єдиний протест проти порушень під час парламентських виборів, які пройшли у Молдові напередодні.
Хоча про нечесність виборів заявили обидві опозиції – і проросійська, і проєвропейська, пообіцявши потужні акції протесту, – на вулиці вийшла лише купка хіпстерів.
Зібравшись під кафе Guguță, що в самому центрі молдовської столиці, вони розгорнули креативні плакати (на кшталт "Мамо, я закохалася у корупцію" або "Ти голосуй, якщо що"), а далі маршем пройшли один квартал, до будинку парламенту, де на сходах зачитали перелік порушень, виявлених під час виборів.
І розійшлися.
Про численні порушення говорять і опозиційні політики – втім, вони відмовилися від масштабних протестів. На плани опозиції вплинула заява міжнародних спостерігачів, серед яких представники Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ), місії ПА ОБСЄ, ПАРЄ та Європарламенту.
Визнавши непоодинокі випадки підкупу виборців та зафіксувавши нерівний доступ кандидатів до медіа, міжнародні спостерігачі, втім, заявили, що у більшості аспектів вибори було проведено професійно і прозоро.
Таке визнання фактично унеможливлює курс опозиції на "післявиборчу революцію". Вибори відбулися, а їхній результат визнали на Заході.
Дві поразки Кремля
Політичну ситуацію у Молдові часто розглядають як суперництво між ЄС та Росією. Це – велике спрощення, про що ЄвроПравда не раз писала.
Втім, якщо дивитися на останні вибори з цього погляду, можна зробити такий висновок:
Хоча ЄС і не виграв, та Росія програла. Причому двічі.
Перш за все, варто пояснити, в чому полягає програш РФ. Ні для кого не є секретом, що на цих виборах Кремль зробив ставку на Партію соціалістів та її фактичного лідера, чинного президента Ігоря Додона.
Сам Додон неодноразово заявляв, що парламентські вибори мають стати точкою розвороту зовнішнього курсу Молдови – відразу після неминучої (як він запевняв) перемоги соціалістів.
Такі заяви широко розходилися російським телебаченням.
Росія провела потужну пропагандистську кампанію, спрямовану на мешканців Молдови. Ігор Додон – абсолютний лідер за кількістю зустрічей із Владіміром Путіним. Із цих зустрічей молдовський президент привозив усе нові й нові поступки. Наприклад, часткове скасування ембарго для фруктів та вина з Молдови і навіть "міграційну амністію" в РФ для тих заробітчан, які повернуться додому в Молдову для участі у виборах.
А за два дні до виборів РФ провела потужний (як там вважали) інформаційний залп по головному конкуренту соціалістів – лідеру правлячої Демократичної партії та де-факто найвпливовішій людині у Молдові Владу Плахотнюку. Проти нього було відкрито справу про незаконне вивезення більш ніж 37 млрд рублів.
Втім, результат виборів розвіяв ілюзії. Навіть у багатомандатному округу соціалістів підтримало лише 31,15% виборців – менше за прогнози. Це свідчить про те, що проросійське ядро у Молдові суттєво менше, аніж потрібно для "геополітичного розвороту".
Другою поразкою РФ стали результати масового голосування на виборах мешканців сепаратистського Придністров’я. На останнє звернули увагу й в Україні, адже подібна ситуація з часом можлива і у нас.
Втім, саме це голосування показало, що Москва не здатна повноцінно контролювати навіть Придністров’я.
Нагадаємо, що вперше мешканці сепаратистського регіону масово голосували у Молдові на президентських виборах 2016 року. Тоді це було логічно – проросійський регіон підтримав проросійського кандидата Додона.
Щось подібне очікувалося і цього разу – а кількість придністровців, що приїхали голосувати, зросла у п'ять разів.
Та якщо за партійними списками більшість придністровців проголосували за соціалістів (втім, це не мало глобального впливу на результат), то за мажоритаркою вони обрали не соціалістів, а "незалежних кандидатів", які насправді є близькими до правлячої і нібито прозахідної Демпартії.
Той факт, що формально проєвропейська партія зуміла домовитися з керівництвом Придністров’я (а без таких домовленостей ані масове голосування, ані підтримка потрібного кандидата були б неможливими), є чудовою ілюстрацією зменшення реального впливу Кремля на регіон.
Імітація чи євроінтеграція?
Для Євросоюзу молдовські вибори створили можливість повернутися до співпраці із Кишиневом, майже не втративши обличчя.
Нагадаємо, наразі відносини між ЄС та Молдовою вкрай погані. Минулорічне скасування виборів мера Кишинева після того, як на них виграв один із лідерів проєвропейської опозиції Андрей Нестасе, призвело до кризи у стосунках і навіть до заморожування європейської фінансової підтримки.
ЄС відразу висунув вимогу: відлига можлива лише у разі проведення в цілому демократичних виборів.
А отже, тепер з’явилася можливість відновити фінансування.
ЄС та США доведеться змиритися з тим, що владу тіньового лідера країни Влада Плахотнюка похитнути не вдалося. Щоправда, не виключено, що вони висунуть умову – приміром, що Плахотнюк не має стати прем’єром, а голосування за новий уряд не має супроводжуватися гучними скандалами про підкуп або залякування депутатів-опозиціонерів.
Нескладно здогадатися, що це означає, що проєвропейські реформи у країні будуть обмеженими і реальної політичної інтеграції з ЄС (в тому числі – чесного правосуддя, реальної боротьби з топ-корупцією тощо) годі чекати.
А з цим у Кишинева – зовсім біда.
Доказ цього – провал Молдови у рейтингу виконання Східного партнерства. Країна не лише віддала лідерство Україні, але й пропустила вперед Вірменію. За збереження нинішньої політичної системи таке відставання лише поглиблюватиметься.
Не дуже приємна перспектива – і тому ЄС ніяк не можна назвати переможцем цих виборів.
Втім, існує сценарій, здатний "обнулити" перемогу Демпартії та Плахотнюка.
Серед молдовських політологів популярним є обговорення сценарію ситуативного союзу між проросійськими соціалістами та проєвропейською опозицію – блоком ACUM. Союзу, який дозволить змінити виборчу систему, відмінивши вкрай невигідну опозиції мажоритарну, посунути одіозних керівників силових структур та Центрвиборчкому – та оголосити дострокові вибори.
Наразі це – лише теорія.
Але якщо це станеться, такий сценарій буде здатен призвести до реальних змін у країні.
Причому зовсім не обов’язково йтиметься про розворот Молдови до РФ.
Підкреслимо, такий сценарій видається вкрай малоймовірним хоча б тому, що виборці обох опозицій можуть не простити навіть ситуативного альянсу з ідеологічними ворогами.
Тому найімовірнішим є збереження формально проєвропейського курсу Молдови, проте без реальних проєвропейських змін. Хіба якщо влада припуститься якоїсь фатальної помилки, що стане спусковим гачком масових протестів.
Автор: Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди",
Кишинів – Київ