"Чи можливий розворот за Зеленського? Ні, це майже нереально. Точніше, тепер вже нереально". "Ми не бачимо підстав припускати, що це відбудеться. Усі сигнали свідчать про інше". "Простору для розвороту в нього не лишилося".

Це – типові відповіді західних, у тому числі європейських дипломатів на запитання про небезпеки та ризики, які несе зміна президента України. Цікаво, що донедавна настрої дипломатів були зовсім не такими оптимістичними, але останні три тижні багато чого змінили. А чимало співрозмовників переконані, що до появи такої визначеності доклався сам Захід, який обрав "стратегію обіймів" у відносинах з новообраним президентом Володимиром Зеленським.

Безпрецедентна кількість розмов, зустрічей та навіть міжнародних візитів до Києва задля того, щоби поговорити із "Зе-президентом" – частина цієї стратегії. А головне – те, що зі зміною президента в України знову відкрилося вікно можливостей для хай якого, але прогресу у відносинах із Заходом.

Одна біда: в "Зе-команді" досі бракує міжнародників, здатних скористатися цим вікном.

Візит із бойкотом

Ніч після переможних для Володимира Зеленського виборів побила всі шаблони не лише за українським, а й за світовими масштабами.

Розмови з кількома європейськими лідерами, а згодом ще й несподіваний особистий дзвінок Дональда Трампа – і все це тоді, коли виборчкоми лише починали рахувати голоси!

Достроково легітимний: чому Захід безпрецедентно швидко визнав перемогу Зеленського

"Європейська правда" детально описала це у день після виборів та припустила, що шквал привітань триватиме.

Так і сталося. Були дзвінки не тільки від Трампа та Макрона, а й від Меркель, Туска, Столтенберга, Мей, Трюдо... Перелік усіх, хто не обмежився традиційним письмовим привітанням, а особисто зателефонував Зеленському ще до офіційного визнання його перемоги в ЦВК, забрав би пару абзаців.

До Києва подзвонив навіть угорський лідер Віктор Орбан, який останніми роками старанно уникав особистих контактів з українською владою.

А далі настав час міжнародних візитів західних посадовців.

Цю серію ще у квітні відкрив голова МЗС Литви Лінас Лінкявічюс. Після травневих свят сюди прилетіла його канадійська колега Христя Фріланд, а ще Київ відвідав єврокомісар Йоганнес Ган, відповідальний за європейське сусідство. Останній візит заслуговує на окрему увагу.

Єврокомісар відмовився зустрічатися зі ще чинним президентом, хоча обидва мали час для зустрічі.

Цей демарш, схоже, став болючим для Банкової.

Щоби продемонструвати, що загальноєвропейського бойкоту немає, в АП навіть організували телефонну розмову Порошенка з президентом ЄК Жаном-Клодом Юнкером, хоча потреби в ній не було (вони все одно побачаться 13 травня в Брюсселі).

Та історія з Ганом – виняткова, вона сягає корінням у давні неприязні стосунки між політиками. Єврокомісар вже кілька років як розчарувався у Порошенкові, звинувачуючи того в системному порушенні обіцянок, і як наслідок – став приділяти значно менше уваги Україні. Почуття Порошенка до Гана, до слова, були дзеркальними (от тільки проблеми від цієї неприязні якщо і були, то не у Гана, а в України).

Але повернемося до майбутнього президента та до безпрецедентної уваги західних партнерів до нього.

"Хімія" для Зеленського

В українському фейсбуці (та у суспільстві загалом) – особливо серед тих, хто голосував проти Зеленського у другому турі, – поширена думка, що зміна влади та прихід "Зе-команди" можуть нести загрозу російського реваншу. 

Натомість західні дипломати, навіть ті, хто не приховував підтримки на адресу Порошенка, і близько не поділяють таких побоювань. "Виходячи зі всього, що ми читали і що безпосередньо чули, Україна з магістрального шляху не зійде", – заявив "Європейській правді" посол Канади Роман Ващук, зазначивши, що не бачить небезпеки ані розвороту від Заходу, ані "відкату" проведених реформ (детальне інтерв’ю Ващука читайте на ЄвроПравді днями).

Ващук представляє одну з тих держав, яка нині активно спілкується із Зеленським.

Канадський прем’єр Джастін Трюдо особисто дзвонив новообраному президентові за два дні після виборів, а глава МЗС Канади Христя Фріланд минулого тижня приїхала до Києва, щоби познайомитися із ним "вживу". Ващук каже, що зустріч була потрібна виключно для того, щоб налагодити персональний контакт із "Зе" на майбутнє. Та сама версія звучить від дипломатів з інших країни, лідери яких вже зателефонували новообраному президенту.

Це пояснення має сенс. Англійською є навіть термін – "хімія" (chemistry), коли йдеться про встановлення особистих дружніх відносин, зокрема між політиками, що прихильні один до одного.

Та не під запис чимало співрозмовників "Європейської правди" визнають: є й інша причина.

Головна мета усіх цих контактів, дзвінків, зустрічей – прив’язати Зеленського до Заходу.

Один із дипломатів вжив дуже влучний термін: друзі та партнери намагаються "утримати Зе в обіймах". Йдеться про "обійми" – бо це справді дружні розмови, там лунає пропозиція допомоги тощо. Та в той самий час слово "утримати" чи то навіть "затиснути" також є доречним, бо кожна така зустріч залишає менше шансів, що Зеленський обере інший курс, аніж той, на який розраховують друзі України.

Західні партнери переконані, що їхні дії мають ефект. "Розворот України? Це нереально. Тепер вже нереально", – переконував автора цих рядків один із дипломатів з держав-друзів України.

Цікаво також, що ставлення до "Зе" змінювалося з часом. "Зізнаюся, що перед першим туром я також піддався атмосфері небезпеки, яка охопила українську експертну спільноту. Тепер розумію, що чимало страхів були хибними", – переказав свої спостереження інший дипломат.

Але не варто думати, що Захід взагалі не бачить ризиків – де там! Вони є. Просто головними є інші.

Хаос-команда

За останні якнайменше 15-20 років українській владі часто та регулярно дорікали через "різноголосся" на міжнародній арені. Кожен політик, що опинявся у Вашингтоні чи Берліні, просував інтереси своєї групи впливу, а не всієї держави. А ще українські політики полюбляли "експортувати" в Європу та США внутрішні українські суперечки, намагаючись заручитися підтримкою західних друзів у боротьбі з опонентами.

Після початку війни з Росією ця проблема згасла.

У минулі роки, щонайменше із принципових питань, президент, урядовці та члени їхніх команд говорили за кордоном в один голос, а старожили у Брюсселі та Страсбурзі зазначали, що вперше європейці мають змогу підтримувати всю Україну – а не розв’язувати конфлікти між нашими партіями.

Нині ця "ідилія" пішла у минуле.

І йдеться не лише про війну на знищення між командами чинного та наступного президента. Вона також важить чимало та заслуговує на окрему увагу, та її початок на Заході принаймні могли передбачити (хоча мало хто уявляв масштаб цієї війни).

Та ще більшою несподіванкою стали рівень та масштаб неузгодженості у команді переможця.

Кому вірити? Зеленському? Разумкову? Данилюку? Що робити, якщо їхні офіційні заяви суперечать одна одній, а те, що вони говорять на закритих зустрічах, без преси – відмінне і від першого, і від другого? Розбіжності є навіть у найкритичніших питаннях, на кшталт розпуску парламенту: західним партнерам доводилося чути і про наміри розпустити Раду якнайшвидше, і про те, що рішення ще не ухвалене, і про те, що Зеленський точно не буде цього робити, хай що там звучить публічно.

"Хаос" – це слово, яким західні партнери найчастіше характеризують "Зе-команду".

Окремою і вкрай важливою проблемою стало те, що у Зеленського досі не визначили відповідального за міжнародну політику. Олександр Данилюк, який веде цю сферу зараз, наголошує, що не має наміру йти до МЗС. Кількість інших осіб у переліку претендентів на посаду міністра вже перевалила за десяток, але визначеності у цьому питанні немає й близько.

"Зараз міжнародна команда відсутня", – визнають у штабі "Зе".

"Невже вони не розуміють, наскільки це шкодить їм самим?" – коментують цей факт у західному дипкорпусі. Схоже, це так – Зеленський та його близьке оточення справді не розуміють, наскільки терміновим є питання і як багато вони втрачають через затримку.

Обрання нового президента відкрило Україні вікно можливостей – але дуже ненадовго.

Вже у перших числах липня новообраного президента чекають на конференції з питань реформ у Канаді, і це може стати першою великою міжнародною подією за його участі.

Далі, 8 липня, в Києві відбудеться саміт Україна-ЄС. А невдовзі після саміту, як свідчать джерела "Європейської правди", до Києва мають приїхати представники всіх 29 держав-членів Альянсу, щоби провести тут виїзне засідання Північноатлантичної ради та засідання Комісії Україна-НАТО. Так, воно має пройти за участі президента. Так, Угорщина на це вже погодилася.

Погодьтеся – непересічна подія, і буде дуже шкода, якщо її проведення поставлять під сумнів через організаційні питання. Простіше кажучи, через хаос у "Зе-команді".

Час запобігти цьому сценарію є, але з кожним днем та тижнем його лишається суттєво менше.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",
Київ – Брюссель