Кандидати від Угорщини на українських виборах: що не так із "примиренням" на Закарпатті

Понеділок, 1 липня 2019, 17:02 — , для Європейської правди
Держсекретар з питань національної політики уряду Угорщини Янош Арпад Потапі на Закарпатті. Фото з офіційної facebook-сторінки політика.

Українсько-угорські відносини зараз переживають чергове затишшя на тлі конфлікту, який триває від моменту ухвалення нового закону про освіту в Україні, тобто вже майже два роки.

На жаль, затишшя не означає шляху до примирення. 

Особливо коли обидві сторони продовжують робити хай дрібні та ненавмисні, але все ж помилки у ставленні один до одного.

Нещодавно у закарпатському місті Берегове відбулася подія, яка дуже яскраво демонструє, чому конфлікт досі ніяк не вирішиться.

27 червня лідери двох ключових угорських організацій України – Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС, KMKSZ) та Демократичної спілки угорців України (УМДС, UMDSZ) – підписали політичну угоду про співпрацю (узгодження кандидатів та взаємна підтримка) на найближчих парламентських виборах в Україні 21 липня.

Хоч ці організації часто плутають, а дехто вважає їх одним і тим самим, але між ними постійно відбуваються чвари та конфлікти – набагато безкомпромісніші, аніж нинішнє українсько-угорське протистояння. Тривалий час цією ворожнечею постійно користувалися місцеві політичні угрупування на Закарпатті у власних цілях – щоб залучити бодай частину угорського електорату на свій бік, або навпаки, цей електорат розпорошити та виграти вибори у двох угорських кандидатів на умовно угорському окрузі.

Тому ця угода була логічним та правильним кроком, дуже важливим для єдності угорської громади.

Та на церемонії підписання цієї угоди Ласло Брензович (КМКС) та Ласло Зубанич (УМДС) були не єдиними, хто опинився в епіцентрі уваги. 

За їхньою спиною стояли ще троє осіб.

 

Це генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бугайло, держсекретар з питань національної політики уряду Угорщини Янош Арпад Потапі та генконсул Угорщини в Берегові Матіаш Сіладі.

Усі вони разом є на красномовному фото з тієї події в Берегові.

Звісно, можна припустити, що це сталося випадково, мовляв, просто потрапили в кадр, стояли неподалік. Або й взагалі сказати, що в цій ситуації немає нічого дивного, адже Будапешт постійно підтримує угорську нацменшину в Україні, офіційні особи постійно приїздять на Закарпаття, уряд Угорщини навіть створив посаду уповноваженого, і так далі.

Але погодьтеся, якось дивно виглядає підписання політичної угоди між двома українськими політиками, які ведуть свої політичні сили на парламентські вибори в Україні – у присутності офіційних представників держави Угорщина.

Особливо якщо знати, що саме ці троє угорців, разом з Ласло Брензовичем та Ласло Зубаничем, відповідають в Україні за "угорську політику", в найширшому розумінні цього слова.

Цікаво, що учасники церемонії не знайшли у ній нічого лихого.

Це фото можна знайти не тільки на сайтах обох угорських організацій в Україні, а й на офіційній Facebook-сторінці держсекретаря Потапі, де той каже про важливість єдності угорців Закарпаття на майбутніх виборах 21 липня.

Зрозуміло, що тут не йдеться ні про який угорський сепаратизм, яким досі лякають окремі ЗМІ (особливо проросійські та російські).

Так само це навряд можна назвати втручанням в українську виборчу кампанію, бо хоч угорський уряд і презентував останнім часом велику кількість нових "гуманітарних" проєктів на Закарпатті та щоразу згадує при цьому лідерів угорської громади, але цими проєктами навряд чи когось сильно здивуєш. За останні п'ять років навіть без жодних виборів була втілена вражаюча кількість проєктів.

Що можна закинути представникам угорського уряду – то це "непрофесійність" та "некоректність". Адже не годиться бути наглядачами та фактично освячувати такі політичні рішення у сусідній країні. 

До того ж досі угорські дипломатичні команди та офіційні представники угорського уряду справді уникали участі в подібних політичних заходах, наголошуючи на своєму нейтралітеті та невтручанні у внутрішні справи угорських організацій в Україні, повторюючи зазвичай щось типу "ми вітаємо єдність, але ми тут ні до чого".

Біографії угорських посадовців свідчать, що помилки не мало би бути. Усі вони – досвідчені дипломати та державні менеджери з чималим досвідом. 

Чому ж підхід змінився?

Звичайно, відкрита підтримка Будапешта значно підвищує шанси кандидатів від угорських організацій на парламентських виборах в Україні.

Але, перепрошуємо, за такої кампанії і за такої участі в ній офіційних представників угорського уряду як сприймати кандидатів від угорської громади? Чи коректно їх взагалі так називати? Чи це кандидати від угорського уряду

А у разі обрання когось із угорців по мажоритарці – як його сприйматимуть в українському парламенті? Який він матиме вплив? Тобто зрештою – яка буде роль цього депутата?

Можна було би парирувати, мовляв, це буде представник від усієї угорської нації в Україні. Звучить пафосно і масштабно – але ж у Верховній раді працюють представники громадян України. То чи допоможе це рівню довіри до такого депутата як представника Закарпаття? Ні. І схоже, що максимум, на який зможе претендувати такий депутат – це виконувати роль "зіпсованого телефону" між Києвом, Закарпаттям та Будапештом. 

Якщо так і було замислено, тоді нехай. 

Але все ж схоже, що це чергова невимушена помилка, яких було зроблено вже чимало в українсько-угорських відносинах. 

Причому з обох боків. 

Ось найголосніші приклади. Торік Будапешт спричинив справжній конфлікт, коли некоректно сформулював назву посади уповноваженого щодо Закарпаття. А Київ перед тим безпідставно обурив угорців, коли СБУ почала кримінальне провадження проти угорського благодійного фонду. Обидва рішення потім виправили, але...

Можна довго перелічувати, хто перший почав і хто більше зробив "помилок", але у підсумку точно вийде нічия, бо саме через такі дії довіра між сторонами була вбита і конфлікт зайшов у глухий кут.

І саме з таких невимушених помилок і складається суть українсько-угорського конфлікту, який триває вже майже два роки. 

Здавалося б, усім давно має бути зрозуміло, що Україна не хоче і не може асимілювати угорців, а Будапешт – анексувати Закарпаття чи заблокувати євроатлантичну інтеграцію України. Але ні. Цей текст напевно викличе старі й зовсім не забуті стереотипи.

Знаю наперед, що з боку угорців пролунає: "Причепився до фото, а це дрібниці; а ми дякуємо Будапешту за підтримку і цінуємо її, бо втрачати нема чого – нам будь-що треба виграти бодай один округ по мажоритарці й мати свого представника у ВР, адже Притисянський виборчий округ Київ створити відмовляється".

А в Києві хтось неодмінно скаже: "От бачите, треба зупинити угорську гуманітарну та політичну експансію на Закарпатті, бо це може бути другий Крим і Донбас – тому потрібні спецслужби, які зупинять усіх сепаратистів".

Але і одне й інше – повна нісенітниця! 

Саме описана вище логіка з обох боків штовхає угорців Закарпаття далі по спіралі цієї суперечки, сварить країни та народи, закладаючи основу для найгірших сценаріїв під самісіньким кордоном з ЄС. 

І найсумніше те, що ця ситуація практично усіх влаштовує. А коли хтось починає говорити про альтернативні сценарії, варіанти порозуміння та пошуку компромісу, то в Києві таких людей часто починають називати угорським запроданцями на зарплаті у Будапешта, а на Закарпатті в середовищі угорської нацменшини – агентами українських спецслужб.

Хоча насправді тим, хто в Києвах, Будапештах, Брюсселях, Вашингтонах, Страсбургах палко розповідає, що Путін, українські націоналісти чи угорські сепаратисти "руйнують мультикультурний мир на Закарпатті" – саме їм варто не забувати дивитися у дзеркало. 

Адже у підсумку сьогодні ми маємо конфлікт між Україною та Угорщиною, який виснажує обидва народи вже майже два роки, хоча вирішити його можна було відразу за лічені тижні, станом на зараз – за кілька місяців. 

Головне – мати трохи бажання. І припинити робити ці безглузді дрібні та ненавмисні помилки.

Автор:

Дмитро Тужанський, для "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.