За церемонією інавгурації 46-го президента США спостерігав увесь світ. Найбільш нестандартна інавгурація в сучасній історії США проходила в умовах жорстких карантинних та безпекових заходів. 

Проте за офіційними промовами та політичним протоколом можна було пропустити декілька цікавих речей: наприклад, повстання республіканців проти Трампа.

Тож спробуємо проаналізувати, які наслідки матиме ця інавгурація для американського суспільства та американської політики. І, звісно, що чекає на Дональда Трампа і що він у зв'язку з цим планує. 

Нові виклики

6 січня цього року дійсно стало безпрецедентним випробуванням для американської демократії.

Стан панування постправди, фейків та недовіри, який акумулювався протягом передвиборчого року, вилився у протести, які побачив увесь світ.

Це призвело до додаткових заходів безпеки під час інавгурації – тисячу запрошених охороняли 25 тисяч бійців Національної гвардії.

Але охорона від загроз майбутніх також передбачає і боротьбу з їхньою причиною.

Як мінімум, у такому ключі істеблішмент розглядає і паралельну процедуру імпічменту. Оголошений в останні дні президентства Дональда Трампа імпічмент потенційно може знайти своє продовження в Сенаті – про це раніше заявляв голова республіканської більшості Мітч Макконнелл.

І хоча продовження процедури імпічменту після закінчення строку повноважень видається юридично сумнівним, демократи налаштовані рішуче йти до кінця в цьому юридичному казусі. 

На додачу склалася дійсно цікава і в дечому конфузна ситуація. 

19 січня, за день до інавгурації, російське консульство в Нью-Йорку офіційно заявило, що вже другий день у них відсутній телефонний зв'язок. Причому, за словами російських дипломатів, американська сторона знає про цю ситуацію, проте наразі жодних заходів не вжила. 

Це доволі логічно лягає на загальний курс попередження будь-яких провокацій у день інавгурації і непрозоро натякає Кремлю, кого американці вважають дійсно відповідальним за спробу підриву їхньої демократії. 

Одужання GOP

Відкритим залишається питання, що ж буде далі з 45-м президентом.

100 днів безпрецедентних викликів: що почав робити Байден, ставши президентом США

Імпічмент Трампа або як мінімум засудження його політики, інформаційного курсу та висловлювань вигідне як республіканцям, так і демократам. Причому доволі ймовірно, що республіканцям навіть більше.

Трампізм як ідеологічна течія Республіканської партії досі залишається дуже потужною силою. А цензура політичних заяв Трампа з боку соцмереж лише полегшує його повернення у нішу антисистемної опозиції, яку експрезидент займав до 2016 року.  

Однак на початку цього місяця стало очевидно, що підтримка Трампа серед істеблішменту Республіканської партії набагато слабша, ніж очікувалося.

Від президента почали відвертатися не лише його традиційні критики (так звані невер-трампери), але й навіть найближчі союзники. 

Дуже показовими були заяви і загальна позиція колишнього віцепрезидента Майка Пенса, державного секретаря Майкла Помпео і лідера республіканської більшості в Сенаті Мітча Макконнелла. 

Республіканська партія починає повертатися на свої класичні позиції. 

З точки зору цієї ідеології трампізм є радикальним рухом, який не лише компрометує Республіканську партію, але й ставить під загрозу багато з її ідеалів. 

І хоча процедура імпічменту, яка хронологічно виходить за межі президентських повноважень Трампа, досі видається певним політико-юридичним казусом, це не означає, що у "великої старої партії" (GOP – неофіційна назва партії) немає інших важелів тиску. 

Не будемо забувати про усі попередні позови проти експрезидента і про те, що зрада американської конституції – а саме з таким формулюванням можливе  його обвинувачення – виходить далеко за межі імпічменту.

Очевидно, в найближчому майбутньому можна очікувати засудження Трампа – хоча б на словах республіканських політиків. 

Ті функціонери з числа республіканців, які його підтримують, або потроху втрачають свій потенціал впливу, або лише нещодавно були помилувані самим Трампом. 

Звісно, наразі неможливо уявити ситуацію, коли самі республіканці запроторять Трампа на лаву підсудних – це було б занадто навіть для нинішніх буремних часів. 

Але тепер політичне лідерство у партії переходить до політиків зовсім іншого ґатунку – ветеранів політичної гри, які зросли під час холодної війни та раннього постбіполярного порядку. 

Саме на них має і, ймовірно, буде орієнтуватися республіканська молодь у формуванні нового образу партії.

* * * * *

Протистояння у партії "трампіст – класичний республіканець" стає дедалі відчутнішим. GOP повертається на старі рейки, які свого часу приводили до влади Рейгана, Буша-старшого та Маккейна. 

І чим швидшим буде це одужання – тим краще від того буде як самій партії, так і всій Америці.

Автор: Олександр Краєв,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"