"Я повернувся до Путіна, був зовсім поруч із ним. І я йому сказав: я дивлюся у ваші очі та не думаю, що у вас є душа", – розповів Джо Байден. І, що цікаво, Путіна ця характеристика не образила – навпаки, за словами Байдена, він розсміявся і відповів: "То ми розуміємо один одного".

Це сталося не зараз, на зустрічі лідерів США та РФ у Женеві, яку вже назвали історичною, а у далекому 2011 році. Тоді Байден обіймав посаду віцепрезидента, а Путін тимчасово працював прем’єром РФ, щоби "обнулити" свої президентські терміни. Про цей епізод політик розповів журналістам улітку 2014 року, у розпал російської агресії проти України, змальовуючи свій досвід спілкування з російським диктатором.

На нинішні переговори вони виходять на новій "хвилі щирості". Байден тепер називає Путіна "вбивцею", причому згодом і він сам, і Білий дім підтверджують, що вважають правильною таку характеристику.

Втім, в Україні часто доводиться чути сумніви: а чи не ховається за цією жорсткістю бажання просто підняти ставки і зрештою домовитися з Путіним, у тому числі ціною інтересів України? Що взагалі може бути предметом домовленостей лідерів? Де проходять "червоні лінії" для США?

Словом, чи не "зливає" Захід нашу державу?

Відповіді дивіться та слухайте у відеодискусії ЄвроПравди.

"Ніхто не довіряє противнику"

Ця стаття, на відміну від відео, значно більш сфокусована та відповідає на запитання, то чого ж чекати від нинішньої зустрічі президентів? Адже жорсткість у заявах не завжди супроводжується так само жорсткими діями. До прикладу, у 2011 році, попри слова про "президента без душі", переговори Байдена та Путіна були радше дружніми – політики домовлялися про те, як взаємодіяти на Близькому Сході тощо.

Протягом останніх тижнів Джо Байден, який відбув до Європи у тижневе турне, кілька разів зустрічався з журналістами, але щоразу відмовлявся уточнювати, про що конкретно він прагне домовитися з російським колегою.

Понад те, є високий шанс, що переговори завершаться взагалі без домовленостей.

Не дарма Вашингтон наперед відмовився від спільного виходу президентів до преси – а цей елемент вважають майже обов’язковим, коли сторони мають узгоджений документ і хочуть взяти на себе зобов’язання виконувати його.

Чи не головна перепона цьому – брак довіри, визнає Байден.

Та попри це, він вважає за можливе принаймні точкові домовленості з Путіним.

"Йдеться не про довіру, а про узгодження. Коли ви готуєте угоду зі своїм супротивником, ви не будете говорити щось на кшталт 'я йому довіряю'. Ви скажете: 'Ось те, чого я чекаю від нього'", – цитує пояснення Байдена Politico.

Ці міркування чинного президента США не варто недооцінювати – вони, певно, є навіть важливішими від гучної заяви про "Путіна-вбивцю".

І тут варто пригадати, що головною помилкою його попередника Дональда Трампа, під час попереднього саміту США-РФ улітку 2018 року в Гельсінкі (та зустріч, до слова, також відбулася відразу після саміту НАТО), стала якраз зависока довіра до слів та обіцянок російського лідера.

Тоді два президенти провели спільну пресконференцію, під час якої Трамп погодився з твердженням Путіна, що Росія не намагалася вплинути на вибори в США. Ця заява тоді стала сенсацією, адже американське розвідувальне співтовариство дотримувалося протилежної думки, і вийшло, що Трамп більше довіряє Путіну, ніж своїм спецслужбам! Зрештою Трампові навіть довелося публічно вибачитися за ці слова, через які його почали звинувачувати навіть власні однопартійці!

На зустрічі у Женеві такий сценарій, схоже, є неможливим.

Натомість лідери США та РФ планують вийти до преси окремо, і це дасть змогу порівняти їхні заяви про досягнуті домовленості.

Про Україну на березі озера

Ще одна важлива відмінність переговорів Трампа та Байдена з Путіним – те, що у Гельсінкі центральним елементом зустрічі були переговори лідерів віч-на-віч, за присутності лише перекладачів, зміст яких лишився таємним і породив численні підозри та конспірологічні теорії.

Натомість у Женеві, принаймні за попереднім планом, тет-а-тет взагалі не запланований – Джо Байден відмовився від закритих переговорів та планує спілкуватися з Путіним виключно за присутності членів своєї делегації.

Переговори пройдуть на віллі Ла Гранж – наданому швейцарською владою будинку XVIII сторіччя на березі Женевського озера та поруч зі всесвітньо відомим фонтаном на ньому.

Зустріч має розпочатися о 14:00 за київським часом, але не виключено, що затягнеться до вечора: лише офіційна програма відводить на переговори чотири години, розбивши їх на три "сесії" – у вузькому складі, де крім президентів та перекладачів будуть присутні також очільники МЗС обох сторін, а також у розширеному, де будуть також кілька дипломатів, радників та військові керівники з обох сторін.

Причому навіть якби ми не знали наперед, що Україна буде однією з тем розмови президентів, це засвідчив би склад учасників.

До Женеви, серед інших, їде Дмитрій Козак, який в адміністрації Путіна веде питання, пов’язані з Україною та Молдовою, та у тому числі є одним з учасників Нормандського формату на рівні радників (тобто на тому, де з українського боку учасником є Андрій Єрмак).

Втім, доброю новиною є те, що усі без винятку джерела – як ЄвроПравди, так і західних ЗМІ – запевняють, що у ставленні до російської агресії проти України поступок з боку Байдена не буде. Це відкидається категорично.

Ба більше, такі поступки вдарили би по позиціях самого американського президента, адже у США є стійка двопартійна підтримка України, і спроба піти проти задля домовленостей з російським диктатором дорого коштувала би і відносинам президента з Конгресом, і його рейтингу.

Інші західні лідери, які мали можливість поспілкуватися з президентом США останніми днями, також схиляються до цих прогнозів. "Думаю, Байден на зустрічі з Путіним донесе до нього жорсткі сигнали – це саме те, що і я робив, коло особисто бачився з Путіним", – заявив ЗМІ британський прем'єр Борис Джонсон після саміту G7, що відбувся цими вихідними.

Навіщо зустрічатися?

Це запитання може виникнути у багатьох читачів.

Мовляв, який сенс організовувати зустріч на такому рівні, до якої прикута увага усього світу, якщо ви не маєте узгоджених обрисів домовленості, не плануєте поступатися з ключових питань тощо?

Та насправді з точки зору міжнародної політики все цілком логічно.

По-перше, ця зустріч є особливою через те, що чинні лідери США та РФ ще ніколи не зустрічалися у такому статусі.

А перша зустріч президентів цінна не лише для того, щоби домовитися, а й для того, щоби у розмові за закритими дверима прощупати позицію один одного, позначити свої "червоні лінії" та зрозуміти "червоні лінії" свого опонента. Тому, приміром, Джо Байден зараз публічно заявляє, що припускає завершення зустрічі взагалі без домовленостей. "Я планую чітко повідомити президенту Путіну, що сфери для співпраці є. Але якщо він обере варіант не співпрацювати та діяти так, як досі – у нас буде відповідь", – заявив він журналістам днями.

По-друге, світ не крутиться навколо України, і нам необхідно це усвідомлювати.

Ба більше, цього разу для України це навіть добре. Ми вже підкреслили, що про поступки щодо України, за всіма сигналами та джерелами, не йдеться. Та хоча питання російської військової агресії проти України, або протиправної анексії Криму, або пов’язаних із цим санкцій не може стати компонентою "великої угоди" Москви та Вашингтона – є інші теми, де шанс на компроміс зберігається.

Це, приміром, питання Сирії, або Афганістану, звідки США виводять свої війська, або Лівії чи інших африканських країн, охоплених конфліктами. Не виключено, що Вашингтон та Москва знайдуть можливість спільно діяти в окремих питаннях, пов’язаних з Китаєм, стримування якого лишається пріоритетом для багатьох країн (для Москви, звісно, меншою мірою, але все ж таки).

Чи інший приклад: і США, і РФ зацікавлені у відновленні роботи своїх посольств, які підірвані останніми багаторазовими взаємними рішеннями про вигнання дипломатів. Це може стати зовнішньою ознакою часткового "розвантаження" відносин двох держав навіть у разі, якщо до реальних змін вони не готові.

А от про повноцінне перезавантаження, як це було за часів Обами, не йдеться навіть в теорії.

Панівна думка у Вашингтоні – що за президентства Путіна нові відносини з Росією категорично неможливі.

Тому Байден точно не готується натискати символічну "червону кнопку" і повторювати помилку, яку зробив його попередник Барак Обама у 2011 році, коли доручив держсекретарці Гілларі Клінтон оголосити разом з Сергєєм Лавровим про перезавантаження відносин з Росією. Бо по факту помилка, яку зробили американські перекладачі у написі на тій кнопці, виявилася пророчою – відносини швидко стали "перевантаженими". Без жодного шансу на поліпшення.

До слова, тоді США йшли до "спроби перезавантаження" тривалий час – Обама намагався вибудувати дружні відносини з Росією та тодішнім президентом Медведєвим, заплющував очі на недружні дії тощо. Зараз така опція недоступна.

А захист (тією чи іншою мірою) ключових інтересів України на переговорах із Путіним лишається для Байдена, по суті, єдиною доступною опцією. Тому стерегтися цих переговорів у Женеві нашій державі точно не варто.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"