Масштабна енергетична угода, підписана Європейським Союзом із Азербайджаном; візити в Єреван глави ЦРУ, а за кілька днів – голови російської Служби зовнішньої розвідки; переговори між Вірменією та Азербайджаном, що вперше відбуваються без посередників.

Всі ці новини об'єднує одне – Південний Кавказ знову став ареною, де стикаються інтереси РФ та Заходу, та де вони протистоять один одному. 

Можна навіть говорити про те, що Захід розпочав масштабний тиск, мета якого – вичавити РФ з цього регіону.

На підставі чого такий висновок? І які наслідки це матиме? Відповіді на ці питання – у новому відео на YouTube-каналі ЄвроПравди.

А для тих, хто хоче почитати, а не дивитися, ми пояснюємо, що відбувається, текстом – у цій статті.

Боротьба за газ

Рамкову угоду, яку підписали у понеділок, в Баку вже назвали історичною. Азербайджан в півтора рази, до 12  мільярдів кубометрів, збільшує постачання газу до ЄС. А до 2027 року обсяг продажу азербайджанського газу до ЄС має зрости до 20 млрд кубометрів.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, яка прилетіла до Баку підписувати цю угоду, не приховує – це був вимушений крок, на який у Європі пішли після російського газового шантажу.  "Тому ЄС вирішив відмовитися від Росії і звернутися до надійніших постачальників, що заслуговують на довіру. Я рада зарахувати Азербайджан до їх числа",– зазначає вона.

Також ЄС планує інвестувати у зелену енергетику Азербайджану, зокрема у водневу та вітроенергетику. Це дозволить Азербайджану "перетворитися з постачальника викопного палива на постачальника-партнера з відновлюваних джерел енергії для Європи".

Підписана угода вже викликала лють російських пропагандистів. Там ставлять питання, як рішення Баку співвідноситься з підписаною ним із Москвою декларацією про союзницьку взаємодію, в якій сторони зобов’язалися "утримуватися від здійснення будь-якої економічної діяльності, що завдає прямі чи непрямі збитки країні-партнеру".

А Азербайджан свідомо йде на конфлікти з РФ. Не тільки в економіці.

Минулого тижня Баку виніс у ЗМІ своє невдоволення діями російських "миротворців" у Нагірному Карабаху. Там стверджують: раніше Росія брала на себе зобов’язання, що до 1 липня у регіоні не буде вірменських військових.

Відповідно, додають у Баку, ця обіцянка Москви не лише не була  виконана, але й невідомо, коли це буде зроблено.

В такій ситуації підписана з ЄС угода додає Азербайджану впевненості, дозволяючи посилювати тиск на РФ.

У Баку нагадують, що мандат російських "миротворців" складає 5 років, тож добігає кінця у 2025 році, натякаючи тим самим, що він може і не бути продовжений.

Тим більше що тепер можна говорити про появу ще однієї сторони, надзвичайно зацікавленої в успіху мирного урегулювання. Йдеться про ЄС, для якої мир на Кавказі став питанням власної енергетичної безпеки.

Вірменія в пошуках нових гарантій безпеки

Не менш цікаві події відбуваються у Вірменії. Попри те, що країна залишається в цілому проросійською, за останні два роки позитивне ставлення до РФ тут суттєво знизилося. Для вірмен стало очевидним, що гарантії безпеки, надані свого часу Росією, діють дуже вибірково і значною мірою залежать від готовності Єревану підтримувати всі дії Кремля.

Але головне, є всі підстави говорити, що у західних країн знов з'явився інтерес до цього регіону.

Восени минулого року вірменський політолог Александр Іскандерян пояснював, що ілюстрацією зменшення інтересу Заходу до Вірменії стало поступове зниження рангу послів, яких відправляли до цієї країни, від початку 90-х і донині.

Натомість події останніх тижнів показують, що у ставленні США до Вірменії стався справжній розворот. Наприкінці червня стало відомо, що Джо Байден планує запропонувати на посаду посла у Єревані колишню тимчасово повірену в Україні Крістіну Квін, яку можна віднести до топ-дипломатів Сполучених Штатів. Вона користується повагою та впливом у Білому домі та на рівні керівництва Держдепу.

Російське МЗС сприйняло це як виклик своєму впливу у Вірменії.

А після – перейшло на істеричний тон, коментуючи  будь-які новини, пов’язані із Заходом. Наприклад, гостру реакцію російських дипломатів викликав навіть такий, здавалося б, нейтральний крок, як рішення Канади відкрити своє посольство у Вірменії.

Схоже, у РФ чудово розуміють, що за вплив у Вірменії їм тепер доведеться боротися.

Ще одним показовим моментом став неанонсований візит до Єревана голови ЦРУ Вільяма Бернса, який зустрівся з прем'єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном та головою вірменського Радбезу.

Не виключено, що однією з цілей голови ЦРУ було налагодження каналу зв’язку з РФ. Невипадково лише за 3 дні в Єреван прибув і директор Служби зовнішньої розвідки РФ Сергєй Наришкін. Але одночасно, єреванський візит Вільяма Бернса показує, що Південний Кавказ стає сферою інтересів Сполучених Штатів.

І що США можуть запропонувати Вірменії гарантії безпеки, альтернативні російським.

"Заморозити" Карабах

16 липня у Тбілісі відбулася непересічна подія – у грузинській столиці пройшли переговори глав МЗС Вірменії та Азербайджану.

Це перші переговори між цими ворогуючими країнами, що відбулися без посередників. Досі посередництво у переговорах брала на себе або Москва, або Брюссель. Попри те, що прориву за підсумками цієї зустрічі не було (та і не могло бути на цьому етапі), вона демонструє готовність сторін говорити та домовлятися.

У кожної з них є свої резони. Азербайджану потрібно показати ЄС конструктивну позицію та готовність до діалогу, а не до війни – нагадаємо, від цього залежало підписання енергетичної угоди з ЄС.

Натомість Вірменія була зацікавлена вийти на прямий діалог, бо у неї давно з’явилися сумніви щодо реальності російських безпекових гарантій.

А окрім того, в усіх сторін є розуміння, що у випадку програшу в Україні, Росії буде явно не до кавказького регіону. А відповідно – є істотний шанс, що за такого сценарію Єреван залишиться сам на сам із ворожими Азербайджаном та Туреччиною.

Тож, не гаючи часу, Вірменія намагається мінімізувати цей ризик.

Зокрема, зараз тривають (та дають перші результати!) мирні переговори з Туреччиною. Країни не лише відновили прямі авіарейси, але й готуються відкрити наземні прикордонні переходи, заміновані ще у 1990-х.

Втім, добитися аналогічного покращення відносин із Азербайджаном буде набагато складніше. Зокрема – через проблему Нагірного Карабаху, щодо якого у Баку не готові говорити про жодні автономні статуси.

При цьому посередницькі зусилля РФ явно не дають результату. І це не дивно – у Кремлі зацікавлені не у владнанні конфлікту, а збереженні свого статусу модератора, який дає політичний вплив на обидві країни.

Не все можна вирішити на прямих переговорах, для воюючих держав іноді потрібні посередники. Але у Вірменії та Азербайджану є альтернатива росіянам.

Свої послуги по посередництву завжди готовий пропонувати ЄС.

У Брюсселі навіть є свої миротворчі ідеї. Зокрема, там пропонують "заморозити" питання Нагірного Карабаху на 25 років, а замість цього – зосередитися на вирішенні інших питань: поверненні військовополонених, відбудові логістики у регіоні тощо.

Не все просто.

Успіх плану ЄС залежить від багатьох нюансів. Наприклад, чи будуть виведені з регіону вірменські військові, і хто в такому випадку буде гарантувати безпеки цивільного населення. Також Баку гостро реагує на критику з боку ЄС щодо прав людини – там стверджують, що Європарламент часто налаштований проти Азербайджану більше, ніж парламент Вірменії.

Проте допомога Заходу дає реальний шанс досягти мирної угоди. А в цьому зацікавлені і Азербайджан, і Вірменія.

Не зацікавлена у цьому лише Москва – така угода буквально "вичавить" РФ із регіону.

****

Поступове зменшення впливу РФ у Південному Кавказі стає неминучим.

Воно може затягнутися, або відбутися дуже швидко. Останній сценарій можливий після перемоги Збройних Сил України, коли Росія остаточно втратить авторитет в очах союзників. Показово, що Сполучені Штати та ЄС дуже поспішають, намагаючись якнайшвидше увійти  у розклади на Кавказі. Немов чекають дуже швидких змін.

І якщо це так, то виходить, що базовим сценарієм вони вважають саме перемогу України.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"