"Припинити ерозію державних інституцій" – із таким закликом до політиків у своєму різдвяному зверненні виступив король Іспанії Феліпе VI.

Хоча монарх не втручається у політичні суперечки, дискусії довкола судової гілки влади та конституційного суду виявилися настільки гострими, що змусили діяти навіть короля. 

Ситуація, яка склалася на Піренеях, є хорошим нагадуванням для України про те, що краще майбутнє, за яке триває війна, неможливе без незалежних та доброчесних суддів.

А альтернативи, які певний час можуть здаватися робочими, легко стають катастрофічними.

Передісторія конфлікту

Багато років Іспанія вперто не виконувала рекомендації Венеційської комісії Ради Європи та Європейської комісії щодо способу обрання аналога Вищої ради правосуддя, а саме: щоби принаймні більшість складу ВРП заради політичної незалежності обиралася самим суддівським корпусом.

Іспанська конституція 1978 року в цьому сенсі гнучка та визначає лише три базові позиції:

1) голову ВРП не обирають – ним за посадою є голова Верховного суду;

2) вісім із двадцяти обраних членів ВРП будуть не суддями, а представниками інших юридичних професій – вони призначатимуться парламентом, по чотири члени від кожної з палат;

3) щодо дванадцяти членів ВРП, які мають бути суддями, то спосіб їх призначення визначається законом.

Власне, з 1985 року іспанське законодавство залишає призначення всіх 20 членів ВРП за парламентом.

Це дає можливість впливати на формування ВРП фракціям усіх політичних партій, а отже, зокрема, й тих, які представляють басків та каталонців. 

Реформа цієї моделі інколи лунала як пропозиція, але насправді вона влаштовувала дві найбільші партії, які у відповідні періоди могли формувати "консервативну" або "прогресистську" більшість судової влади.

Це працювало, коли влада та опозиція були здатні доходити до так званих державницьких пактів. Адже для призначення членів ВРП парламентом вимагається "кваліфікована більшість" трьох п’ятих від складу палати депутатів чи сенаторів.

Втім, вісім років тому Іспанія увійшла в політичну кризу (чотири вибори за чотири роки), з якої вдалося вибратися завдяки появі стабільної коаліції лише у 2019 році. 

Ця невизначеність збіглася із завершенням мандата ВРП – у 2018 році. Відтоді її склад так і не оновлювався.

Через це залишилися заблокованими низка судових призначень.

У контексті спалених політичних мостів після гучних виборчих кампаній спроби вирішити ситуацію були незграбними.

Один з коментарів, який підірвав відповідні спроби, стосувався побоювання чи недовіри щодо того, наскільки новій ВРП вдалося б якимось чином впливати на розгляд судових справ проти лідерів каталонського руху за незалежність.

По-перше, напередодні початку пандемії в 2020 році центристи запропонували змінити спосіб обрання суддів до складу ВРП прямим голосуванням самих суддів. Але коаліція соціалістів та нових лівих відхилила такий законопроєкт, адже колись це було у передвиборчій програмі правих, і взагалі – тепер їхня черга замінити "консервативну" більшість на "прогресистську".

Пізніше, у 2021 році, владна коаліція вирішила обмежити можливість для складу ВРП у статусі виконувачів обов’язків здійснювати судові призначення, зокрема й заповнення квоти ВРП у Конституційному суді. Так сподівалися змусити правих домовитися про нові призначення під закликами до політичної відповідальності. Тобто зовсім без реверансів, які очікували праві для початку перемовин.

Не дочекавшись логічного вирішення ситуації, влада терміново повернула ВРП (з приставкою "в.о.") можливість заповнити свою квоту двох суддів Конституційного суду, адже неспроможність функціонувати торкнулася вже і цього органу.

Але цього разу як демарш вже самі члени ВРП відтягували обрання суддів КС.

Наприкінці 2022 року, невдовзі після зустрічі з європейським комісаром юстиції, дочекавшись дня національного свята Іспанії, голова Верховного суду Карлос Лесмес подав у відставку.

Покинувши ВС, він автоматично залишив ВРП без очільництва. Він сподівався, що це змусить політиків домовитися.

Хід конем від Санчеса

Натомість прем’єр Іспанії Педро Санчес розгорнув кампанію проти правих – це ж їхні політичні протеже з ВРП блокують повноваження уряду реалізувати свою квоту призначень до КС.

Річ у тім, що під питанням відразу опинилася третина від складу КС, яка б змінила ідеологічний баланс на користь "прогресистів", адже уряд лівих міг призначити двох суддів лише одночасно з двома призначеннями ВРП.

Як швидке рішення "під ялинку", соціалістична партія Санчеса вносить правку до не пов’язаного з правосуддям закону, який на той час слухався парламентом, аби змогти здійснити свою частину призначень до КС, не чекаючи на синхронність з ВРП.

Іронічно, що цей закон, до якого внеслася правка, стосувався змін до Кримінального кодексу, а саме двох злочинів, тісно пов’язаних із процесами сепаратизму.

З одного боку, пом’якшили відповідальність за дії, за які засуджені чи переслідуються каталонські діячі псевдореферендуму.

З іншого – декриміналізували нецільове використання бюджетних коштів, коли такі дії вчиняються без їхнього привласнення.  

Опозиція відреагувала, звернувшись до Конституційного суду (оновлення якого, власне, було під питанням) з приводу того, що використання сторонньої поправки без проходження процедури проєкту закону позбавляє їх парламентських прав.

Як наслідок, КС відразу паралізував розгляд парламентом згаданої поправки.

І тут ліві звинуватили "консерваторських" суддів у атаці на народовладдя.

Особливо критикували те, що скандальне рішення КС не стало б можливим, якби обидва "консервативних" судді з простроченими повноваженнями, яких і має намір замінити уряд, утрималися б, адже, на думку Санчеса, вони є зацікавленими сторонами.

В результаті уряд зміг призначити двох своїх ставлеників на користь "прогресистської більшості" КС лише завдяки домовленості всередині простроченої ВРП, за якою члени, які вважається "прогресистськими", дозволили "консерваторським" членам (а отже, одноголосно) призначити двох суддів КС правого ідеологічного спрямування.

Але додатковим скандалом стало те, що ставленики уряду – це колишній міністр юстиції від соціалістів Хуан Карлос Кампо та пряма підлегла Санчеса з кола співробітників його офісу Лаура Діез, яка у 2002-2004 роках консультувала каталонський уряд з приводу реформи їхнього статуту автономії, яка згодом була визнана неконституційною.  

Як результат – "прогресистська" більшість Конституційного суду, яка нещодавно обрала свого нового голову.

* * * * *

Цього року Іспанія готується провести місцеві, регіональні, а також загальнонаціональні парламентські вибори.

У такому контексті ситуація навколо Конституційного суду лише посилює політичну полеміку.

Стали відомі перші питання на порядку денному – чи відповідають Конституції закон про право переривання вагітності в межах термінів (оскаржений ще 2012 року, без призупинення його дії), закон про евтаназію та закон про освіту, тут – у контексті обмеження вивчання іспанської мови в Каталонії.

Власне, найбільш критичні питання в майбутньому передбачаються саме щодо каталонського питання.

Особливо коли уряд, який тримається на коаліції меншості, шукає все нові й нові можливості порозуміння з депутатами від Каталонії. В тому числі задля їхньої підтримки в парламентських голосуваннях.

Автор: Андрій Якубув,

політолог, громадський діяч (Іспанія)