В експертному середовищі досить жваво обговорюється нова концепція державного фінансування політичних партій.

Між тим пересічні громадяни досі не до кінця розуміють, чому ж вони повинні віддавати свої податкові кошти на відкуп корумпованим політикам.

Що може дати державне фінансування партій?

Чи здатне воно забезпечити прозорість політичних фінансів? Коли і як краще запроваджувати фінансову допомогу партіям від держави і хто повинен її отримувати?

Відповіді на ці питання потрібно шукати вже зараз. Підказкою для України може стати досвід східноєвропейських країн, зокрема Чехії.

* * * * *

Якщо на парламентських виборах у Чехії політична партія отримує принаймні 3% голосів, вона має право на значне фінансування, яке стартує з 6 млн крон на рік (курс чеської крони близький до курсу гривні, 1 євро коштує приблизно 27,5 крон).

Це - чималі кошти для партійного будівництва у країні, де мешкає близько 10 млн людей. Це дозволяє провідним політикам навіть у малих партіях мати певну базову зарплату, а самим партіям – утримувати офіси та вести діяльність протягом наступних чотирьох років.

Звісно, фінансування неоднакове для різних партій. Ті сили, що мають більшу підтримку виборців, одержують більше коштів. Партії, що подолали 5% - отримують 10 млн крон щороку. А за кожного обраного до парламенту депутата партія отримає 900 тис., а за місцевого депутата - 250 тис. крон на рік. 

Державне фінансування - досить хороша річ, але деталі його побудови є дуже важливими.

Цей тип фінансування повинен бути розроблений таким чином, щоб створити простір для отримання достатніх коштів малими партіями, аби вони могли змагатися, бути представленими у медіа, брати участь у обговореннях, конкурувати з більшими політичними силами.

Адже саме малим партіям найскладніше самим заробляти гроші.

Важливо розірвати зв’язки між політичними партіями та організованою злочинністю, зробивши так, щоб політичне фінансування залежало від державного фінансування та прозорих внесків, а не внесків підозрілих осіб, пов’язаних із мафією та лобістами.

Найскладніша ситуація - у виборчий період.

Трапляються випадки, коли невелика партія фінансується із зовнішніх джерел, влазить у борги, а опісля або банкрутує, або впадає у дедалі більшу залежність від цих джерел фінансування та перетворюється на кишенькову політсилу.

Чеським прикладом такої кишенькової партії може бути партія "Громадські справи" (Věci veřejné), яка фактично була політичним крилом охоронної фірми (співзасновник охоронної фірми ABL, Віт Барта, був головою партії до своєї відставки у листопаді 2013 року, коли він змушений був залишити її через корупційний скандал. – Ред.)

Існують і зворотні ризики. "Світанок прямої демократії" (Úsvit Přímé Demokracie, ультраправа партія, що просуває расистське ставлення до ромської меншини. – Ред.), зараз має своє представництво у парламенті, а відповідно – державне фінансування. У цій партії не більше 10 провідних членів, які й розділили між собою державні кошти - таким чином, кожен отримав мільйони крон.

Тобто гроші, призначені для розбудови партії, для налагодження міцніших зв’язків із громадськістю, де-факто були витрачені на особисті потреби.

Таких випадків складно уникнути.

Але є природній шлях розв'язання таких проблем - нечесна партія не отримує фінансування вдруге.

Справжні політичні партії зацікавлені у збереженні влади та переобранні – а це потребує грошей на рекламу та подібні речі. Але якщо політична партія цього не робить, а просто притримує гроші для своїх членів, то вона не буде знову представлена у парламенті.

"Світанок прямої демократії" майже напевне не пройде до парламенту знову. А його історія не змінила ставлення в Чехії до держфінансування партій. Таке фінансування у будь-якому разі є важливим, оскільки дозволяє виживати малим партіям, таким як Партія зелених Чехії.

Однак існує іще один недолік державного фінансування.

Якщо ви хочете більш рівного розподілу коштів для всіх партій, це водночас означає, що кошти можуть піти на підтримку радикальних партій.

Це може бути проблемою, зокрема - і в Україні.

Та в будь-якому разі вигоди від державного фінансування завжди перевищують витрати на нього, бо завжди існує ризик того, що одна або дві партії домінуватимуть у системі (як це було в Україні із Партією регіонів), контролюватимуть медіа та адміністративний ресурс, через що інші політичні партії не матимуть змоги бути почутими.

Що отримує суспільство від державного фінансування партій?

Достатньо щедре фінансування дозволяє зробити дві речі:

по-перше, обмежити обсяги фінансування, які можуть отримувати політичні партії з бізнес-джерел, а по-друге – вимагати від партій прозорості.

Адже якщо громадяни віддають свої податки на фінансування політичних партій, то всі здійснені з цих коштів витрати повинні бути повністю прозорими.

Варто зазначити - навіть в такій ситуації залишаються партії, що фінансуються мільярдерами.

У цьому немає нічого поганого, якщо процес прозорий. Люди все одно голосуватимуть за політиків-вихідців із великого бізнесу. На думку виборців, такі люди є сильними лідерами з правильними знайомствами, потрібними для виконання обов’язків. Це навряд чи колись зміниться.

Але пильнувати фінанси таких політиків треба ще більше. Суспільство має розуміти, як ці гроші заходять у політику.

натисніть на зображення для перегляду інфографіки

Наскільки такі поради актуальні для України?

Державні фінанси в Україні зараз перебувають у кризі, тому грошей на подібні ініціативи, на жаль, немає. Але коли ситуація покращиться, держава все-таки повинна виділяти помірні суми на державне фінансування партій.

Нехай навіть спочатку це будуть невеликі кошти.

Але це дозволить зробити повністю прозорими всі великі рахунки політичних партій.

Великі приватні внески теж  можна дозволити, але дані про всі такі надходження мають бути загальнодоступними, мають бути в Інтернеті. Громадяни повинні мати змогу чітко дізнатися назви компаній чи імена осіб, що фінансують партії.

Отже, навіть невелика частка державних грошей у партійній касі дозволяє зробити прозорими ВСІ партійні надходження, а не лише державні.

В Україні, де існує справді сильне громадянське суспільство, є люди, які можуть займатися моніторингом цих речей. Такий моніторинг має унеможливити найгірше - коли закон про прозорість політичних партій використовується однією партією для припинення діяльності інших.

Стаття підготовлена на основі розмови з Майклом Смітом, дослідником з Інституту економіки Академії наук Чеської республіки та керівником проекту зі створення бази даних фінансування політичних партій.

Записав Остап Кучма, аналітик ГО "Центр.ЮЕЙ" та учасник руху ЧЕСНО.

Розмова стала можливою завдяки Проекту міжнародної технічної допомоги "Навчальні програми професійного зростання" (CEUME).