"Українське питання" і проект будівництва газопроводу Nord Stream 2 стали своєрідним тестом на єдність країн Вишеградської групи (Польща, Угорщина, Чехія та Словаччина).

Просування російсько-німецького газотранспортного проекту розділило Вишеградські країни.

Так, чеський прем'єр-міністр Богуслав Соботка не приєднався до листа проти будівництва Nord Stream 2, адресованого віце-президенту Єврокомісії Марошу Шефчовичу за ініціативою Словаччини і ще 6 країн регіону.

Однак Чехія спільно з іншими 9 європейськими країнами підписала звернення до голови Євроради Дональда Туска з вимогою внести питання про реалізацію проекту Nord Stream 2 до порядку денного грудневого саміту Євросоюзу.

Така диференціація політичних позицій Вишеградської четвірки з ключових питань безпеки, в першу чергу енергетичної, свідчить про те, що цим країнам гостро потрібні ідеї, концепції, платформа, навколо яких вони зможуть об'єднатися.

Сьогодні на порядку денному стоїть питання про збереження Вишеградської групи як життєздатного регіонального об'єднання зі спільними інтересами.

Тому вирішення проблем енергетичної безпеки регіону може стати перспективною об'єднавчою платформою для розвитку тісної кооперації в різних секторах енергетики країн "четвірки" (газовий ринок, електроенергетика, декарбонізація економіки тощо), що дозволить у найближчій перспективі вести мову про перетворення V4 у формат V4+.

Саме регіональна енергетична безпека є об'єднуючим чинником у відносинах Вишеграда, Балтійських країн та України. Більш того, Вишеградські країни в перспективі можуть стати своєрідним енергетичним інтерконектором для балтійсько-балканського регіону.

Готовність Варшави, Братислави, Праги та Будапешта створити регіональний енергетичний хаб відразу підвищує і значимість Києва для реалізації цього проекту.

В рамках співпраці в газовому секторі Україна може запропонувати спільне використання підземних сховищ газу (ПСГ). Для порівняння, на Заході України обсяг ПСГ становить близько 26 млрд кубометрів, а сумарний обсяг сховищ газу в Вишеградських країнах – трохи більше 15 млрд кубометрів (Польща – 2,8 млрд; Чехія – 3,3 млрд; Словаччина – 3,0 млрд; Угорщина – 6,2 млрд), при цьому середньорічна потреба в газі в цих країнах досягає 33-37 млрд кубометрів.

Використання українських ПСГ дасть змогу Вишеградській групі закуповувати в літній період газ за нижчими цінами, збільшити резервні запаси газу тощо.

Крім цього, на особливу увагу заслуговує проект будівництва так званого електроенергетичного інтерконектора на кордоні України, Польщі та Словаччини. Це дозволить Києву експортувати електроенергію в сусідні європейські держави, а також поступово вийти з єдиної енергетичної системи з Росією і Білоруссю, розірвати енергетичні колоніальні зв'язки з Москвою.

Важливе стратегічне значення для енергетичної безпеки регіону мають інфраструктурні проекти, наприклад будівництво газопроводу Eastring.

Суть проекту полягає в тому, щоб шляхом створення декількох вузлових інтерконекторів поєднати існуючі газопроводи Туреччини, Румунії, Болгарії, Угорщини, Словаччини та України, а згодом приєднати до них Азербайджан, Ірак та Іран.

Для Києва це можливість увімкнути в контур Eastring українські ПСГ, що дозволить істотно розширити формат кооперації зі східноєвропейськими партнерами.

Ще одним новим консолідуючим завданням для країн Вишеградської четвірки та України виявилося протистояння російській пропаганді.

Росія вміло використовує внутрішні суперечності між східноєвропейськими країнами з багатьох питань, у тому числі і в енергетичному секторі.

Москва маніпулює знижками, тимчасовою відмовою від принципу "бери або плати", періодично нагнітає обстановку в стилі "енергетичного Армагеддону" в Україні та колапсу в транзиті газу до європейських країн і, таким чином, намагається зруйнувати солідарність європейських країн, сформувати проросійські форпости і загострити градус дискусії в ЄС щодо ключових життєво важливих питань.

В реаліях сьогодення для України стратегічно важливо реалізовувати "one voice energy policy" з країнами Вишеграду (тим більше, що перед останніми стоять однакові виклики і проблеми), активно лобіювати свої енергетичні інтереси в регіоні, ініціювати нові моделі для кооперування, стати лідером регіональної енергодипломатії, а також прискорити темпи реформування національного енергосектора.

Характер енергетичної політики Києва досить інтровертний, український урядовий топ-менеджмент зосереджений на вирішенні внутрішніх проблем сектора: реформування ключових галузей, деолігархізація, відповідність національного енергоринку вимогам Третього енергетичного пакета, приватизація, зміна управлінської структури...

Водночас Україна пасивно рухається у фарватері глобальних трендів в енергетиці, інертно реагуючи на зовнішні виклики енергетичній безпеці, наприклад, на проекти з будівництва газопроводу Nord Stream 2, "Південний потік" або "Турецький потік", заяви Росії про припинення транзиту газу українською територією після 2019 року.

Насамперед Україна повинна позиціонувати себе як частину єдиного європейського енергетичного простору, а не як транзитну країну для постачання газу в Європу. Розвиток співробітництва України та країн Вишеградської групи свідчить про те, що світ переходить від конкуренції за принципом "усі проти всіх" до тісної та продуктивної співпраці.

Автори:

Наталія Слободян,

експерт з енергетичних питань,
Національний центр стратегічних досліджень
(Республіка Польща, Варшава)

Патрік МакГрат,

стипендіат програми Фулбрайта,
Університет Новий Пазар (США)

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора