Дебати кандидатів на посаду наступного президента США стали найочікуванішим шоу телевізійного сезону в США. Надії аудиторії виправдалися – вже у першій зустрічі в ефірі противники провели динамічний політичний спаринг.

Але в президентських дебатах головне – кого оголосять переможцем медіа та експерти. Адже подібна перемога може забезпечити кілька додаткових відсотків підтримки.

Враховуючи невелику різницю у підтримці Гілларі Клінтон і Дональда Трампа, наслідки для кампанії можуть бути відчутними.

Одразу ж після дебатів багато впливових ЗМІ в США заявили про перемогу Клінтон.

І справді – вона виглядала підготовленою, врівноваженою і часом саркастичною.

Водночас Трамп взяв хороший старт на початку дебатів, але на останньому їх відрізку, який стосувався міжнародної безпеки, виглядав майже безпорадним. Можливо, його прихильники вважають, що достатньо бути прямолінійним і успішним бізнесменом, але тоді їм слід вимикати звук, коли Трамп говорить про зовнішню політику.

Тим не менш, саме ця тема є найбільш цікавою для нас.

Втім, про Україну кандидати навіть не згадали. Та і європейська безпека в цілому фігурувала тільки в контексті НАТО, коли Трамп знову озвучив свій скандальний підхід: оскільки союзники США по НАТО не виконують зобов'язання за відрахуваннями у загальну касу, то й США не повинні одноосібно нести тягар захисту Європи.

Говорячи про міжнародні проблеми, Клінтон вдало обіграла питання кібербезпеки. При цьому Дональд Трамп сам дав їй в руки козир, коли в розпал скандалу зі зламом листування всередині Демократичної партії закликав Росію "хакнути" частину особистого листування Клінтон.

Подібні заклики, зазначила Клінтон, неприпустимі для майбутнього головнокомандувача.

Не зійшлися кандидати і в оцінці боєготовності США. Трамп заявив, що за деякими критеріями США дуже відстають від Росії у військовому плані. А Клінтон наполягала, що ані Москва, ані Пекін, ані Тегеран не повинні навіть сумніватися в переважаючій військовій міці США.

Передбачувано згадали і про "Ісламську державу".

Трамп запевнив, що у нього є бездоганний план перемоги над ІДІЛ, однак відмовився розкривати деталі, адже це – військова таємниця.

Що буде при цьому з Іраком і Сирією? Чи збережуть вони себе як єдині держави, якими будуть їхні політичні режими? На ці питання Дональд Трамп навіть не намагається дати відповідь. А дарма, адже саме на них пробуксовує нинішня адміністрація Барака Обами.

Чи враховує в своїй стратегії Трамп позицію Росії та Ірану? Швидше за все теж ні, бо можлива відмова від ядерної угоди з Тегераном, про яку він заявив, здатна викликати нову кризу, та аж ніяк не сприяти духу співробітництва на Близькому Сході.

Втім, позиція Клінтон в іракському питанні теж не бездоганна. Вона заявила, що планує боротися з джихадистами, посилюючи авіаудари і надаючи значну підтримку курдським формуванням.

Після цих слів турецький лідер Ердоган мав би замислитися, якщо раніше підтримував Клінтон. Хоча навряд чи. Ердоган з тієї ж породи, що й Трамп: вважає, що сильний лідер – це вольовий, можливо, навіть авторитарний правитель і, звісно, чоловік.

Трамп відкрито заявив, що Клінтон не вистачає жорсткості, щоб бути президентом і головнокомандувачем – евфемізм, що однозначно читається в устах людини, яка неодноразово робила сексистські заяви.

І одразу ж переконався, що Клінтон жорсткості вистачає. Вона заявила, що лідерські якості президента – не в тому, щоб розпочинати війни. Навпаки, наявність у руках такої людини військових ресурсів, а особливо ядерної зброї, є величезним ризиком.

Найневдалішим, на мій погляд, пасажем Трампа стали його міркування про міжнародних союзників США.

На репліку Клінтон про необхідність більшої координації зі спецслужбами інших країн у боротьбі з тероризмом Трамп не стримався. Він заявив, що протягом півстоліття США надавали підтримку Німеччини, Японії, Південній Кореї, Саудівській Аравії, а натомість не отримали нічого.

Цієї фрази не лише достатньо для того, щоб оцінити глибину його знань історії сучасної політики, але у разі обрання вона ще не раз відгукнеться Трампу з боку партнерів.

Трамп запропонував віддати ініціативу у вирішенні ядерної проблеми на Корейському півострові Китаю, а врегулювання громадянської війни в Ємені – Ірану.

Як це узгоджується із загальною недовірою Трампа до цих країн, а головне, чи відповідає інтересам США, залишилося невідомим.

Так, відчувалося, що Гілларі Клінтон іноді відповідає цілими підготовленими заздалегідь пасажами. Але і Трамп використовував вже перевірені під час виборчої кампанії прийоми.

Його звинувачення демократів у тому, що багатство перетікає з Америки до Китаю і Азії, і критика запланованої угоди про Транстихоокеанське партнерство явно мали сподобатися жителям "іржавого поясу" США. Саме ці індустріальні штати – Пенсільванія, Огайо, Мічиган – більше за інших відчули на собі відтік капіталу і скорочення робочих місць внаслідок переміщення виробництв до Азії.

Однак апелюючи до середнього класу і "білих комірців", Трамп все одно залишається представником інтересів великого бізнесу і прихильником лінії зниження податків для найбагатших.

На цьому весь час намагалася зіграти Клінтон. Вона весь час виставляла конкурента як улюбленця долі – спадкоємця великих статків, що звик несправедливо ставитися до найманих працівників і навіть не виплачувати їм зарплату.

Найболючішим ударом стало посягання на головну самоідентифікацію Трампа – як успішного бізнесмена.

А чи не прибріхує він про свій добробут? Чи, може, зі сплатою податків не все чисто? Як виявилося, у Трампа не було контраргументів на ці звинувачення.

Більше того, спроба Трампа у відповідь виїхати на скандалі з приватним сервером Клінтон закінчилася "пшиком". Колишня перша леді визнала свою помилку, зумівши при цьому не видатися жалюгідною.

Втім, хід перших дебатів не приніс несподіванок – обидва кандидати використовували заготовки і практично не використовували "прихованих козирів".

При цьому обидва кандидати показали свої основні слабкості. Зокрема, Гілларі Клінтон потрібно було бути відвертою і природною, щоб викликати симпатії виборців, адже ніхто не сумнівається в її досвіді як політика.

Від Трампа ж чекали більше конструктиву, тому що на одному популізмі далеко не заїдеш. Чи впорається він із цим? За підсумками першого раунду – слабо віриться.

Втім, попереду ще два раунди, і можливо, вони покажуть, чи зможе Клінтон перетворити тактичну перемогу на стратегічну.

Не варто забувати, що перший раунд ще нічого не вирішує. Наприклад, під час попередніх виборів кандидат від республіканців Мітт Ромні впевнено виграв перші дебати, однак програв Бараку Обамі – як у двох наступних, так і загалом у президентських перегонах.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора