Однією з найважливіших новин цього тижня можна назвати пропозицію Китаю створити зону вільної торгівлі з Україною. Ця пропозиція, яку озвучив посл КНР Ду Вей, дуже швидко зникла з поля зору – гучних новин цього тижня вистачає.

Проте значення цієї пропозиції важко переоцінити.

Китай – друга за величиною економіка світу, і лібералізація торгівлі з ним може істотно змінити всю українську економіку. Інша річ – в який бік.

Пропозиція Китаю одразу причинила багато побоювань. Невипадково в українському Міністерстві економічного розвитку і торгівлі коментують пропозицію Пекіна дуже обережно.

Традиційно вважається, що створення режиму вільної торгівлі більш вигідно стороні, яка вже має позитивне сальдо в двосторонній торгівлі. За цією логікою, ЗВТ з Китаєм вкрай невигідна для України.

За даними МЕРТ, станом на минулий рік Китай посів друге місце у світі за обсягом товарообігу з Україною. А за підсумками першого півріччя товарообіг зріс на 0,8%, до $4,3 млрд.

Втім, основна частина цього товарообігу – китайський імпорт. Натомість український експорт у Китай зменшився на 26,7%, до $1,4 млрд.

Така статистика вимагає дуже зваженого підходу до ухвалення рішення про ЗВТ. Разом з тим, це зовсім не вирок – такий режим може бути вигідний і для України.

Варто коротко озвучити основні тези, що свідчать як на користь цього кроку, так і про його небажаність.

1. Україна – експортно-орієнтована економіка. А отже, чим більше ринків збуту вона має, тим більш захищеною вона може почуватися і тим міцнішою стає.

2. Географічна диверсифікація українського експорту бажає кращого. Якщо ще 5 років тому близько 30% продавалося на ринку РФ, а 25% – на ринку ЄС, то за останні кілька років відбулися драматичні зміни.

Зараз 40% наших експортних потоків реалізуються в ЄС і менше 10% – у РФ.

Така висока частка концентрації на одному ринку (навіть якщо він суперцивілізований і розвинений) небезпечна. Фактично, країна стає "заручником" і "вішає" на себе ризики, які контролювати просто не може і які виникають тільки в одному місці.

Навіть якщо це місце зараз стабільне. Але ж все відносно. І як довго зберігатиметься така стабільність – це відкрите питання, а відповідно, і тривожний фактор.

То чому ж не скористатися пропозицією і не спробувати "розкласти яйця по різних кошиках"?

3. Український експорт стрімко падав протягом декількох останніх років (включаючи і напрямок ЄС).

Після фактично 17% падіння в 2015 році, він так і не відновився, і за результатами поточного року загальне падіння складе близько 2,5%.

Експорт треба відновлювати. І Китай може бути дуже непоганою перспективою.

Україна всіма силами намагається відновити втрачений експортний потенціал. Але залишається відкритим питання: а з чим ми зараз виступаємо на експортних ринках? І чи зможемо кардинально змінити свою присутність на них?

Вже працює зона вільної торгівлі з ЄС, починає – з Канадою, відбуваються перспективні переговори з Ізраїлем і Туреччиною – але все це не може дати швидкий відгук від бізнесу по обидва боки кордонів.

Річ у тім, що ЗВТ – хороший інструмент, але він також потребує серйозного "базису" у вигляді якісного бізнес-клімату в країні. А з цим у нас, схоже, є суттєві проблеми.

Без цього очікувати значної активізації інвестиційних потоків, як мінімум, наївно. Будь-який бізнес – прагматичний. У нього є карта вибору, на яку нанесені норми повернення на вкладений капітал і рівень ризику.

І якщо ризик дуже високий (як в Україні), то економічні реалії не здатні запропонувати таку ж високу норму прибутку, яка задовольнила б навіть ризикового інвестора. А отже, на інвестиційних картах ми навряд чи з'явимося.

Китай (порівняно з іншими) не дуже боїться ризикувати. То чому б цим не скористатися?

При цьому в України є кілька козирів, які дають нам деякі конкурентні переваги навіть перед Китаєм.

Козир №1. Дешева робоча сила.

Низькі заробітки китайців залишилися в минулому. З початку 2000-х зарплати у Піднебесній зросли більш ніж у 4 рази. В Україні вартість робочої сили дешевша. Середня місячна заробітна плата у китайських містах вже близько 1 тис. доларів – чи варто порівнювати її з українськими трохи більше 5 тис. грн в місяць?

Козир №2. Населення Китаю продовжує зростати. За останні 7 років воно збільшилося майже на 50 млн, тобто більше, ніж на розмір сучасної України. Воно потребує, як мінімум, продуктів харчування.

Тут в України відкриваються можливості з її аграрним сектором, що швидко розвивається. Більш того, китайський споживач зараз вимагає продуктів харчування більш високого рівня, ніж готова надати місцева промисловість.

Як мінімум,

стосовно Китаю ми не будемо мати справу з жорстким захистом місцевого харчового ринку, з чим ми стикалися при аналогічних переговорах з ЄС, Канадою та іншими країнами.

Більше того, Китай сам зацікавлений в українських продуктах. Ілюстрація цього – скандали навколо отруєння молочними продуктами. Цю продукцію китайці воліють купувати не у місцевих виробників.

Українські компанії, що пройшли сертифікацію ЄС, здатні надати продукти необхідної якості. То чому б цим не скористатися?

Козир №3. Китай не живе короткостроковими перспективами.

У них традиційно присутнє стратегічне мислення в державному плануванні. 10-30 років – цілком нормальний горизонт планування для Пекіна. Одного разу задавши напрямок руху, вони навряд чи його змінюватимуть.

Відродження Шовкового шляху – це ідея країни, що чітко артикулюється. Україна знаходиться на цій дорозі. Китайське керівництво справедливо вважає, що навіть тільки через це ми можемо становити для них інтерес.

Козир №4. Китай – найважливіший постачальник товарів в ЄС.

Логічне питання, яке задають собі підприємці в Пекіні, абсолютно справедливе: "Чи варто продовжувати виробляти продукцію у себе на території, якщо можна перемістити частину виробництв, "заточених" на Європу, до України?".

І далі експортувати цю продукцію в ЄС. Економія очевидна.

Україна має ЗВТ з Європою, а отже, імпортні мита не сплачуються. Навіщо втрачати ті 5-10%, які сплачуються зараз китайцями при перетині їх контейнерами європейського кордону?

Козир №5. Якщо інші ЗВТ України теж почнуть нормально працювати, то шансів у Китаю на просування своєї продукції в інші точки світу також збільшуються.

Як бачимо, підстав для створення ЗВТ з Китаєм також достатньо. Однак,

плануючи переговори з Пекіном, слід пам'ятати ще одне правило – Китай не приймає миттєвих рішень.

Якщо меседж про ЗВТ вже був прилюдно оголошений, то цьому передувала ціла низка роздумів, дискусій і внутрішніх обговорень. Навряд чи це рішення буде змінено Пекіном.

Але процес реальних переговорів може тривати роками. Адже Китай має свої інтереси і не має потреби в поспішних рішеннях.

Повторюся – Китай ніколи і нікуди не поспішає.

І це основна проблема – час працює швидше на Пекін, ніж на Київ. Втім, ця ситуація ще може змінитися. 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора