Фінішний ривок Обами. Що означають останні санкції США

Юлія Курнишова, Інститут соціально-економічних досліджень _ Понеділок, 02 січня 2017, 10:35
Версія для друку Коментарі
Фото La Stampa

Особливість 2017 року в тому, що він починається не лише з надій, а й з чималих тривог.

Дуже схоже, що Україна у своїх відносинах із зовнішнім світом підходить до чергового визначального моменту. Таким вже був 2008-й, який став не тільки початком економічного спаду, але й роком, коли на міжнародній арені ми зіткнулися з перешкодами для євроатлантичної інтеграції, а символом наших нездійснених надій став Бухарестський саміт НАТО.

У 2017 році одним з джерел тривоги став результат виборів президента США.

Поява планів примирення США і Росії, зокрема за Кіссінджером, і згодом, нібито "зустрічним вітром" – за Пінчуком, не на жарт розбурхали тих, хто, всупереч усім сигналам і червоним вогнями, продовжує вірити, що США до останнього захищатимуть Україну.

Так, недопущення консолідації пострадянського простору під егідою Росії все ще присутнє в розрахунках американських стратегів. Але вже адміністрація Барака Обами дуже сприяла тому, що Україну відсунули на другий план. Здійснено це було шляхом часткового перекладання відповідальності за долю України на Німеччину, Францію та ЄС в цілому.

Трамп, судячи з його висловлювань, може довести ситуацію до межі, а саме – закрити очі на те, що буде коїтися на "задньому дворі" Росії.

Суто технічно, прихід нової американської адміністрації – це завжди шанс на поліпшення відносин з Росією. З тієї причини, що всі президенти США – принаймні, з 1990-х – наприкінці своїх термінів псували відносини з Москвою.

Ступінь їх поліпшення за наступної адміністрації багато в чому залежала від наявності "хімії" у відносинах між лідерами. Дональд Трамп, будучи кандидатом, не приховував своєї готовності співпрацювати з Росією з питань боротьби з тероризмом і особисто з Путіним як "сильним лідером".

Після своєї перемоги він дав ще кілька серйозних приводів судити про прийдешні зміни. Його кандидатури на посаду держсекретаря (Рекс Тіллерсон) і радника нацбезпеки (Майкл Флін) багатьма розглядаються як занадто проросійські.

А те, з яким завзяттям Трамп намагається "відмазувати" Росію від причетності до хакерських атак під час виборчої кампанії в США, вже цілком тягне на серйозний внутрішньополітичний скандал, або, як традиційно їх називають у США, "гейт".

Навряд чи хтось в Україні за передноворічними приготуваннями це пропустив, але нагадаю – 29 грудня чинний президент Обама підписав санкції щодо російських ГРУ і ФСБ, низки інших організацій, оголосив про висилку 35 російських дипломатів зі США на батьківщину, а також про закриття двох "дипломатичних дач".

Подія вкрай неординарна, оскільки останнє рішення про таку масштабну висилку розглядалося в далекому 2001 році, у зв'язку з гучною шпигунською "справою Ханссена".

Це стало другим значним кроком Обами з ускладнення життя своєму наступникові.

Після того, як США зробили можливим голосування резолюції в РБ ООН, в якій засуджуються дії Ізраїлю, Трамп написав у Twitter: "Тримайся, Ізраїлю, 20 січня вже скоро", маючи на увазі дату своєї інавгурації.

Наскільки сильно Трамп вірить, що саме він здатний змінити все – систему союзів, балансів і відносин, в які США вкладалися протягом усього післявоєнного часу? Судячи з усього, досить сильно, що ще раз свідчить, що він не тільки недосвідчений політик, але й нікчемний бізнесмен.

Йти на мирову з Росією зараз – значить визнати за нею статус практично рівною США, тоді як вона нею зовсім не є. Росія сьогодні, за винятком ядерного ресурсу, – країна слабка.

Москва ж бачить у Трампі політика, здатного повернути її до клубу обраних – до тієї ж G-7. Але що скажуть на це інші члени клубу?

Навряд чи їм сподобається, що своєю присутністю Путін постійно дискредитуватиме їх самих, навіть якщо в майбутньому 2017 році багато з тих, хто "розуміє Путіна", мають шанси прийти у владу.

Всіх замінити неможливо, абсолютно точно залишиться ядро тих, хто не зможе переступити через принципи, і всередині ЄС це породжуватиме додатковий розкол.

З іншого боку, якщо Трамп піде на поступки, він не дочекається подяки Кремля, а тільки збільшить його апетити.

Цікаво, якби Трамп уже на 20 грудня був чинним президентом, якою була б його реакція на спільну заяву Росії, Туреччини та Ірану щодо врегулювання в Сирії, де іншим країнам, що "мають вплив на ситуацію", рекомендується лише приєднатися?

Втім, хоча 2016 рік показав, що не варто відкидати найнесподіваніші сценарії, я продовжую вірити в традиційну силу інститутів США, які не дозволять Трампу самодурствувати.

І останні дії Обами лише зміцнюють цю впевненість.

Хоча б тому, що новому президенту вже точно не вдасться "покласти під сукно" хакерський скандал. Навіть якщо Трампу дуже хочеться забути про нього – йому цього не дозволять. Розслідування хакерських атак абсолютно точно буде продовжено, і Конгрес захоче провести слухання з цього питання.

Якщо Трамп побажає зняти вже введені Обамою санкції, йому доведеться надати дуже переконливі факти на спростовання. Практично це означатиме піти всупереч власним спецслужбам – не дуже мудре рішення, особливо якщо потенційно можеш виявитися наступною мішенню хакерських атак. Варто нагадати, що в історії Трампа знайдеться чимало темних плям.

А крім того, нинішня ситуація загрожує конфліктом Трампа з Конгресом.

Причому з представниками "своїх" – конгресмени від Республіканської партії в більшості своїй непримиренні "яструби" стосовно Росії.

Деякі вже висловили побоювання щодо російського втручання у вибори – лідер республіканців у Сенаті Мітч Макконелл назвав санкції Обами "добрим початком", а сенатор Джон Маккейн заявив, що домагатиметься в Конгресі їх розширення.

Проблеми можливі й у найближчому оточенні Трампа. Наприклад, обраний віце-президент Майкл Пенс – справжнісінький "яструб" і не раз критикував Обаму за те, що той дозволив "маленькому і задиристому лідеру Росії" диктувати умови США.

У світлі хакерського скандалу вже й затвердження кандидатури Тіллерсона на посаду держсекретаря виглядає дуже проблематичним.

Звісно, багато чого залежатиме від обсягу фактів, які буде вирішено розкрити.

Тут є певна дилема: якщо кількість зібраних доказів російського втручання виявиться занадто великою, що робити далі? Доводити ситуацію до відкритого конфлікту з Росією?

Чи промовчати. Тут можна згадати приклад з історії: в 1961 році американцям було добре відомо про радянські приготування до зведення стіни між Західним і Східним Берліном. Але ні до, ні після жодних відкритих контрзаходів не було, саме зважаючи на високі ризики ескалації конфлікту.

Однак тут є важливий особистісний аспект.

Хіба може Трамп, який так часто називав Обаму "слабаком" і "ганчіркою", сам зробити подібним чином?

І як може вплинути такий крок на його ретельно побудований імідж брутального хлопця?

А ще зусилля Трампа налагодити відносини з Росією призведуть до підозр і обережності всередині самих США. Звинувачення на адресу РФ в спробі вплинути на підсумки президентських виборів у США супроводжуватимуть Трампа протягом усього президентського терміну.

І ці звинувачення згадуватимуть при кожній спробі примиритися з Кремлем. Не виключено, що справа обернеться зовсім небажаним для Трампа імпічментом.

Тепер усе залежить від вагомості доказів про причетність Росії до кіберзлочинів, а також від здатності ФБР та Агентства внутрішньої безпеки дати переконливу відповідь скептикам.

 

Автор: Юлія Курнишова,

експерт Інституту соціально-економічних досліджень

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

ЧИТАЙ ТАКОЖ
powered by lun.ua
ПУБЛІКАЦІЇ
Олександр Левченко, посол в Хорватії в 2010-2017 роках

Рецепти успіху в інформаційній війні з Росією: досвід українського посла

Ситуація в Криму погіршувалася з кожним днем, ставши хітом для місцевих медіа. Але навіть за такої ситуації на ефіри до телеканалів доводилося пробиватися з боями. Медійники розуміли, що український посол коментуватиме гостро, а російська сторона нервуватиме...

Віталій Мартинюк, для Європейської правди

Безпека для Східного партнерства: які зміни варто лобіювати Україні

До саміту "Східного партнерства" Україна підходить з повністю виконаними проміжними завданнями по розділу "Безпека" та на 50% досягнутими цілями, запланованими на період до 2020 року. Це дає підстави порушувати питання про поглиблення безпекової складової партнерства.







Юрій Панченко, Європейська правда

Війна навколо могил: що заважає Києву в діалозі з Варшавою

Остання спроба залагодити конфлікт із Польщею показала: тактика "малих поступок" вже не працює, адже польський уряд сприймає їх як щось самоочевидне. Якщо найближчим часом Київ не зможе сформувати свою стратегію у діалозі із сусідом, то цим займуться українські праворадикали.

Олена Бабакова, журналіст (Варшава)

Педагогіка "чорного списку": чому дії Польщі ослаблять її позиції в ЄС

Польське МЗС справ вирішило використати інструмент SIS, створений для захисту європейців, для покарання ідейних супротивників. Забороною на в’їзд до ЄС були покарані люди, "злочином" яких є незгода з польським баченням подій часів Другої світової війни.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter