Україна має запропонувати новий план врегулювання конфлікту з РФ, інакше його напишуть інші

Василь Філіпчук, МЦПД _ Четвер, 05 січня 2017, 17:29
Версія для друку Коментарі
скріншот статті В.Філіпчука на сайті "Апостроф"

"Європейська правда" надає право на репліку Василю Філіпчуку – автору резонансних пропозицій про те, що Україна для вирішення нинішнього  конфлікту з РФ має запропонувати відновлення дружби з Росією аж до військово-технічної співпраці, відкласти вирішення питання Криму на 20 років, визнавши на цей період повноваження самопроголошеної кримської влади, а також – офіційно відмовитися від членства в НАТО та перестати "битися в зачинені двері" ЄС.

Оскільки ЄП опублікувала колонку Сергія Сидоренка "Дружба з РФ на новий лад" з жорсткою критикою цих пропозицій, ми погодилися поширити також колонку-відповідь Василя Філіпчука.

Редакція пвдкреслює, що не погоджується з багатьма її тезами, а окремі вважає неправдивими – приміром, наведений на початку лінк на ДТ не містить пропозицій, про які йдеться в описі до цього лінку. Однак ми публікуємо авторський текст без скорочень.

* * * * *

Доля нових ідей чи думок завжди схожа. Спочатку їх ігнорують, далі засуджують, потім кажуть що у цьому щось таки є, а потім - що вони завжди так думали.

Це у кращому випадку, бо в історії з пропозиціями щодо нового порядку денного врегулювання українсько-російського конфлікту ситуація інша – більшість коментаторів замість моїх текстів коментують свої інтерпретації, чутки, видумки та фобії. Нагадаю, що я особисто свої пропозиції стосовно мирного врегулювання опублікував ще у статті у Дзеркалі тижня від 25 квітня 2014 року. З того часу я повторював їх десятки разів на найрізноманітніших ефірах і майданчиках, у багатьох дослідженнях і статтях, але жодного разу не дискусія не викликала якоїсь значної реакції і не виходила за межі професійної дискусії кола експертів-міжнародників.

Тому я вдячний "Європейській правді" за те, що їх зусиллями нарешті привернуто таку увагу до питання, яке дійсно потребує широкої суспільної дискусії, а не гебельсівської істерики чи криків "зрада" чи "перемога".

Від початку анексії Криму та війни на Донбасі процес врегулювання був сконструйований за російськими лекалами.

Яка позиція Росії?

1. "Крим – наш", і його майбутнє ми ні з ким не обговорюємо, жодних міжнародних чи двосторонніх переговорів!

2. Події на Донбасі – це внутрішній конфлікт в Україні, нас там немає, діалог має іти між Києвом і ОРДЛО, врегулювання конфлікту можливе лише через окремий статус, амністію тощо.

Саме такими і стали параметри Мінських домовленостей, у яких було об’єднано дві групи питань: модальностей припинення вогню та політичної реформи в Україні.

 І саме так було визначено у другому пункті "Комплексу заходів" – основному документі мінських домовленостей - поняття "сторін": Київ і представники ОРДЛО. Саме з ними, за Мінськом, треба обговорювати не лише питання припинення вогню, але і нової Конституції, окремого статусу тощо.

У Мінському процесі відсутня проблема Криму взагалі! Попри те, що з цього все почалося і без врегулювання питання Криму у нас постійно залишатиметься де-факто стан війни з Росією – питання Криму з часу анексії жодного разу так і не обговорювалося. Жодного!

Більше того, у нас фактично немає переговорного формату з Росією – агресором, країною, яка здійснила анексію частини нашої території. У нас йде АТО, захоплено частину території, але не оголошено стан війни – отже єдиним способом врегулювання є переговори з агресором. Ми маємо вести переговори з РФ – але ведемо з ОРДЛО. У цьому і причина того, що незабаром вже виповниться два роки з часу прийняття мінських домовленостей, але жодних результатів по врегулюванню конфлікту так і не досягнуто, навіть стійкого припинення вогню не забезпечено.

І з такою позицією ще можна було миритися до того часу, поки у Росії руки значною мірою сковані у Сирії, США займало не найкращу, але достатньо жорстку позицію щодо російської агресії, а в ЄС зберігався консенсус щодо санкцій і підтримки України.

Однак, у листопаді-грудні минулого року відбулися зміни, які матимуть прямий вплив на Україну. Насамперед – вибори у США.

Не буду повторювати хто такий Трамп і чому зміна позиції США матиме кардинальний вплив на ситуацію в Україні.

Ніхто, можливо навіть і сам Трамп ще до кінця не знає, чим завершиться його флірт з Путіним  - великою любов’ю і домовленостями, чи скандалом, взаємними звинуваченнями, ворожнечею і конфліктом. Один висновок точно можна зробити – оскільки їх відносини матимуть вплив на Україну, то ми не можемо сидіти склавши руки і маємо мати свій план врегулювання конфлікту, а не чекати, коли нам його запропонують з Москви чи Вашингтону за взаємною згодою.

Тим більше такий план став потрібен після 15 грудня.

Нагадаю, що в цей день Рада ЄС прийняла рішення, за яким "Угода [про асоціацію]не дає Україні статусу кандидата на вступ до Євросоюзу, як і не створює зобов'язання надати такий статус Україні в майбутньому", а також "не містить зобов'язання щодо того, що Євросоюз або держави-члени забезпечують гарантії колективної безпеки або іншу військову допомогу чи підтримку Україні", не є підставою для надання додаткової фінансової допомоги тощо.

Тобто в даному тексті чітко визначається статус України у відносинах з ЄС і рівень, до якого ми можемо покластися на Євросоюз у врегулюванні кризи з РФ. Я вже не кажу про прихід через декілька місяців до влади у Франції більш проросійського чи менш проросійського кандидата, загальні зміни в Євросоюзі, які йдуть на користь Путіну, а не Україні.

Нарешті, новий план потрібен і з огляду на те, що в кінці минулого року РФ вдалося досягти значної частини своїх цілей у Сирії і на фоні покращення міжнародно-політичної обстановки він може зараз перефокусувати увагу на Україну.

Яким має бути цей план?

За усіма канонами конфліктології та теорії ведення переговорів він має базуватися на розширенні предмету переговорів і кількості залучених гравців, які можуть підтримати нас.

Звідси і висновки. Хто і коли дозволив нашим переговорникам усунути Крим з порядку денного переговорів? Крим – українська територія і ми вимагаємо переговорів щодо його повернення. Росія не хоче і Захід не підтримує?

Так ми запропонуємо повернути питання Криму на порядок денний переговорів не просто тому що ми хочемо і "Крим наш,  Путін віддай", а тому що у нас є дуже приваблива для усіх сторін пропозиція, яка дає шанс і нам відновити суверенітет, і Росії не втратити обличчя, і Заходу бути задоволеним.

Ця пропозиція базується на північно-ірландській моделі врегулювання і передбачає відновлення українського суверенітету над півостровом разом із запровадженням "double identity" – права жителів певної території самостійно вибирати своє громадянство. Київ керуватиме питаннями національного рівня (безпека, зовнішня політика, грошовий обіг), а органи місцевого самоврядування – усім іншим. Формальне питання статусу переноситься на договтермінову (двадцять чи більше років) перспективу і залежитиме від визнаного обома сторонами законного референдуму. Севастополь, очевидно, потребуватиме іншого режиму і по аналогії з тим, як це вирішувалося іншими країнами модель Гонконгу цілком підходить.

Підведемо підсумки: що ми втрачаємо? Нічого. Що ми здобуваємо? Суверенітет над усім півостровом і управління питаннями національного рівня. Ми не даємо, а відновлюємо суверенітет над Кримом!

Де зрада? Ми боїмося, що через 20 років на референдумі жителі Криму все рівно захочуть в Росію? Так це буде залежати лише від нас. Побудуємо ефективнішу країну, де буде менше корупції і кращі життєві стандарти – кримчани з радістю захочуть бути в Україні, не побудуємо – то хто ж тоді нам винен…

Так, цей, як і будь-який інший план не ідеальний. Чи є у вас інший?

Завоювати? Просто забути про його існування і чекати інших часів? Чи чекати на домовленість Путіна і Трампа?

Опоненти починають обурюватися і кричати, що Росія відкине цей план.

Ну й чудово! Той, хто пропонує такий план, у будь-якому випадку  у виграші – навіть якщо інша сторона відкидає. Ми отримуємо можливість тоді вимагати і США, і ЄС посилити санкції проти РФ, оскільки Росія загарбала нашу територію і не хоче вести переговори навіть на таких позитивних для себе умовах. Більше того, звернення до міжнародних судових інстанцій можливе лише (!!!) за умов, якщо ми використали усі мирні засоби врегулювання конфлікту. Відмова Росії від переговорів дозволятиме нам задіяти як міжнародні суди, так і можливості ООН щодо тиску на РФ.

А поки що, нагадаю, станом на сьогодні ми не те що не почали з РФ обговорювати питання мирного урегулювання анексії Криму – ми взагалі не маємо двостороннього переговорного процесу.

Тому якраз ті, хто зараз найголосніше кричить "Зрада! Батьківщиною не можна торгувати" - саме ці люди і благословляють анексію Криму і здачу українського суверенітету над півостровом. Зрада – це займатися демагогією і не боротися за Крим. Боротися за Крим і відновлення суверенітету України – важка і невдячна робота. Думаю, той, кому вдасться здійснити цей план, отримає одного дня Нобелівську премію миру.

Так, змусити сісти за стіл переговорів з Україною щодо Криму буде завдання не з легких.

Саме тому наші пропозиції мають бути приправлені низкою інших ідей щодо примирення з Росією, які не залишатимуть сумнівів у серйозності нашої пропозиції до мирного врегулювання конфлікту з РФ. Тоді вони будуть підтримуватися Заходом і відкинути їх буде важче. Відновлення торговельних, гуманітарних та будь-яких інших відносин – чому ні? Росія погодиться? Чудово. Ми повертаємо Крим і врегульовуємо конфлікт на Донбасі. Хочете відновлення співробітництва у військово-технічній галузі? Чудово, і ми також! Тільки ось рахунок за руйнацію Донбасу, ось рахунок за знищену інфраструктуру – оплатіть, а ми готові. Росіяни відмовляться? Також чудово! Ми зробили спробу мирного врегулювання суперечок, не ми, а росіяни відмовились, тоді ми маємо на своїй стороні підтримку цивілізованого світу і йдемо у міжнародні судові інстанції.

Що ми втрачаємо? Нічого. Що ми здобуваємо? Шанс на врегулювання і головне – підтримку цивілізованого світу, яка вкрай важлива, якщо прийдеться таки ставити в ООН поза Радбезу питання запровадження Генасамблеєю санкцій щодо РФ.

Вкрай важливо, щоб у переговорному процесі інша сторона також мала можливість вважати себе переможцем. Перегляд європейської архітектури безпеки – це те що росіяни так хочуть вже півтора десятиліття. Чому ми маємо проти цього заперечувати? Вас НАТО захистило? Чи в ЄС цінують тисячі наших загиблих?

Спостерігаючи за історією з могилою Олександра Олеся у Празі, згадав його слова: "Коли Україна в нерівній борьбі Вся сходила кров'ю І дружної помочі ждала собі, Європа мовчала" . Багато що змінилося?

Чи ОБСЄ може врегулювало конфлікт на Донбасі – чи ще десь у світі?

У чому проблема погодитись з переглядом того, що й так нам не допомогло, але сам процес перегляду вже допоможе вирішити декілька наших проблем? Ми нічого не втрачаємо і маємо шанс здобути.

А головне – ми перетворюємо інші країни не на спостерігачів – а на учасників процесу врегулювання конфлікту з РФ. Тобто замість один-на-один з Росією та Європою, яка лише висловлює стурбованість і нічого не робить, ми отримаємо вже командну гру – десь так 35 проти семи-восьми і 12-13, які утримались. І ми – серед 35, а не самі.

Те ж саме – перехрестні гарантії безпеки США і РФ.

Усі обурюються Будапештським меморандумом, але чомусь ніхто не пропонує чогось іншого. Запропонуйте! Ось моя формула – не запевнення чи право на проведення консультацій, як зараз інтерпретують Будапештські домовленості американські партнери, а безпекові гарантії виписані на зразок 5 статті Вашингтонського договору. Атака на Україну є атакою на гаранта.

Хто гарант? Україна сьогодні – на російсько-американському порядку денному. Не китайському, британському чи французькому, а російсько-американському. Ось ці дві країни і повинні взяти пряму відповідальність – після звільнення врегулювання Криму і Донбасу, звичайно.

Пропонуючи їм, ми робимо їх прямими учасниками переговорів, покладаємо відповідальність за врегулювання не на терористів з ДНР-ЛНР чи український парламент, який не приймає  закон про особливий статус ОРДЛО, а на Вашингтон і Кремль, пропонуючи при цьому їм прийнятну модальність вирішення проблеми. Що ми втрачаємо? Де тут зрада? Що нам очевидно пройдеться при цьому проголосити якусь ненависну багатьом форму нейтралітету? Так до врегулювання конфлікту з РФ ми і так не вступимо в НАТО. Це заважатиме нам робити реформи??? Чомусь Фінляндії не заважало – нейтральна країна, але повне впровадження стандартів НАТО.

Просто про реформи – і воєнній, і у іншій сфері – треба не тріскотіти. Їх треба робити.

Для цього ніяких курсів і заяв не треба проголошувати – просто брати стандарти ЄС і НАТО і впроваджувати. А євроатлантична тріскотня, якою професійно займаються все більше і більше фейсбук-активістів, це не реформи. Це всього лише тріскотня, яка не допомагає реформам і дискредитує нашу країну у світі. Вступ України до ЄС рішенням Ради ЄС від 15 грудня знятий з порядку денного на невизначену перспективу, вступ до НАТО неможливий до вирішення конфлікту з РФ – що з цього є секретом? Чи рішення Ради ЄС – це також путінська пропаганда?

Щодо інших питань, які так атакують фейсбучні активісти, на зразок "визнати Крим спірною територією, ...вважати окупаційну владу в Криму легітимною", то я абсолютно заперечую проти таких пропозицій, у жодному з моїх текстів таких пропозицій немає, це пропозиції тих, хто очевидно хоче зараз здискредитувати навіть  спробу розпочати суспільну дискусію щодо того, що Україні далі робити з війною на Донбасі чи анексією Криму.

Такі спроби зрозумілі. За останні два роки з’явилися цілі угрупування, які багатіють на війні.

І це не лише контрабанда чи торгівля зброєю. Це політичний капітал і можливість залишатися у владі. Війна далі залишається найефективнішим способом залякування суспільства, контролю і збереження влади. Війна є найкращим способом пояснити відсутність реформ і приховати корупцію.

Війна об’єктивно вигідна багатьом – і саме ті, кому вона вигідна, ймовірно стоять за цією хвилею агресії і цькування будь-якого обговорення питання врегулювання конфлікту. Але як говорив Ганді, спочатку вони не помічають, потім сміються, потім нищать. Але далі буде перемога. Перемога тих, хто шукає шлях до миру, а не до війни.  

Треба постійно посилювати армію – але для того, щоб на нас боялися напасти і продовжити агресію. Ніколи не пізно почати воювати. Але до останньої хвилини треба намагатися врятувати мир дипломатичними засобами.

Наказ "Вогонь" завжди можна віддати. Тільки я би не хотів, щоб це було на території моєї країни.

 

Автор: Василь Філіпчук,

голова правління Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

powered by lun.ua
ПУБЛІКАЦІЇ
Віктор Константинов, для Європейської правди

КНДР у новому статусі: чому перехід США до політики сили був неминучий

Ракетні випробування КНДР створюють якісно нову загрозу для безпеки США. Загрозу для власної території і громадян, які на ній проживають. Це кардинально змінює підхід до ухвалення рішень Вашингтоном: тепер це тільки американська справа і тільки американське рішення.

Вікторія Руденко

Безвіз уже скоро. Як зміняться правила страхування і де придбати поліс

Скасування візового режиму з Євросоюзом спричинить зміну правил страхування для мандрівників. Зараз наявність страховки є обов'язковою умовою при отриманні візи. Однак після введення безвізового режиму відмовлятися від страхового захисту теж не варто (рос.).



Марі Педак, EGOV4UKRAINE

Україна без довідок: як створити європейську систему е-урядування

До кінця 2020 року Україна має досягти європейського рівня електронного уряду. Технічна частина системи надання електронних послуг – це лише 20% справи. Решта 80% – це керівництво процесом, організація, навчання.

Олена Омельченко, "Ілляшев та Партнери"

Росія відкрила скриньку Пандори: чим загрожує позов до СОТ проти України

Росія звернулася з комплексним позовом до України за статтею, застосування якої раніше уникали всі інші країни. У тому числі – стримуючи Україну від оскарження російських санкцій. А це означає, що спір у СОТ обіцяє стати подією світового масштабу.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter