Чому необхідна дискусія про історичну відповідальність Німеччини перед Україною

Марілуїзе Бек, депутат Бундестагу _ Понеділок, 19 червня 2017, 09:00
Версія для друку Коментарі
Депутат Бек на українському заході в Берліні, фото persha.kr.ua

20 червня в стінах німецького парламенту відбудеться експертна конференція на тему історичної відповідальності Німеччини перед Україною. У першій половині липня подібна конференція пройде у Верховній Раді. Місяць тому, наприкінці травня, в Бундестазі відбулися парламентські дебати на цю ж тему.

В Україні може виникнути питання: чому через 72 роки після закінчення Другої світової війни все ще потрібні дискусії про німецьку історичну відповідальність за злочини націонал-соціалізму?

Адже факт злочинів, скоєних есесівцями та солдатами вермахту, ніхто не ставить під сумнів, в Україні досі відчуваються їхні сліди. Напевно, кожній українській родині знайомі історії про рабську працю, про вивезення людей на роботу до Німеччини, про голод, масові вбивства серед єврейського і слов'янського населення.

Однак у Німеччині українська частина цієї історії великою мірою забута.

Нинішня кремлівська пропаганда цілеспрямовано вселяє думку, що загарбницька війна велася німцями лише проти Росії.

Понад те, пропаганда навіть намагається перетворити Україну з жертви кривавої війни в нацистського пособника.

Коли три роки тому мільйони українців вийшли на вулиці задля боротьби за незалежність і свободу, поширювалися інсинуації, мовляв, рушійною силою цих протестів є "бандерівські фашисти" і антисеміти. З огляду на те, що ми в Німеччині випустили з поля зору певну частину власної історії, така кремлівська пропаганда знайшла у нас добрий грунт. Саме з цієї причини з часів Майдану в Німеччині часто з прохолодною відстороненістю спостерігають за вашою боротьбою за свободу і гідність.

Багато хто в Німеччині усвідомлює, що Друга світова війна почалася в 1939 році з нападу вермахту на Польщу.

Але з колективної пам'яті німців майже зник той факт, що внаслідок пакту між Гітлером і Сталіним дві тоталітарні системи поділили між собою схід Європи, що вермахт і Червона армія 22 вересня 1939 роки провели у Бресті спільний парад переможців. Наші східні сусіди з Польщі та країн Балтії добре пам'ятають про ці сторінки історії тоталітарної Європи.

У колективній пам'яті Німеччини поряд з нападом на Польщу закріпився також напад на Радянський Союз в 1941 році як другий етап війни.

Багато хто в Німеччині і досі прирівнюють сьогоднішню Росію і тодішній Радянський Союз

як в географічному, так і в політичному плані, тому історична відповідальність Німеччини в основному асоціюється з Москвою.

З нашої історичної пам'яті випало те, що ця війна велася на території між Берліном і Москвою, яку історик Тімоті Снайдер називає "кривавими землями".

Наш обов'язок – звернути увагу на цю сліпу пляму в німецькій культурній пам'яті.

Так, Німеччина повинна нести історичну провину щодо Росії – варто лише подумати про варварську блокаду Ленінграда. Але неймовірні звірства були здійснені також в Польщі, Естонії, Латвії, Литві, Білорусі, Молдові та в України. Однак у свідомості більшої частини німецького населення "криваві землі" губляться за відповідальністю перед сьогоднішньою Росією.

А Кремль сприяє цьому своєю пропагандою.

Голос Німеччини особливо важливий в загальному хорі європейських голосів на підтримку боротьби України за свободу і гідність.

Німеччині слід знати:

ніколи більше не має бути створена вісь Берлін–Москва без урахування думки країн, розташованих між ними.

На Заході майже і не залишилося спогадів про свавільний розподіл Європи між країнами-переможницями на Ялтинській конференції після закінчення Другої світової війни. Майже немає спогадів про те, що за підсумками Другої світової люди в Центральній і Східній Європі поплатилися своєю свободою.

Для Західної Європи східна частина континенту поступово перетворилася на terra incognita.

Європу і сьогодні часто ототожнюють з Європейським Союзом. Східної Європи ніби не існує, вона приписується до сфери впливу Росії.

Саме тому все ще існує думка, що Україні слід взяти на себе функцію "нейтральної" буферної держави або своєрідного "передпокою" Російської Федерації.

Але тільки ті, хто бачить в Україні повноправну частину Європи, розуміють, що країну не можна відокремлювати від європейських інтеграційних процесів.

 

Автор: Марілуїзе Бек,

депутат Німецького Бундестагу,
спікер з питань політики в Східній Європі фракції "Союз 90/Зелені"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

ЧИТАЙ ТАКОЖ
powered by lun.ua
ПУБЛІКАЦІЇ
Віталій Галицьких, для Європейської правди

Закон для Uber: Естонія запропонувала вирішення глобальної проблеми

Uber і Airbnb вже стали серйозними конкурентами для існуючих готелів і таксофірм. Уряди європейських країн шукають способи переведення діяльності таких компаній у правове русло. І всі вони досліджують досвід Естонії.

Вікторія Вдовиченко, для Європейської правди

Референдум без розлучення: що змінить рішення про автономію північних регіонів Італії

Результати голосування більше ніж переконливі. В Ломбардії понад 95% з тих, хто прийшли на дільниці, проголосували за збільшення автономії регіону, у Венето їх частка сягнула 98%. Перш за все, предметом суперечки між регіоном та центром є фінансове питання...





Наталія Андрусевич, "Суспільство і довкілля"

Три кроки до європейського довкілля: як перейти на екологічні стандарти ЄС

Адаптуючи екологічні стандарти ЄС, Україні варто впровадити механізм, який дав би відповідь на питання "що працює, а що не працює". Це дасть цілісну картину про імплементацію та підвищить ефективність використання підтримки ЄС.

Барбара Тот, Falter

Гібридна стратегія Себастьяна Курца: основні уроки австрійських виборів

Всі, хто вважав, що Курцу вдасться зупинити правих популістів, помилилися. У своїй передвиборчій кампанії він зробив ставку на теми безпеки та міграції, взявши на озброєння основні аргументи правих популістів.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter