Ситуація з безпекою на Корейському півострові зараз вельми напружена – на думку частини спостерігачів, її можна було б назвати навіть вибухонебезпечною.

Схоже, може статися все що завгодно: шосте ядерне випробування Північної Кореї, спроба США силою усунути з посади північнокорейського вождя Кім Чен Ина або мирні переговори. Не виключена навіть можливість участі Європи, що грає маргінальну роль у плані безпеки для Північної Кореї, в дипломатичному вирішенні, яке дозволило б покласти край ракетно-ядерній програмі Пхеньяна.

У Південній Кореї під час правління Мун Чже Іна до влади прийшов новий прогресивний уряд, що прагне якнайкраще скористатися цією динамікою.

Після десяти років консервативного правління, під час якому проголошувався жорсткий курс у відносинах з Пхеньяном,  тепер при владі – президент Мун Чже Ін.

Він і члени його кабінету можуть вважатися голубами миру. Вони – ветерани "сонячної політики", одного з етапів співпраці між Південною та Північною Кореєю з 1998 до 2008 року. Їхньою метою є відновлення перерваних економічних і дипломатичних відносин з Пхеньяном.

Мун прагне до переговорів з багатьох питань: від програми ядерних випробувань до возз'єднання Кореї, і готовий заплатити високу ціну.

Тим часом Дональд Трамп і його радники, незважаючи на свою загрозливу риторику, демонструють відкритість у питанні відновлення переговорів з Пхеньяном. Міністр оборони Джеймс Меттіс і держсекретар Рекс Тіллерсон вклали надто багато часу і ресурсів у проблему ракетно-ядерних випробувань Пхеньяна і проголосили мирне вирішення корейської кризи найвищим зовнішньополітичним пріоритетом.

Білий дім направив високопосадовців для спільної роботи з Південною Кореєю і партнерами в цьому регіоні над проблемою Пхеньяна. Радник з питань національної безпеки Герберт Макмастер намагається налагодити тісну координацію між Білим домом у Вашингтоні і Синім домом у Сеулі.

Трамп – майстер угод, і він, схоже, прагне до угоди з Північною Кореєю, що буде результатом його стратегії "максимального тиску і максимального залучення". За цією назвою ховається дипломатія за принципом батога і пряника, хоча при цьому заперечується бажання домогтися зміни режиму.

Важливим є те, що Трамп – республіканець, причому неортодоксальний республіканець. Це дає йому можливість вести проти Пхеньяна сміливу політику – на зразок тієї, на яку зважився в 1972 році лише Ніксон під час свого візиту до Китаю.

Неготовність дослухатися

Вирішальним залишається питання, за яких умов Пхеньян готовий піти на переговори.

Кім Чен Ин зачинив двері перед носом у тих, хто сподівався на "дипломатичні аванси". Після обрання Муна він не зменшив темп ядерних випробувань, що не створює гарних передумов для переговорів.

Однак непіддатливість Кім Чен Ина частково є тактикою напередодні переговорів. Правляча команда Трампа до виборів Муна з його пацифістськими настроями відфутболила м'яч санкцій якнайдалі на половину поля противника, щоб забезпечити собі максимально сильну позицію на переговорах.

Безперервні ракетні випробування Кіма, з одного боку, викликані необхідністю створення систем ракет-носіїв для ядерних боєголовок. Це також своєрідний протест тактичного характеру проти "максимального тиску" Трампа. З цієї точки зору,

у Кіма та сама мета, що й у Трампа: він прагне забезпечити собі найкращі переговорні позиції.

Але Північна Корея не буде довго опиратися переговорам. Насправді вже відбулися таємні перемовини на рівні так званої напівофіційної (між колишніми і нинішніми представниками уряду) і офіційної дипломатії (виключно між урядами).

Зрештою, запропоновані і прийнятні умови переговорів з боку США і Південної Кореї, доповнені заходами стимулювання і примусу з боку Китаю (тобто застосуванням поетапних санкцій), змусять Пхеньян сісти за стіл переговорів. Вдалим моментом для цього може стати, наприклад, період одразу ж після закінчення Олімпіади 2018 року в Південній Кореї.

Чи не могла б угода про припинення іранської ядерної програми (JCPOA) стати моделлю для процесу і мети переговорів з Північною Кореєю? Такої думки, принаймні, дотримуються колишній держсекретар Джон Керрі і президент Міжнародного центру імені Вудро Вільсона Роберт Литвак.

Все це свідчить про те, що поєднання іранської угоди з поетапним нарощуванням діалогу і конкретних покрокових дій з метою замороження ядерної програми певною мірою можна застосувати і щодо Північної Кореї.

Риторика проти реальності

Можна поставити під сумнів логіку такої ідеї. Адже у випадку з Іраном є багато відмінностей порівняно з КНДР: санкції для Північної Кореї не настільки чутливі, у Пхеньяна є потужний союзник в особі сусіда (Китаю).

До того ж Північна Корея прагне до переговорів трансформаційного характеру з метою досягнення мирної угоди для всього Корейського півострова, а Південного Ірану, який ускладнював би ситуацію, ніколи не існувало.

І все ж іранська модель є найкращою з безлічі поганих варіантів.

Ось і адміністрація Трампа всупереч попередній передвиборчій риториці після приходу до влади зі стриманим оптимізмом оцінює наслідки Спільного всеосяжного плану дій (JCPOA). Представники Білого дому і справді заявили CNN, що нинішня адміністрація разом із впливовими силами в регіоні вивчає можливість організації широкої міжнародної кампанії, що нагадує глобальний підхід адміністрації Обами на ядерних переговорах з Іраном.

При такому підході часто не береться до уваги те, що

використання іранської моделі переговорів для північнокорейської ситуації вимагає залучення до цього процесу Євросоюзу.

Не секрет, що ЄС суттєво сприяв досягненню угоди з Тегераном. Існувало чимало причин того, що за столом переговорів разом з Іраном і групою P5+1 (тобто постійними членами Ради безпеки ООН Китаєм, Францією, Росією, Сполученим Королівством та США плюс Німеччина) був представлений і Євросоюз.

Держави-члени ЄС мали хороші дипломатичні зв'язки з Тегераном, тоді як між Іраном і США ще й досі не існує формальних дипломатичних відносин. Європа аж до санкцій залишалася важливим економічним партнером Ірану, відповідно, і ЄС відіграв ключову роль у санкціях, які змусили Тегеран сісти за стіл переговорів.

Ті ж факти матимуть місце у випадку з потенційними переговорами про північнокорейську програму ракетних і ядерних випробувань. У європейських країн дипломатичні зв'язки з Північною Кореєю кращі, ніж у Вашингтона, який не підтримує офіційних дипломатичних відносин з Пхеньяном.

ЄС – один зі стовпів міжнародних санкцій проти Північної Кореї, а тому добре підходить на роль чесного посередника: його репутація в регіоні майже не обтяжена, і він не залучений у конфлікти за гегемонію в регіоні.

Втім, паралелі між роллю Європи на переговорах в рамках JCPOA і її потенційною роллю в переговорах з Північною Кореєю не зовсім бездоганні.

Європа має для Пхеньяна не настільки важливе економічне значення, в географічному плані Північна Корея більш віддалена, а переговори з нею ще не вимагають схвалення у вигляді резолюції ООН. Крім того, ЄС не був учасником попередніх багатосторонніх переговорів за участю шести країн.

Проте в минулому ЄС відігравав цілком вагому економічну роль у Кореї. А фактор географічної віддаленості нівелюється тим, що Пхеньян сприяє поширенню ядерних озброєнь на Близькому Сході, у зв'язку з чим його ядерні амбіції створюють загрозу і для безпеки Європи.

Можна сперечатися про те, чи застосовна модель переговорів з Іраном до Корейського півострова. Але незалежно від стратегії переговорів, ЄС може і повинен брати в них участь.

Автор: Мейсон Річі,

професор міжнародної політики
Університету іноземних мов Ханкук (Сеул, Республіка Корея)

Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними скороченнями

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора