Асоціація в небезпеці: наскільки реалістичними є погрози Будапешта

Вівторок, 10 жовтня 2017, 12:37 — Микола Капітоненко, Інститут суспільно-економічних досліджень

Угорщина анонсувала перегляд Угоди про асоціацію України та ЄС.

За словами глави угорського МЗС Петера Сійярто, цю пропозиція буде озвучено на найближчій зустрічі міністрів закордонних справ ЄС.

Наскільки реалістичними є такі погрози?

Перш ніж дати відповідь на це питання, варто нагадати одну просту річ. Час відмовитися від ілюзій, згідно з якими Європейський Союз представляється чимось на кшталт раю на Землі. Як і будь-який політичний проект, ЄС – це про інтереси, владу, коаліції, перемоги і поразки.

Зближення з ним, не кажучи вже про членство, висуває високі вимоги до дипломатичних вмінь або – як зараз часто кажуть в освітній сфері – компетенцій. Це, серед іншого, включає здатність розставляти пріоритети, аргументувати позиції, шукати союзників, йти на поступки і багато чого іншого.

Чи має Україна достатньо підстав вважати, що вона готова до такого роду складної роботи?

На тлі гучних заяв угорських офіційних осіб, спричинених ухваленим в Україні законом про освіту, поступово вимальовуються нові ризики і потенційні джерела нашої слабкості. Недооцінювати їх не варто. Насамперед тому, що

Україна залишається вражаюче слабкою практично в будь-яких своїх двосторонніх відносинах.

Угорці, судячи з усього, вирішили цією слабкістю скористатися. Або власною силою, яка витікає з членства в ЄС і тієї ситуації з євроінтеграцією України, яка є зараз.

Що залишається Україні? Або піти назустріч вимогам і переглянути власні погляди на мову і його роль у формуванні національної ідентичності, або ускладнити собі шлях в Європу.

Наскільки ускладнити – питання більш ніж відкрите, та чи хочемо ми на власному досвіді дізнаватися відповідь?

Сам предмет суперечки – мова викладання – має значення, швидше, як символ. Для угорців це символ їхньої здатності використовувати сильні сторони і нав'язувати власний порядок денний, як не Брюсселю, то Києву.

Зрештою, має ж бути колись практична користь від досвіду складної бюрократичної і дипломатичної боротьби в Європі. Угорці досить довго і успішно навчалися хитросплетіннях європейської дипломатії, на відміну від нас ніколи не сприймаючи її в чорно-білих тонах. Тепер вони прагнуть результатів, а там буде видно, як їх використовувати.

Однак мовне питання – це символ і для України. У кращому випадку – символ побудови нової ідентичності, в якій мова відіграватиме важливішу роль.

У гіршому – символ загострення боротьби за патріотичний електорат напередодні виборів.

Протистояння символічних значень стає особливо небезпечним на тлі краху звичних сенсів і дефіциту спільних цінностей в Європі.

Ситуація має всі ознаки кризи, і вихід з неї буде пов'язаний зі значними і продуманими зусиллями.

Однак поки що в діалозі з угорцями ми демонструємо дивну безтурботність і відсутність системних дій. Ключові умови для нормального управління подібними конфліктами – це точна оцінка співвідношення сил і чітке розуміння інтересів сторін, які стоять за їхніми позиціями.

Співвідношення сил – не на нашу користь. У нас практично немає важелів тиску на Угорщину, і тим більше – на ЄС.

У Будапешта же в руці багато козирів, починаючи від енергетичних і закінчуючи дипломатичними.

За спиною в Угорщини – Вишеградська четвірка, голос в НАТО і в ЄС, в тому числі щодо антиросійських санкцій. Іншими словами, в усьому тому, що ми оголошуємо ключовими пріоритетами нашої політики, у Будапешта є невеликий пакет акцій, можливо і блокуючий.

У нас же немає практично нічого, і про причини такої сумної ситуації можна розмірковувати досить довго.

У цих умовах контекст означатиме набагато менше, аніж нам хотілося б. Можна буде скільки завгодно розповідати про російську агресію – серйозним аргументом в даній ситуації це не стане.

Потрібні інші вміння та інша стратегія управління цим конфліктом. Нам треба максимально повно зрозуміти, які інтереси стоять за нашою власною позицією і які з них пріоритетні, а які – другорядні.

Вкрай корисно було б зрозуміти те саме стосовно позиції угорців. Це потребує зусиль, діалогу і готовність до взаємних поступок. І це складніше, аніж риторика про черговий раунд роз'яснення нашої позиції, яка, судячи з результатів, працює щоразу гірше.

Однак все це – частина того самого "домашнього завдання", про яке ми так часто згадуємо у зв'язку зі своїми євроінтеграційними намірами.

Потрібно вчитися відстоювати свої інтереси у відносинах не тільки з ворогами, але й з союзниками. Вчитися їх розуміти.

Вчитися будувати коаліції і платити за підтримку. Закон про освіту обернувся для України суцільним навчанням.

Питання в тому, чи зможемо ми засвоїти ці уроки.

 

Автор: Микола Капітоненко,

експерт Інституту суспільно-економічних досліджень

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.