Невипадкова Каталонія: що робить країни незалежними та що варто пам'ятати Україні

Валерій Пекар, "Нова країна" _ Вівторок, 03 жовтня 2017, 08:55
Версія для друку Коментарі
Фото: express.co.uk

У сучасному світі маса зовні схожих процесів, що нагадують сепаратистські чи національно-визвольні рухи, являє собою абсолютно різні явища. Там, де формуються сучасні нації, ці події, безумовно, націлені на створення національної держави як умову завершення модернізації.

При цьому розвиток ситуації може бути досить різним залежно від навколишнього політичного середовища.

Шотландія отримала достатню автономію від Великої Британії, щоб вигоди від збереження унії переважили (але тепер шотландці невдоволені Brexit, тож знову постане питання про незалежність). Фландрія фактично живе в умовах конфедерації, яку поступово виторгувала для себе.

А у випадку Каталонії, схоже, мадридський уряд не зміг запропонувати каталонцям рішення, яке б їх задовольнило.

А разом із тим — не вдався до достатньої пропаганди переваг, щоб без страху дозволити референдум, як це зробив уряд Сполученого Королівства. В будь-якому разі, силові рішення проти власних громадян у модерній країні ніколи не призведуть до бажаного результату.

Зовсім інша ситуація складається в умовах класичної багатонаціональної країни без "плавильного котла" політичної нації (приклад — Росія) або мононаціональної країни з етнічно окремими окраїнами (приклад — Туреччина).

В таких випадках протистояння може виявитися досить жорстким. Але новонароджена політична нація завжди починає з війни за незалежність — історія не знає винятків, починаючи з першої такої війни, американської. І навіть коли імперія відпускає задарма, як Індію чи Ізраїль, все одно починається війна за незалежність, бо сусіди не відпускають.

В таких війнах той, хто перемагає, того й правда.

Знищення іракського режиму створило для курдів історичний шанс. Але їхня поява так само нікому не вигідна, як поява України у 1991 році.

Великі держави бажають радше мати справу з невеликою кількістю старих країн (хай навіть деякі з них є відвертими імперіями), аніж із розмаїтістю нових невідомих гравців. За місяць до проголошення незалежності України президент США Джордж Буш-старший із трибуни Верховної ради закликав українців до збереження СРСР (ця промова отримала назву "котлета по-київськи").

Ну а там, куди модернізація ще ногою не ступала (наприклад, в арабському світі), будуть виникати не національні держави, а навпаки, нові імперії — такі як ІДІЛ. Безумовно, Курдистан забере свою частку Сирії, яка (так само, як Ірак) тримається докупи лише завдяки силі.

Отже, першим великим фактором, що визначає ситуацію, є стадія розвитку людської спільноти: домодерна, початкова модерна, зріла модерна.

Другим великим фактором є сталість кордонів.

Ніхто у світі не вітає сепаратизм у розумінні від’єднання від однієї країни і приєднання до іншої.

Всі розуміють, що за цим стоїть агресивна сила. Але і сваритися із сильними гравцями ніхто не хоче — і тому Гітлеру віддали Судети, а окупація Донбасу попервах зійшла з рук.

Іноді хороших рішень немає зовсім, і тоді з’являються паліативи на кшталт Косова — все одно нетривкі в історичному масштабі.

Таких позитивних прикладів, як мирне вирішення долі Шлезвіґа-Гольштейна (за плебісцитом 1920 року північна частина Шлезвіґа відійшла Данії, південна залишилася в Німеччині), дуже мало.

Третім великим фактором є зовнішнє втручання. Воно є завжди, у тій чи іншій формі.

Безцеремонне втручання Третього Райху у Судетах та Австрії, так само як Росії на Донбасі і в Криму, було очевидним. Але навіть в умовах сильних місцевих національних рухів хтось завжди їм допомагає.

Звичайно, Росія роздмухувала каталонську тему, а Іран радо посилює курдів.

А свого часу Польща, Канада, країни Балтії негайно визнали незалежність України і тим суттєво зміцнили нашу позицію. Зовнішній вплив у більшій чи меншій мірі є завжди.

Питання в тому, чи є він вирішальним. Ким є активна меншість учасників національного руху — представниками всього народу, чи колаборантами, чи маргіналами?

Отже, єдиного підходу до всіх випадків немає, а історію пишуть переможці.

Одне можна сказати точно: кількість країн у світі буде збільшуватися. Цей процес не зупинити, у нього є занадто багато економічних, політичних, психологічних та соціальних чинників.

Всі імперії рано чи пізно розпадуться, і на їхньому місці виникнуть десятки інших країн із власними ідентичностями.

Всі імперії чекає доля Австро-Угорської. Але це не означає, що у сучасній маленькій Австрії погано жити, якраз навпаки.

Великі країни можуть залишатися унітарними лише тоді, коли в них добре працює "плавильний котел" політичної нації. Розпадеться й Україна, якщо не зможе повною мірою сплавити докупи все те, із чого формується українська модерна політична нація (ось чому будь-які крайні рішення у мовному питанні можуть призвести до катастрофічних наслідків).

Франція провела асиміляцію свого півдня вогнем і мечем, Німеччина впоралася завдяки модерним інституціям та мові, а Сполучені Штати зробили ставку на громадянські свободи та вільну економіку — і все одно їм довелося воювати, зберігаючи цілісність країни силою зброї.

Кастильці, так чи інакше, не провели асиміляцію, і це стосується не лише Каталонії та Країни Басків, а й Галісії та Валенсії. Я не кажу, що асиміляція — це добре чи погано, я просто констатую факт. Історію пишуть переможці.

І тут необхідно зробити останнє зауваження. Особиста симпатія може не співпадати з громадянською позицією.

Моя особиста симпатія — на боці каталонців та курдів, але моя країна потребує зараз підтримки як об’єднаного Євросоюзу, так і Туреччини.

Тому, якби я радив українським дипломатам, я би не поспішав вітати ні каталонців, ні курдів. Так буває, що доводиться запхати особисті симпатії у довгий ящик.

 

Автор: Валерій Пекар,

співзасновник Громадянської платформи "Нова країна"

Вперше опубліковано на фейсбук-сторінці автора та републікується з його дозволу

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

ЧИТАЙ ТАКОЖ
ПУБЛІКАЦІЇ
Наталя Іщенко, для Європейської правди

Шість пострілів у балканське перемир'я: кому вигідна смерть Олівера Івановича

Вбивство лідера руху косовських сербів "Свобода, демократія, правда" Олівера Івановича стало найгучнішим терористичним актом на Балканах з 2004 року. Є і політичні наслідки – Сербія заявила про призупинення переговорів з Косовом до закінчення слідства.

Світовий банк

Нові вимоги щодо Антикорупційного суду: що додав Світовий банк у конфлікт Києва та МВФ

Створення справді незалежного суду, а не його імітації, є важливим і для ЄС, і для США, і для інших ключових донорів України, тому схоже, що тут вони не будуть поступатися. Ми переклали новий лист – із вимогами, які висунули до законопроекту у Світовому банку...







Cергій Власко, "mySafety Україна"

Захист персональних даних: чий досвід може стати в нагоді Україні

У питанні захисту персональних даних України спирається на міжнародний досвід. Але в державі поки немає достатньої законодавчої бази і системи, здатної ефективно працювати в сучасних умовах.

Тарас Качка, Міжнародний фонд "Відродження"

Наш вимір Brexit: навіщо ЄС ставить Україну за приклад для Британії

ЄС все частіше згадує Угоду про асоціацію з Україною як модель майбутньої співпраці з Британією. Це великий плюс для України, адже тим самим ЄС розглядає угоду не лише як зону вільної торгівлі, а як модель нашої інтеграції. Втім, саме це й не влаштовує Британію, яка хоче обмежитися ЗВТ.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter