Сербська розрядка: чому Києву треба порозумітися з Белградом

Маркіян Лубківський, дипломат _ П'ятниця, 10 листопада 2017, 11:12
Версія для друку Коментарі

Нинішній дипломатичний конфлікт із Сербією протікає в тіні набагато масштабніших скандалів із сусідніми Польщею та Угорщиною. А на додачу сербську політику в нас часто намагаються бачити як продовження російської.

Але подібна логіка може дуже дорого коштувати Україні. Адже навіть попри численні проблеми, збереження добрих стосунків Києва з Белградом явно відповідає українським інтересам.

Проілюструю цю тезу однією особистою історією. Моя дипломатична кар'єра розпочалася 1 серпня 1995 року і майже одразу стала невід'ємно пов'язана з Балканами. Я працював українським дипломатом в Белграді в непрості часи для Сербії (на той час – Союзної Республіки Югославія).

1996-1999 роки – період завершення воєн на Балканах, так звана постдейтонська епоха. Це останні роки правління Слободана Мілошевича, режим якого сильно похитнувся лише після операції НАТО "Союзна сила".

Ці 78 днів у Белграді вже ніколи, мабуть, не забуду. Як і не забуду переговори з Мілошевичем, які мені доводилося перекладати для спікера Олександра Мороза, президента Леоніда Кучми, посла Володимира Фуркала…

Після одних із них Мілошевич сильно потиснув руку, пильно глянув мені в очі і сказав: "Молодий чоловіче, не недооцінюйте і не списуйте Сербію, за будь-яких обставин не списуйте.

Ми – не росіяни. Ми маємо свою гідність".

Чому він це сказав, чому сказав мені і що мав на увазі – до цього часу лишається для мене загадкою. Всесильний Мілошевич тоді точно не просив і не потребував підтримки. Та й Україна не належала до тих країн, які могли таку підтримку дати.

Мілошевич – постать вкрай суперечлива, для багатьох народів Південно-Східної Європи негативна і злочинна. Він ніколи не належав до моїх кумирів, але завжди становив для мене професійний інтерес з точки зору його ролі в геополітичних процесах на Балканах, розуміння цього складного регіону, здобуття корисного досвіду для України.

Мені пригадалися ці його слова сьогодні, бо в схожій редакції я їх чув згодом не раз від багатьох сербів – як від високих чинів, так і від простих громадян. Саме тому нинішнє емоційне зведення стосунків – явно найгірший із варіантів розвитку подій.

Що треба зараз зробити?

Фахово і інтуїтивно вважаю, що Україна і Сербія мають терміново зняти напругу у двосторонніх відносинах, яка виникла останніми днями. Цьому допомогла б або телефонна розмова, або й зустріч міністрів закордонних справ України та Сербії Павла Клімкіна та Івіци Дачича. 

Варто зупинити публічну перепалку, перейшовши до вирішення питань, що хвилюють дві сторони, дипломатичними каналами.

Потрібно, зокрема, провести консультації МЗС і силовиків двох країн для того, щоб максимально унеможливити участь сербських найманців у агресії проти України.

Тут ключовою є розвідувальна і контррозвідувальна діяльність з двох боків, а також постійний обмін інформацією. Саме вона може лягти в основу звинувачень щодо конкретних осіб, а головне – жорстких судових вироків.

Показово жорстких – і цього Україна має вимагати.

В Сербії бракує інформації про Україну і не бракує про Росію. Переконаний, що одне з перших своїх представництв "Український інститут", про створення якого вже давно говориться, мав би відкрити в Белграді.

Чому не варто сваритися, а варто боротися за Сербію? З декількох причин. 

Старше і середнє покоління сербів можна вважати проросійським, але жодним чином не антиукраїнським. Це – тонкий, але важливий нюанс, який потрібно знати для того, щоб утримати Сербію серед союзників України.

Отже, першою причиною є важливість формування і зберігання максимально широкого кола партнерів та друзів як противагу російській агресії.

Другою причиною я б назвав той факт, що в України і Сербії збігаються стратегічні курси на вступ до ЄС. Сербія сьогодні уже є кандидатом на входження до Євросоюзу і, мабуть, стане його членом у найближчі 7-8 років. Про це, зокрема, свідчить заява 8 листопада ц.р. президента Єврокомісії Жан-Клода Юнкера, який доволі відверто і несподівано для багатьох заявив, що Сербія і Чорногорія стануть першими новими членами ЄС до 2025 року.

Отже, коли Україна стане кандидатом на вступ і розпочне вступні переговори, Сербія вже буде членом ЄС і від неї, як і від інших країн-членів, буде залежати інтеграція України, темп і характер діалогу, перелік відкритих питань, швидкість відкриття і закриття переговорних глав.

Причина третя – курс на членство в НАТО. Членство Сербії в НАТО теж не видається нереальним,

після успішної участі в більш ніж 20 спільних з НАТО військових навчаннях Сербія вже наступного року вперше прийме на своїй території навчання Альянсу REGEX 18. 

Республіка Сербія у січні 2015 року уклала з НАТО індивідуальний План щодо партнерства. Сербська армія великою мірою досягла стандартів НАТО.

Зокрема, коли йдеться про озброєння і військове спорядження, Сербія прийняла натівську систему кодифікації. Це означає, що частина сербського озброєння і спорядження одержує маркування згідно зі стандартами НАТО. Це, в свою чергу, добре для сербських підприємств, оскільки відтепер їхні вироби включені до бази озброєнь НАТО і потенційні замовники їх бачать. Стандарти НАТО запроваджені також у системі місць формування, військового навчання, військової медицини.

Як стверджують багато поінформованих сербських експертів, прихильником вступу до НАТО є сербський президент Александар Вучич, який поки не видає своїх стратегічних планів.

І четвертим фактором я б назвав українців Сербії. Це хоч і не велика (загалом близько 21 тисячі русинів та українців), але важлива та символічна для України громада.

Вона – частина українсько-русинської громади колишньої СФРЮ і разом зі своєю країною пройшла всі жахи війни, роз'єднання, виживання. І сьогодні вона потребує підтримки і Сербії, і України. Будь-яка турбулентність у двосторонніх відносинах може на ній позначитися.

Тому, підсумовуючи, і українським, і сербським дипломатам треба зупинитися, або, як кажуть на Балканах, "опустити м'яча на землю".

Бо чим далі, тим важче буде це зробити...

Щодо Сербії Україні варто вести таку ж політику, яку проводять щодо неї та багатьох інших країн регіону, зокрема Чорногорії, Македонії, Боснії і Герцеговини, ЄС та НАТО: за них борються. Україні треба боротися і за себе, і за кожного свого прихильника.

 

Автор: Маркіян Лубківський,

посол України в Хорватії в 2006-2009 роках

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

ЧИТАЙ ТАКОЖ
powered by lun.ua
ПУБЛІКАЦІЇ
Сергій Сидоренко, Європейська правда

Посол Євросоюзу: Ми не говоримо з Україною ані про батіг, ані про пряник

Хюг Мінгареллі: "Всі мешканці Донбасу повинні сприйматися як громадяни України. Мають бути потужні економічні зв’язки по обидва боки контактної лінії... Чи буде користь для українців, якщо ми почнемо говорити про митний союз, не маючи передумов для цього?"

Віра Аксьонова, Діана Зубко, для Європейської правди

Чотири роки після Євромайдану: як змінилося бачення ЄС українськими аналітиками

За чотири роки після саміту у Вільнюсі вже ніхто не ставить запитання про геополітичний вибір України. Через поступове прийняття "євроінтеграційних законів" відбувається зближення України із ЄС. Віддзеркалюють це й аналітичні центри. Але чи достатньо критична їхня позиція?







Іренеуш Біль, Amicus Europae

Оборонний союз ЄС: що зміниться в системі безпеки Європи

Проект PESCO має протидіяти синдрому "халявщика", коли деякі європейські країни отримують зиск від гарантій безпеки, але не беруть пропорційної участі в покритті витрат на такі цілі.

Леся Михаленко, "Вчасно"

Рік на підготовку: чи запрацюють в Україні європейські норми довірчих послуг

Необхідність вирішити питання взаємного визнання довірчих послуг у ЄС призвела до прийняття Регламенту щодо eIDAS-регулювання. Настав час проводити такі зміни й Україні – якщо ми хочемо бути активним учасником європейського ринку.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter