Туреччина і НАТО: чи є вихід із глобальної кризи

Райк Хенлейн, SWP (Німеччина) _ Вівторок, 28 листопада 2017, 11:01
Версія для друку Коментарі

Туреччина є членом НАТО протягом 65 років. Так би мовити, залізне весілля.

 

Але причин для святкування мало. Чисте залізо схильне до іржавіння, і небезпека такого процесу існує також для взаємин НАТО і Туреччини.

При цьому членство Туреччини в Північноатлантичному альянсі ще ніколи не було вільним від напруження. Зокрема, греко-турецькі та американо-турецькі суперечки щодо статусу Кіпру, що тривають з 1950-х років, щоразу були обтяжливою обставиною.

Однак нинішнє замкнене коло в стосунках між НАТО і Туреччиною – зовсім іншого роду. Воно відображає не одномоментний конфлікт або тимчасову тенденцію, а базується на політичних прагненнях, які не так вже й легко стримувати.

Нижче представлені три головні причини того, як до такого могло дійти, чотири аргументи, чому всупереч усьому все-таки є сенс працювати над повторним зближенням, і п'ять рекомендацій, щоб знову поліпшити взаємини.

Як до такого могло дійти

Парк Таксим-Гезі. Ключовий момент виникнення відчуженості між Туреччиною і Заходом настав ще понад чотири роки тому.

Після того, як 11 травня 2013 року під час теракту із застосуванням бомби в місті Рейханли в провінції Хатай поблизу турецько-сирійського кордону загинуло 52 людини, Туреччина ще більше стала побоюватися бути втягнутою в "гарячу війну" проти Сирії. Це призвело до ще більш гострої критики жорсткої сирійської лінії Ердогана.

В унісон таким настроям з середини травня 2013 року в центрі Стамбула в парку Гезі відбулися протести проти будівництва торгового центру, які швидко переросли в рух невдоволення проти уряду і наприкінці травня були жорстоко ліквідовані. Смерть восьми демонстрантів і непримиренна риторика Ердогана призвели до соціальної поляризації, з тривогою сприйнятої Заходом.

Саме ця тривога і симпатія, яка була проявлена ​​до демонстрантів, викликали у Ердогана таке відчуття, що "на Заході" будуть раді, якщо він незабаром сам по собі зазнає фіаско.

Невдалий путч. Переконаність Ердогана в тому, що партнери по НАТО негативно ставляться до нього і уряду Партії справедливості і розвитку (АКР), посилилася після проваленого військового перевороту 15-16 липня 2016 року.

У Туреччині ситуація була сприйнята так, що західні політики менше засудили дії путчистів, але більше – жорсткі контрзаходи уряду.

Невидача підозрюваного натхненника путчу Фетхуллаха Гюлена Сполученими Штатами Америки викликала стільки ж обурення, скільки й та обставина, що європейські союзники по Альянсу, зокрема Німеччина, дозволили провести процедуру отримання статусу біженців підозрюваними Анкарою турецькими офіцерами НАТО.

Одночасно уряд АКР використовував невдалий путч як привід, щоб грунтовно змінити структуру збройних сил, істотно зменшити їхній вплив і замінити звільнених офіцерів більш слухняними солдатами.

Сирійська дилема. Туреччина зі своєю стратегією щодо Сирії знаходиться в протиріччі зі своїми партнерами по НАТО, і перш за все з США.

Анкара з початком сирійської кризи 2011 року дуже швидко подалася в опозицію до раніше союзницького режиму Асада і тим самим, як потенційна прифронтова держава, піддала США тиску.

З 2012 року зенітно-ракетні комплекси союзників Patriot дислокуються в Туреччині, щоб мати можливість захисту від імовірних ракетних ударів Сирії. З грудня 2015 року натовські літаки системи AWACS (Airborne Warning and Control System, Авіаційний комплекс радіовиявлення і наведення) контролюють повітряний простір на турецько-сирійському кордоні, а з жовтня 2016 року – повітряний простір над усією областю проведення операцій проти "Ісламської держави".

Але окрім цих заходів, НАТО як інституція не хоче дозволити вплутувати себе в сирійську війну. Початкова турецька стриманість у боротьбі з ІДІЛ до середини 2015 року та збиття російського винищувача в тому ж році показали, що Туреччина стає все більш непередбачуваною.

Істотна стратегічна суперечність полягає в ставленні до північно-сирійських курдів, які з 2014 року проявили себе як найнадійніші наземні партнери коаліції проти ІДІЛ, очолюваної США.

Військові успіхи курдських бійців (останній – у жовтні 2017-го) теж посилили їхню політичну свідомість. Будь-яка форма успіху автономії в трьох керованих курдами північних кантонах сприймається Туреччиною як загроза. Вона боїться, що прагнення до автономії може перекинутися на курдську частину Анатолії, і в цих сумнівах почувається пригніченою.

Якщо взяти до уваги всі три сценарії разом, то напрошується висновок, що даний конфлікт може бути подоланий тільки шляхом розлучення з Альянсом. Такий висновок, втім, приховав би високу значимість, яку Туреччина має для НАТО, а НАТО, натомість, для Туреччини.

Чому все ж є сенс лишатися разом

Когерентність. Для такого перестрахувального і оборонного союзу, як НАТО, згуртованість і взаємна довіра є суттєвими факторами, оскільки тільки завдяки їм кожен учасник може бути впевнений у тому, що інші в серйозному випадку теж стануть на його бік.

Ця цінність, що позначається в союзі як "когерентність", виходить з припущення, що тільки тісно згуртований Альянс повною мірою може проявити свої можливості залякування противника і ефективності. Когерентність може також перекрити відмінності між окремими державами-членами і пов'язати різноманітне сприйняття загроз, яке знову і знову має місце у східних і південних партнерів Альянсу.

З виходом Туреччини ця основоположна цінність була б зруйнована. НАТО вступив би тоді у фазу ненадійності і нового переорієнтування і щонайменше тимчасово ослабнув.

Геостратегія. Геостратегічне положення Туреччини має неоціненне значення для Альянсу. Туреччина, якщо дивитися з боку Європи, є найважливішим географічним містком на Близький і Середній Схід, з Кавказом і опосередковано також з Центральною Азією.

Турецький Босфор утворює морський замок для Чорного моря. Поряд зі штаб-квартирою НАТО для сухопутних військ в Туреччині знаходяться також інші стратегічно важливі опорні пункти Альянсу. Так само, як Бельгія, Нідерланди, Італія і Німеччина, Туреччина не має власних ядерних повноважень, але активно задіяна в ядерному потенціалі НАТО і в цих рамках розміщує на своїй території тактичну ядерну зброю США.

З виходом Туреччини з Альянсу всі фактичні і потенційні геостратегічні переваги, які виходять з цих взаємозв'язків, або зникають для НАТО, або повинні будуть досягатися шляхом переговорів з великими труднощами і для кожного окремого випадку.

Зобов'язання. НАТО як інституція пов'язана в трьох найважливіших операціях: операція "Рішуча підтримка" – небойові місія ISAF в Афганістані; операція KFOR для підтримки безпечного оточення в Косові; а також операція Sea Guardian як внесок в гарантування безпеки в Середземному морі.

У всіх трьох операціях Туреччина, яка після США має найбільші за чисельністю збройні сили Альянсу, вносить свій вклад значними контингентами. Так, зараз більше 500 турецьких солдатів задіяні в Афганістані і майже 300 в Косові.

З виходом Туреччини з НАТО знадобився б істотний додатковий внесок від інших держав-членів Альянсу.

Безальтернативність. Незважаючи на несприйняття, яке НАТО сьогодні відчуває через турецьку політику і громадську думку, Альянс теж має дуже високу стратегічну цінність для Туреччини. Більше того, альтернативи НАТО для Туреччини просто не існує.

Для порівняння, Туреччина зближується з Росією в кооперації з безпеки – наприклад, шляхом недавньої операції по ракетному комплексу S-400 – і при цьому в стратегічних питаннях, наприклад, щодо Близького Сходу взагалі і Сирії зокрема, Анкара з Москвою так само далекі один від одного, як Анкара і Вашингтон.

Турки теж заграють щодо членства в Шанхайській організації співпраці, партнером по діалогу якої вони є. Проте ШОС ані за рівнем своєї інституціалізації, ані за своєю членською структурою або спрямованістю не підходить для того, щоб врівноважити силу гарантій НАТО.

Крім того, залишалося б неясним, чи надала б Росія і особливо Китай Туреччині повне членство і чи змогли б горді турки змиритися з роллю молодшого партнера.

Що може допомогти відновити довіру?

Відносини Туреччини та Заходу повинні в цілому знову досягти оптимального рівня взаємної довіри. З урахуванням специфіки НАТО могли б стати корисними такі п'ять пунктів:

- Решта учасників повинні, попри всі труднощі, знову і знову виступати за членство Туреччини в НАТО і вважати за краще вести діалог з важким партнером всередині союзу, ніж з тим самим партнером поза ним.

- Де тільки можливо, розбіжності в думках повинні відділятися від загального контексту НАТО і таким чином не завантажуватися без особливої ​​потреби.

- Намагання після проваленого путчу інтегрувати по можливості нових турецьких партнерів для переговорів з НАТО має бути абсолютним.

- Турецьке сприйняття безпеки, зокрема почуття загрози через терор Робочої партії Курдистану і курдських прагнень до автономії в регіоні, заслуговує на розуміння і спокійну оцінку партнерами по НАТО.

- Громадська трибуна дуже рідко є придатним місцем для врегулювання розбіжностей. Тиха дипломатія, що дозволяє зберегти обличчя, по всіх каналах і рівнях ієрархії є в більшості випадків найкращим шляхом відновлення взаємної довіри і поваги.

Подолати процес корозії буде непросто, потрібний високий ступінь мотивації, щоб після 65 років шлюбу натхненно дивитися вперед.

Однак ті, хто давно одружені і спільно подолали важкі кризи, знають, що, як правило, воно того варте. 

 

Автор: Райк Хенлейн,

співробітник Фонду "Наука і політика" (SWP),
майор Військово-повітряних сил Німеччини

Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними скороченнями

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

ЧИТАЙ ТАКОЖ
ПУБЛІКАЦІЇ
Наталя Іщенко, для Європейської правди

Шість пострілів у балканське перемир'я: кому вигідна смерть Олівера Івановича

Вбивство лідера руху косовських сербів "Свобода, демократія, правда" Олівера Івановича стало найгучнішим терористичним актом на Балканах з 2004 року. Є і політичні наслідки – Сербія заявила про призупинення переговорів з Косовом до закінчення слідства.

Світовий банк

Нові вимоги щодо Антикорупційного суду: що додав Світовий банк у конфлікт Києва та МВФ

Створення справді незалежного суду, а не його імітації, є важливим і для ЄС, і для США, і для інших ключових донорів України, тому схоже, що тут вони не будуть поступатися. Ми переклали новий лист – із вимогами, які висунули до законопроекту у Світовому банку...







Cергій Власко, "mySafety Україна"

Захист персональних даних: чий досвід може стати в нагоді Україні

У питанні захисту персональних даних України спирається на міжнародний досвід. Але в державі поки немає достатньої законодавчої бази і системи, здатної ефективно працювати в сучасних умовах.

Тарас Качка, Міжнародний фонд "Відродження"

Наш вимір Brexit: навіщо ЄС ставить Україну за приклад для Британії

ЄС все частіше згадує Угоду про асоціацію з Україною як модель майбутньої співпраці з Британією. Це великий плюс для України, адже тим самим ЄС розглядає угоду не лише як зону вільної торгівлі, а як модель нашої інтеграції. Втім, саме це й не влаштовує Британію, яка хоче обмежитися ЗВТ.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter