"Європейська правда" вже брала інтерв'ю в Івана Міклоша 2014 року – щойно він став одним із радників українського прем'єр-міністра. Тоді екс-міністр фінансів Словаччини та один із авторів "словацького економічного дива" був готовий до швидкого повторення цього успіху України.

Минуло майже чотири роки. Іван Міклош залишається керівником Стратегічної групи радників з підтримки реформ при уряді. Однак ситуація змінилася – занадто повільні або навіть (на думку багатьох) провалені реформи, загрози втратити навіть ті досягнення, які були здобуті за останні роки.

На цьому тлі Іван Міклош, як і раніше, залишається оптимістом, доводячи, що підстав розраховувати на кращі результати Україна не мала. І уточнює: якби реформи насправді зупинилися, його б у Києві вже не було.

"Хіба можлива робота за відсутності розуміння, що уряд і коаліція – одна команда?"

– Почнемо з поганого. Поширеною є думка, що за останні пару років хід реформ загальмувався. Ви з цим згодні?

– Ні, я думаю, що реформи відбуваються, повільніше, ніж я хотів би, але відбуваються. Можемо говорити, що в останні місяці є деяке уповільнення, але це нормально, оскільки принципи політичних циклів працюють у всіх демократичних країнах. Під час передвиборчого циклу складніше проводити непопулярні реформи. Але водночас ми вже бачимо зміни.

По-перше, уряд Володимира Гройсмана продовжив макроекономічну стабільність, досягнуту за прем'єрства Арсенія Яценюка. Дуже важливе досягнення – зниження фіскального дефіциту, стабілізація курсу валюти, зниження інфляції, вичищення банківського сектора.

Так, це лише продовження реформ, але повірте, утримувати бюджетний дефіцит у рамках програми валютного фонду – це дуже нелегко.

Що було зроблено нового? Продовжилася дерегуляція – ухвалено багато нових законопроектів у рамках реформи. Зроблено важливі реформи в галузі освіти, охорони здоров'я, пенсійна реформа.

Було прийнято новий закон щодо приватизації, завдяки якому можна змінити процеси і, нарешті, дати старт великій та малій приватизації. Була підготовлена ​​земельна реформа, яка, на жаль, пізніше була вилучена з програми співпраці з МВФ.

– Тоді я зміню запитання. Це той результат, якого ви очікували чотири роки тому, коли погоджувалися стати радником прем'єр-міністра?

– Звичайно, я очікував більшого прогресу. Водночас не можна не визнати, що вперше в історії України економічна система змінюється в правильному напрямку – в напрямку ринкової економіки.

Чи можна було зробити більше? Тут багато чого залежить не від нас.

Технічно уряд знає, що треба робити. Всі необхідні кроки включені в програму дій Кабміну, в програму МВФ та інші документи. Але існує й політичний фактор. Уряду потрібно знайти політичну волю, боротися проти інтересів безлічі осіб. А це дуже нелегко.

Ну і нарешті, ситуація в Україні після Євромайдану була набагато складнішою порівняно з іншими країнами. Деформація економіки, олігархічна система, війна – як відкрита, так і економічна – на всі ці виклики доводиться давати відповідь одночасно.

"Міністр – політична фігура. Це має бути не іноземець, а українець"

– Давайте поговоримо про конкретні позиції. Ви говорили про реформи дерегуляції, проте ми не бачимо значного поліпшення позиції України в рейтингу Doing Business.

– Безумовно, прогрес набагато повільніший, ніж було, наприклад, у Грузії.

– Чому так вийшло?

– Одна з ключових проблем України – дуже невдала конституційна система, коли виконавча влада розділена між президентом і урядом. Я не кажу, що це єдина причина, але одна з них.

Грузія і Словаччина в 2002-2006 роках, коли проводили свої реформи, були набагато більш сфокусованими на змінах. Була політична воля і дуже слабкий спротив.

У Словаччині всі чотири партії, що входять до коаліції, були солідарні в питанні необхідності реформ. Хіба в Україні є щось подібне?

– Я знову згадую нашу розмову чотири роки тому. Ви пояснювали цей словацький феномен тим, що щотижня прем'єр-міністр йшов до парламенту і умовляв, переконував голосувати.

– Те саме в Україні робить прем'єр-міністр Володимир Гройсман. Він дуже активно працює з парламентом, зі спікером.

Однак що найбільше дивує в Україні, то це відсутність підтримки уряду навіть всередині коаліції.

Немає навіть розуміння, що це їхній уряд, який потребує підтримки. Простий приклад: Кабмін готує закон. Після цього коаліційні партії готують альтернативний законопроект, як це було з податковою реформою. В результаті не приймається ні перший, ні другий документ.

Це зовсім не означає, що парламентарії повинні підтримувати все, що надходить з Кабміну. Але підтримка потрібна. Хіба можлива робота за відсутності розуміння, що уряд і коаліція – одна команда?

"Україна має потенціал прискорити своє зростання ВВП до 6-7%"

– Питання про МВФ. Як ви очікуєте нового траншу фонду цього року?

– Дуже сподіваюся, що він буде, тому що без нового траншу МВФ ситуація буде дуже-дуже складною.

– В уряді також є впевненість, що транш буде. Тільки незрозуміло, на чому вона базується. Або Україна все-таки виконає умови, або МВФ перегляне свої вимоги.

– Не думаю, що МВФ перегляне свої вимоги. Може, якісь компроміси будуть можливі, але щодо ключових позицій – ні.

Як ви знаєте, є дві ключові вимоги: Антикорупційний суд і тарифи на газ.

Ну, ще третя дуже важлива річ – бюджет. Уряду необхідно внести пропозиції щодо зниження ризику бюджетного дефіциту. Він виявився істотно вищим від запланованого.

– Відставка міністра фінансів стане проблемою у відносинах з МВФ?

– Зняття ключового міністра під час складної політичної і економічної ситуації є серйозним і непростим в кожній країні, але з іншого боку, ще більш небезпечним було б продовження ситуації недовіри між прем'єр-міністром і міністром фінансів.

У ситуації, що склалася, такий крок, напевно, був найбільш очікуваним. І будемо сподіватися на продуктивну співпрацю цих двох ключових людей в уряді.

– Земельна реформа вилучена з вимог МВФ. Однак нещодавно ЄСПЛ визнав мораторій на продаж землі порушенням прав людини. Це стане приводом для скасування?

– Дуже сподіваюсь на це. Переконаний, що заборона продажу землі приватним власникам порушує права людини. Це має бути зрозуміло не тільки юристам, а й кожній нормальній людині. Саме тому збереження мораторію протягом 17 років видається мені абсолютно незрозумілим. Тепер ситуація змінилася – після рішення ЄСПЛ продовження мораторію призведе до необхідності виплат власникам землі, чиї права порушуються.

Однак це не головна причина, чому заборону необхідно скасувати. Мораторій має вкрай негативний вплив на економіку, на інвестиції, на малий і середній бізнес. Як наслідок – нинішня вартість оренди землі в Україні набагато нижча, ніж у Польщі, де земля не така родюча.

Що лякає: я знаю, що земельна реформа була одним із пріоритетів роботи Володимира Гройсмана та його уряду минулого року. Був сформований консенсус, що мораторій буде скасований, але в останній момент все пішло за протилежним сценарієм.

І це в середині політичного циклу! Що тоді говорити про передвиборчий період!

– Ті ж причини дозволяють засумніватися і в успішності приватизації.

– Думаю, що цього року нам вдасться запустити малу приватизацію – продаж компаній вартістю до 250 млн грн. Це простіший процес, оскільки єдиним критерієм тут виступає ціна. Завдяки системі Prozorro цей процес може пройти дуже швидко і прозоро.

З великою приватизацією проблем більше. Процес стандартного міжнародного тендеру триває в середньому близько року. А до цього необхідно кілька місяців на відбір радників з великих зарубіжних інвестиційних банків.

У будь-якому разі, важливо вже зараз почати цей процес. Уряд вже підготував список з 27 підприємств для великої приватизації, вже відбуваються переговори з радниками. Процес уже розпочато.

– Ви напевно стикалися з питанням, чому ж тоді реформи залишаються непомітними для громадян?

– Відповідь дуже проста. Зараз зростання ВВП України – нижче 3%.

Для того щоб люди відчули поліпшення, необхідно, щоб зростання економіки було не менше 6-7%.

Тоді буде помітно і підвищення рівня життя, і реальної заробітної плати, і створення нових робочих місць.

Що важливо: Україна має потенціал прискорити своє зростання до цього рівня. Однак для цього потрібно збільшити частку інвестицій у ВВП. Зараз вона становить 15%, а потрібно – як мінімум 25%. В українських умовах – це близько $10 млрд щорічного надходження інвестицій додатково.

Тому ключове питання: чому прямі закордонні інвестиції не надходять? Тому що вони досі не мають довіри до верховенства права та захисту їхніх прав, прав власників. Ще одна причина – відсутність прогресу в приватизації.

Але я сподіваюся, що після створення Антикорупційного суду буде і прогрес у приватизації. І навіть ринок землі.

– Як ви вважаєте, Україна ще має шанси зберегти частину свого газотранспортного транзиту?

– Відкрите питання. Нинішній контракт діє до кінця 2019 року. Отже, залишилося тільки півтора року для вирішення цієї проблеми.

Україна потребує сильного і досвідченого партнера, який був би зацікавлений у збереженні транзиту через українську територію.

– Ці пошуки взяв на себе уряд. І наскільки успішний він у цьому?

– Переговори тривають. Існують потенційні інвестори, однак вони чекають як завершення ситуації з анбандлінгом "Нафтогазу", так і гарантій Німеччини для України щодо збереження транзиту.

"Тільки-но у мене з'явиться відчуття, що більше нічого зробити неможливо – мене тут не буде"

– Крім приватизації, що ще можливо встигнути до початку виборів?

– Найважливіше – треба продовжувати програми МВФ і отримати транш. Без траншу може бути під загрозою те, що вже було досягнуто. Також важлива імплементація вже ухвалених законів, тому що у нас в Україні це традиційно слабке місце.

І, нарешті, ключова реформа, яку потрібно встигнути до виборів – судова. Вона була розпочата два роки тому, вже обрані нові судді Верховного суду. Але цю роботу потрібно провести і на інших рівнях – потрібно встигнути, тому що після виборів може бути пізно.

Ну і, звісно, подальша дерегуляція, а також реструктуризація таких держпідприємств, як "Укрзалізниця". Насправді до виборів ще можна встигнути зробити дуже багато.

– І все ж таки, чи могли б ви сказати, який відсоток ваших планів було реалізовано?

– Важко відповісти так просто. З нашого боку ми зробили все, що могли. Але важливо розуміти: ми – технічні радники. Успіх реформ – це питання в першу чергу політиків.

Складно очікувати кращого результату за таких настроїв у Раді. Досить подивитися на нинішню опозицію.

Та найпідступніше – це популізм політиків, який вже точно не може принести країні нічого доброго.

– Ви дуже добре захищаєте уряд. А що має статися, щоб ви сказали, що надій на реформи немає, і пішли з посади?

– Тільки-но у мене з'явиться відчуття, що більше нічого зробити неможливо – мене тут не буде. Але поки я залишаюся оптимістом.

Попри складнощі, реформи йдуть, і я це бачу. Так, багато реформ відкладаються через те, що це політично чутливі питання, прогрес набагато менший, ніж очікувалося – але він є.

Інтерв'ю взяв Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"