Фінський досвід нейтралітету. Що треба врахувати Україні?

У публічному дискурсі з'являється чимало гіпотез, яким міг би бути безпековий формат України, якщо повноправне членство виявиться нереалістичною перспективою.

Серед таких версій досить часто лунають заяви про доречність фінської моделі, яка передбачає членство в ЄС, але не передбачає повноцінної інтеграції до НАТО.

Між тим у самій Фінляндії після агресії Росії проти України дещо змінилося сприйняття євроатлантичної інтеграції, пожвавилися дискусії на тему можливого членства країни в Альянсі.

Фінська модель. Яка вона?

Вже довгий час Фінляндія зберігає широкий погляд на безпеку та надає перевагу національній обороні, спираючись на загальний військовий обов’язок і значний резерв.

Щорічно понад 20 тисяч чоловіків і 300-400 добровольців-жінок проходять навчання у Силах оборони Фінляндії (FDF), які у мирний час складаються з понад 8 тисяч солдатів і 5 тисяч цивільних осіб.

У разі війни фінська армія може мобілізувати близько 230 тисяч солдатів. Раніше у річному оборонному бюджеті, що становить близько 2,7 млрд євро (1,28% ВВП), видатки на матеріальне забезпечення, заробітну плату та операційні витрати були краще збалансовані, але у 2014 році близько 17% бюджету пішли на закупівлі, 68% – на загальні операційні витрати, а залишок – на заробітну платню.

І лише близько 1,5% оборонного бюджету використовується для участі у міжнародних миротворчих або антикризових операціях.

Пріоритетом для Фінляндії залишається національно-територіальна оборона, однак разом з тим країна відряджає близько 500 солдатів до різних міжнародних операцій.

Досвід участі у цих операціях дозволяє стверджувати, що з точки зору професіоналізму і боєздатності, фінські резервісти демонструють високі характеристики порівняно зі збройними силами, сформованими на контрактній основі, а рівень взаємодії фінської армії, військово-морського флоту і військово-повітряних сил з силами країн-членів НАТО є надзвичайно високим.

Очевидно, що відносини Фінляндії з НАТО зазнали суттєвих змін з 1994 року, коли вона приєдналася до програми Партнерства заради миру (ПЗМ). Ці два десятиліття всебічної та поглибленої співпраці стали можливими завдяки поступовому зміцненню довіри між обома сторонами.

Насамперед, це результат того, що Фінляндія неодноразово підтверджувала, що здатна дотримуватися власних обіцянок, чи то під час операцій з врегулювання криз, чи то під час навчань (або у рамках інших форм співпраці), а НАТО, зі свого боку, залучав Фінляндію до багатьох видів власної діяльності, до яких раніше допускалися лише члени Альянсу.

Найбільш помітним аспектом відносин стала участь Фінляндії в операціях з урегулювання криз під егідою НАТО.

Із 1995 року фінський батальйон брав участь у операціях НАТО на Балканах – спершу в IFOR (багатонаціональна миротворча сила у Боснії і Герцеговині), а пізніше (з 1996 року) – у SFOR (сили НАТО з підтримки миру в Боснії і Герцеговині). Фінляндія приєдналася до операції ISAF у Афганістані у січні 2002 року, і з того часу в розпорядженні НАТО постійно перебували від 50 до понад 200 фінських солдатів, а внесок країни до наступної місії "Рішуча підтримка" становить близько 80 військових.

Із 1990-х років Фінляндія, прагнучи максимально наблизитися до стандартів НАТО, співпрацює з Альянсом у сфері матеріально-технічного забезпечення армії, а також використовує Процес планування та оцінки сил (PARP) та власні Цілі партнерства (PG) для зміцнення національної оборони.

Варто відзначити, що таке суттєве розширення та поглиблення співпраці не було проектом лише декількох партій, а здобуло підтримку широкого спектру фінських політичних сил. Це уможливило довгострокове і стабільне планування для різних урядових агенцій і міністерств, які залучені до процесу співпраці з НАТО.

Поглиблення співпраці з НАТО у політичній площині також вимагало від Фінляндії прийняття різних концепцій у сфері політики безпеки.

У Фінляндії здобуття членства в Євросоюзі 1995 року розглядається як фундаментальний вибір у сфері зовнішньої політики, безпеки та економіки, і після цього вибору "мова нейтралітету" вийшла з офіційного вжитку.

Замість неї з’явилися заяви: спершу про те, що "Фінляндія не є союзником будь-якого військового блоку", а останнім часом (після Лісабонського договору ЄС) – про те, що "Фінляндія не є членом будь-якого військового альянсу".

Втім, незважаючи на таке поглиблення співпраці, питання членства Фінляндії у НАТО поки відсутнє на порядку денному. В першу чергу – через позицію Росії, яка чітко дає зрозуміти, що, на її погляд, Фінляндія не має вступати до Альянсу і що подібний крок призведе до серйозних наслідків.

Більше того, "вісник" Кремля Сергій Марков заявив у інтерв’ю виданню Hufvudstadbladet 8 червня 2014 року, що, якщо Фінляндія захоче стати членом НАТО, це значно погіршить безпеку в Європі, і взагалі, Фінляндія має вирішити, чи бажає вона стати причиною Третьої світової війни.

Що думає фінське суспільство про інтеграцію до НАТО? 

Різні погляди на те, чи має Фінляндія прагнути членства у НАТО, розділили як фінське громадянське суспільство, так і політиків.

Опитування дають різні результати, але загалом впродовж останнього десятиліття проти членства в НАТО виступали від 60% до 70% фінів, у той час як 20-30% населення підтримували цю ідею, ще близько 10% не визначилися.

Це різко контрастує з результатами опитування, проведеного серед офіцерів фінської армії, близько половини яких підтримали членство в Альянсі. Серед офіцерів рангу полковника або вище частка прихильників членства у НАТО є навіть більшою – 70%.

Основні причини того, що переважна більшість фінів виступає проти членства країни в НАТО, пов’язані з Росією та її географічною близькістю, а також з тим, що НАТО не розглядається як чинник, що зміцнює безпеку Фінляндії.

Ті ж, хто підтримує членство в Альянсі, пояснюють свій вибір передусім тим, що членство підвищить безпеку держави як загалом, так і можливість протидіяти конкретним загрозам, пов’язаним з Росією.

Те, що обидві сторони використовують однакові аргументи для обґрунтування своїх позицій, є одним з аспектів, що ускладнюють ситуацію для політиків.

Із усіх політичних партій, представлених у парламенті Фінляндії, лише консервативна Національна коаліція та ліберальна Шведська народна партія відкрито підтримують членство країни у НАТО. Партія "Фіни", соціал-демократи, партія "Фінляндський центр" та Партія зелених залишають питання щодо членства відкритим, але вважають, що нині воно не на часі. Партія "Лівий альянс" ідеологічно протистоїть членству Фінляндії в НАТО.

Загалом погляди фінського суспільства щодо членства в НАТО є відносно стабільними, хоча нещодавні негативні процеси та загальна нестабільність у сфері регіональної безпеки дещо збільшили частку прихильників Альянсу.

Попри таку позірну стабільність, членство Фінляндії у НАТО не зникає з порядку денного публічних дискусій щодо безпекової та оборонної політики країни.

Для розуміння змісту цих дискусій потрібно знати кілька речей, що на них впливають. По-перше, невід’ємною складовою дебатів є маркування людей або як "яструбів НАТО", або як "фінських холодних воїнів". Це означає, що дискусія нерідко ґрунтується на міфах, помилковій інформації або певних поглядах щодо національної ідентичності чи причин успіху Фінляндії під час холодної війни.

Фінські страхи та міфи 

Ймовірно, найсильніший міф про те, що фінський народ ніколи не зможе розраховувати на допомогу з боку інших країн, пов’язаний з національною ідентичністю та поганим знанням історії.

У період незалежності (з 1917 року) Фінляндія насправді отримувала допомогу від країн, з якими уклала відповідні угоди та оборонні пакти. Восени 1944 року СРСР, напевне, спромігся б розбити фінську оборону та окупувати Фінляндію, якби остання не мала підтримки Німеччини.

Сумніви у надійності союзників по НАТО базується на двох переконаннях, котрі є спадщиною холодної війни:

1) що Організація Варшавського договору (ОВД) і НАТО були однаковою мірою небезпечними військовими союзами та інструментами, які їхні найбільші члени використовували у власних цілях;

2) що політика нейтралітету дозволила Фінляндії залишитися поза конфліктами між наддержавами в роки холодної війни, в той час як членство в НАТО може втягнути її у подібні протистояння.

Проте членство в ЄС та затвердження кількох пакетів економічних і політичних санкцій проти Росії є очевидним доказом того, що Фінляндія більше не може сподіватися на те, що залишиться осторонь великої політики.

Понад те, на чисто військовому рівні, незрозуміло, як Фінляндія – член ЄС і близький партнер НАТО – могла б, наприклад, залишитися осторонь конфлікту або кризи у Балтійському регіоні.

Отже, можна припустити, що незважаючи на те, що новий уряд на чолі з прем’єр-міністром Юхою Сіпіля (партія "Фінляндський центр") декларує, що Фінляндія впродовж його чотирирічної каденції повинна розглянути можливість вступу до НАТО, малоймовірно, що Фінляндія приєднається до Альянсу за відсутності аналогічного рішення з боку Швеції.

Рішення Швеції приєднатися до НАТО вважається одним з двох факторів, які можуть спонукати Фінляндію розпочати власні переговори щодо членства.

Іншим фактором є прийняття всією фінською політичною елітою (президентом, урядом і всіма великими партіями) відповідного рішення, що може змінити громадську думку на користь членства в Альянсі. Опитування показує, що такий поворот у громадській думці можливий, але немає жодних ознак того, що політична еліта здатна прийняти таке спільне рішення.

Висновки для України

Описані вище відносини між НАТО і Фінляндією (а також, значною мірою, Швецією) є абсолютно унікальними, і повторити подібний шлях буде надзвичайно важко. Проте з нього можна винести декілька важливих уроків для України.

- Глибокі відносини з НАТО можуть бути дуже корисними для довгострокового розвитку міцних національних збройних сил, але власна армія має бути сильною навіть у разі членства у НАТО.

- Будувати взаємини з Альянсом найкраще шляхом безперервної практичної та прагматичної співпраці, демонструючи як окремим державам-членам, так і НАТО загалом готовність зробити свій внесок до загальної (колективної, за термінологією НАТО) безпеки та прагнення до зміцнення власних сил.

Цей процес побудови взаємної довіри вимагає часу і може бути прискорений за допомогою міцних двосторонніх відносин з країною-членом НАТО, яка може виступати у ролі "спонсора" та пропонувати можливості для співпраці, взаємовигідні як для країни-партнера, так і для Альянсу. 

Врахування цих уроків має суттєво послабити дію "російського фактору". 

Зокрема, якщо Фінляндія і Швеція вирішать домагатися членства в Альянсі, офіційні та неофіційні заяви свідчать про те, що процес переговорів про вступ буде нетривалим, а результат – позитивним.

Важко уявити, що заявки двох стабільних демократичних членів ЄС із сучасними та сумісними зі стандартами НАТО збройними силами можуть бути відхилені.

І це теж є уроком Фінляндії для України. 

Автор: Чарлі Салоніус-Пастернак,

старший науковий співробітник

Фінського інституту міжнародних відносин

Публікується на "Європейській правді" з редакційними змінами