Візит із переляку: навіщо президент Польщі їде до Києва

Вівторок, 23 серпня 2016, 11:07 - Ігор Ісаєв, для Європейської правди

У Варшаві перелякалися. Перелякалися того, що наробили на українському напрямку. Ідеться передусім про ухвалення Сеймом резолюції про геноцид польських громадян на Волині в 1943-44 роках.

Заліковувати рани до Києва їде президент Польщі Анджей Дуда.

Як читаємо на сайті президента Польщі, офіційна програма візиту Анджея Дуди в День незалежності України передбачає участь у параді на Майдані разом із Петром Порошенком та окрему зустріч голів держав. Крім цього, під час візиту в Києві Дуда виступить зі зверненням перед послами України.

Про цей візит у польського президента повідомили на початку серпня. Міністр із канцелярії польського президента Кшиштоф Щерський 8 серпня заявив, що Анджей Дуда та Петро Порошенко мають підписати спільну декларацію з нагоди 25-річчя незалежності України.

"У документі буде підкреслено стратегічне значення незалежності України, а також той факт, що Польща була першою країною, яка визнала її незалежність", – наголосив Щерський.

Навіть напередодні візиту інших подробиць оголошено не було. А з цього можна зробити висновок:

між польською та українською сторонами досі йде "торгівля" щодо деталей документа.

Немає сумнівів, що історичні питання в ньому є головним каменем спотикання.

Кого злякалися у Варшаві

Про те, що Варшава перелякалася наробленого нею ж у польсько-українських відносинах, свідчать кілька фактів.

Про візит Анджея Дуди до Києва повідомили вже після ухвалення Сеймом "волинської резолюції". Негативна реакція на "геноцид" навіть найбільш полонофільських середовищ України була помітна неозброєним оком.

Усе, що писалося і говорилося в Україні в перші дні після постанови Сейму, не могло не насторожувати.

Від керування групою з міжпарламентських зв’язків з Польщею відмовився, зокрема, Борис Тарасюк – його візаві з польського боку, Міхал Дворчик, був головним лобістом "волинської резолюції" Сейму.

Крім того, за тему оперативно взялися російські комуністи, які висловили "глибоку солідарність з Сеймом Республіки Польща в питанні визнання злочинів українських націоналістів на території Волині геноцидом".

У Верховній раді, своєю чергою, зареєстрували проект постанови про День пам’яті українців-жертв геноциду, влаштованого Польщею в 1919-1951 роках. Автор пропозиції – Олег Мусій. У Польщі, з одного боку, розуміють, що цей проект позафракційного навряд чи пройде, однак занепокоєння від цього не зникли.

Так, спікер Сенату Станіслав Карчевський, коментуючи проект Мусія, закликав до переговорів, адже лише вони "дають надію на порозуміння з українцями в питаннях історії".

"Ми зробили сміливий і рішучий крок, адже те, що вчинили тоді (на Волині) українці – це був геноцид", – вказав водночас він.

За словами спікера Сенату, українські політики, хоча й не хочуть відкрито говорити про Волинську трагедію, "зберігають добрі відносини на лінії Варшава-Київ".

Проте це прозвучало немовби самопереконування.

І це змусило Варшаву діяти.

Як Варшава намагається залагодити гострі питання

На початку серпня за дії взялася партія "Право і справедливість", що нині має повноту влади в Польщі. Тоді з’явилося розлоге інтерв’ю депутата "Права і справедливості" Малґожати Ґосєвської, авторки доповіді "Російські злочині в Східній Україні у 2014 році".

Це не нова доповідь, вона на початку року вже була представлена у Міжнародному суді в Гаазі – проте, очевидно, "Праву і справедливості" треба було показати солідарність з Україною, що воює.

Поки в Сеймі тривала бурхлива дискусія по "волинській" резолюції, Малґожата Ґосєвська, найбільш розпізнаваний політик "Права і справедливості" з часів Майдану (вона там провела чимало днів і ночей), зберігала мовчання. Депутат просто тихо проголосувала за резолюцію.

В опублікованому інтерв’ю Ґосєвська вже дуже обережно висловлюється про історичний діалог між обома країнами, проте наголошує: "Ми порушуємо це (волинське) питання не проти України, а в ім’я наших добрих відносин, тому що добрі відносини можуть базуватися тільки на правді".

Так само на початку серпня міноборони Польщі повідомило, що на параді під час свята Війська польського 15 серпня майорітиме, зокрема, український прапор.

У день самого свята міністр оборони Польщі Антоні Мацеревич поклав квіти на могилу генерала УНР Марка Безручка на варшавському православному цвинтарі.

Його супроводжував згадуваний уже депутат "Права і справедливості" Міхал Дворчик. У той день Дворчик дав інтерв’ю, де заявив, що українці були важливими союзниками поляків у війні проти більшовиків у 1920 році, підкресливши, що жест в сторону солдатів УНР жодним чином не пов’язаний із "волинською" постановою.

"Я абсолютно не розглядаю це з точки зору поточної політики. Я пам’ятаю, як у 2013 році ми поклали квіти під цим же пам’ятником з депутатами тодішньої української опозиції. Ця ініціатива є продовженням послідовної історичної політики "Права і справедливості", – наголосив він.

Дворчик повторив тезу, що "нещодавно прийнята резолюцію про геноцид не спрямована ані проти української держави, ані проти українців". За його словами, у документі чітко вказуються вбивці цивільних осіб у 1943-1944 роки, тобто "українські націоналісти".

"Тільки ті, хто ідентифікує себе з цими діями або постулатами українського інтегрального націоналізму, могли бути враженими рішенням польського парламенту", – доводить Дворчик.

Чого прагнутиме Анджей Дуда

На українському напрямку польський президент намагається зіграти окрему, "поєднавчу" гру.

У Польщі зараз є кілька осередків влади – Сейм, канцелярія прем’єра, президента і бюро "Права і справедливості". Останній осередок на чолі з "презесом" (польськ. "головою") Ярославом Качинським, як показує досвід, найсильніший. І саме Анджей Дуда з усіх гравців найбільш залежний від Качинського.

Номінально президент Польщі має право займатися зовнішньою політикою та військовими справами, однак річна каденція Анджея Дуди показала: він не виступив із жодною самостійною ініціативою, просто підписував усі закони, "принесені" йому від "презеса", та й "презес" його недвозначно, інструментально й навіть зверхньо використовує.

Дуда змирився з цією несамостійною роллю.

А оскільки президент Польщі не викликає алергії в української сторони, то йому, найімовірніше, і дано доручення наводити мости.

Дуда вже був у Києві, у середині грудня 2015 року: тоді, окрім зустрічей із Петром Порошенком, Арсенієм Яценюком та Володимиром Гройсманом, неабиякою складовою була "історична" частина візиту: він відвідав меморіальне кладовище у Биківні, де поховані жертви сталінських репресій, зокрема поляки, а також поклав квіти до пам’ятника жертвам Голодомору.

Проте той візит був швидше символічний, це був перший приїзд новообраного президента до Києва.

Тепер же Дуді треба зіграти дуже конкретну роль:

з одного боку, чітко сказати українським колегам про стратегічне партнерство, але з іншого – показати консервативному електоратові "Права і справедливості", що ми, мовляв, в історичних питаннях перед українцями не поступимося.

А саме тому, найімовірніше, в контексті історії обох народів наголошуватиметься більша злочинність радянського режиму.

Зрештою, і цей процес уже запущено: минулого тижня "Право і справедливість" повідомила, що планує оголосити 2017-й роком пам’яті про антипольську операцію НКВС (у 1937-му сталінський режим розстріляв понад 100 тис. етнічних поляків, головним чином з території України та Білорусі).

До почесного комітету вшанування 80-ї річниці антипольської операції НКВС уже увійшов Ярослав Качинський, а також знані лобісти постанови про "геноцид на Волині" – сенатор Ян Жарин та депутат Міхал Дворчик.

Україна – важлива для Польщі частина "ідеологічної конструкції" в зовнішній політиці, а ухвалюючи "волинську резолюцію", у Варшаві, найімовірніше, не прорахували негативних наслідків такого кроку.

Тому тепер з усіх можливих рівнів "Право і справедливість" намагається надіслати сигнал Києву: "Ми з вами".

 

Автор: Ігор Ісаєв,

журналіст, 

головний редактор мультимедійного порталу українців Польщі PROstir.pl