Гарантії вкладникам банків: гарні наміри та підводні камені

Четвер, 22 червня 2017, 14:00 - Юлія Хорт, Парламентська експертна група з євроінтеграції

На розгляд парламенту запропоновано три ініціативи, які кардинально змінюють систему гарантування банківських вкладів. Усі вони декларують європейські принципи, однак кожна з цих ініціатив має свої вади, окремі норми, які не відповідають європейському праву.

Деякі положення настільки суб’єктивні, що їх впровадження дозволило би регулятору змінювати правління та наглядові ради банків просто через власний поганий настрій за сніданком. Іншими словами, норми, які не містять чітких критеріїв, іноді ще небезпечніші, ніж відсутність жорстких імперативів.

Як змінити правління банку?

Одна з ключових новел усіх документів – положення про можливість зміни правління банку за ініціативи НБУ на ранніх стадіях погіршення фінансового стану банків.

Законопроект №6273 пропонує відсторонювати членів наглядової ради та правління банку й призначати нових у випадках, коли "фінансовий стан банку різко погіршується та/або банк може бути віднесено до категорії неплатоспроможних у найближчому майбутньому". Погодьтесь, це доволі спірні оціночні норми.

У двох альтернативних законопроектах №6273-1 та №6273-2 усувається така суб’єктивність: передбачається зміна правління "у разі, якщо фінансовий стан банку різко погіршується та/або банк віднесено до категорії проблемних".

Але й цього замало – в українському законодавстві необхідно прописати чіткі критерії раннього виявлення банків, фінансовий стан яких різко погіршується, і своєчасного втручання у їхню діяльність, як це передбачено положеннями Міжнародної асоціації страховиків депозитів.

Зокрема, з метою виявлення слабких банків на ранньому етапі системи страхування депозитів й інші учасники системи підтримки фінансової стабільності мають проводити моніторинг і аналіз низки показників: зниження рівня капіталу, погіршення рентабельності, стрімке зростання прибутку, погіршення якості активів, великий обсяг позабалансового бізнесу, проблеми з ліквідністю, неефективне управління, зловживання та шахрайство з боку інсайдерів, часте порушення чинного законодавства.

На жаль, український законодавець поки не пропонує таких чітких критеріїв, тому усі законопроекти потребують доопрацювання у цій сфері.

Ощадбанк як камінь спотикання

Альтернативні проекти №6273-1 та №6273-2 детальніше прописують деякі механізми: встановлюються чіткі строки, протягом яких особа має повністю відшкодувати шкоду державі або кредиторам з метою звільнення від кримінальної відповідальності. А списати з балансу банку, що ліквідується, можна буде вужче коло активів - лише малоцінні та швидкозношувальні предмети, відносно яких є акт експертної комісії про непридатність, якщо за основу буде прийнято законопроект №6273-1 або №6273-2.

Водночас, на відміну від основного, в альтернативних є і відверто антиєвропейські новації: відсутні положення про включення ПАТ "Державний ощадний банк України" до учасників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, окрім того, зберігаються положення про повне гарантування вкладів Ощадбанку державою.

Це не відповідає ч. 3 ст. 4 Директиви 2014/49/ЄС, згідно з якою усі кредитні організації можуть приймати вклади, тільки якщо вони є учасниками системи гарантування депозитів.

Тому включити Ощадбанк до складу учасників Фонду гарантування вкладів, як це передбачає законопроект №6273, є цілком слушним. Хоча зрозуміло, що ця новела мала би негативне сприйняття серед вкладників, які звикли до таких державних гарантій.

Система реалізації банківського майна

Український законодавець пропонує розширити коло повноважень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, однак, знову ж таки, нечітко прописує процедури.

Зокрема, Фонд матиме змогу розпочати реалізацію майна (активів) банку ще на стадії тимчасової адміністрації з метою збереження їх якості та вартості, а також визначатиме нікчемними операції, що призвели до збільшення витрат, пов’язаних із виведенням банку з ринку; запобігатиме укладенню фіктивних операцій, що можуть призвести до зміни черговості задоволення вимог кредиторів, а отже, порушення їх прав тощо.

На відміну від основного законопроекту, обидва альтернативні надають право Фонду будь-коли здійснювати переоцінку, актуалізацію оцінки майна (активів) банку без внесення змін до затвердженої виконавчою дирекцією Фонду ліквідаційної маси банку.

Таке формулювання, безумовно, є кращим з позиції захисту прав кредиторів та вкладників. Однак в усіх законопроектах воно підлягає уточненню з метою приведення у відповідність до ст. 36 Директиви 2014/59/ЄС - така оцінка активів та зобов’язань має здійснюватися незалежним оцінювачем.

Законодавча пропозиція прискорити виплати відшкодування вкладникам (вони здійснюються всім вкладникам в межах суми гарантування незалежно від строків закінчення договорів не пізніше 20 робочого дня з дати початку виведення банку з ринку) відповідає Директиві 2014/49/ЄС про схеми гарантування депозитів.

Проте в усіх законопроектах необхідно її доповнити, згідно з частинами 1 та 2 ст. 8 цієї Директиви: виплата має бути здійснена протягом семи робочих днів з дати, коли адміністративний орган установив, що кредитна організація нездатна здійснити виплати за вкладом.

Система балансів та противаг

Слід віддати перевагу положенням альтернативного законопроекту № 6273-1 щодо встановлення диференційнованого внеску, який сплачується учасниками Фонду, залежно від ступеня ризику в діяльності банку. Адже вони є більш деталізованими, краще захищають інтереси учасників Фонду, закріплюють граничні розміри внесків до Фонду.

Ця законодавча пропозиція узгоджується зі ст. 10 Директиви2014/49/ЄС. На сьогодні системи страхування депозитів можуть обирати як єдину ставку внесків для всіх банків, так і диференційовану.

Як зазначається Форумом за фінансову стабільність, основною перевагою системи з єдиною ставкою є порівняна легкість розрахунку внесків і контролю за їх сплатою. Однак внески за єдиною ставкою не відображають рівня ризику, який кожен банк перекладає на систему страхування депозитів, і це може призводити до того, що банки проводитимуть ризикованішу діяльність, не здійнюючи додаткових витрат по страхуванню депозитів.

Системи з диференційованими внесками усувають ці недоліки, а також можуть стимулювати підвищення якості управління ризиками у банках-учасниках. До того ж, закріплення обов’язку гарантувати не лише вклади фізичних осіб, але й фізичних осіб-підприємців також відповідає Директиві 2014/49/ЄС.

Слід підтримати підвищення граничного розміру відшкодувань фізичним особам, яке має становити не менше 1 млн грн., як це пропонується альтернативними законопроектами. Хоча варто зауважити, що європейське право передбачає значно більші гарантії - страхова сума щодо сукупних вкладів кожного вкладника в ЄС становить 100 000 євро в разі недоступності вкладів, а тому всі три законопроекти мають бути приведені у відповідність до ч. 1 ст. 6 Директиви 2014/49/ЄС.

Одним iз найважливіших положень усіх законопроектів є ініціатива змінити склад адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – йдеться про включення до неї незалежних членів. Це відповідає Основним принципам ефективних систем страхування депозитів Базельського комітету з банківського нагляду та Міжнародної асоціації страховиків депозитів (червень 2009 р.), де прямо зазначається, що система гарантування депозитів має бути операційно незалежною, прозорою, підзвітною та вільною від будь-якого втручання - політичного чи з боку бізнесу.

А от створення Ради громадського моніторингу при Фонді гарантування вкладів i включення її членів до складу адміністративної ради Фонду – дуже дискусійна новація.

Законодавством ЄС створення такого органу не передбачене. Як зазначається у законопроектах 6273-1 та 6273-2, Рада громадського моніторингу складається з представників офіційно визнаних громадських об’єднань вкладників та кредиторів неплатоспроможних банків, тобто вони усі фактично отримають доступ до конфіденційної інформації про діяльність банків, з чим складно погодитися.

* * * * *

Як бачимо, усі три документи спрямовані на покращення захисту інтересів вкладників та кредиторів банків, водночас, усі вони містять і певні недоліки.

У кожному є низка положень, які необхідно привести у відповідність до норм права ЄС. Ці норми мають бути включені обов’язково, незалежно від того, який з трьох законопроектів парламентарі прийматимуть за основу.

 

Автор: Юлія Хорт,

кандидат юридичних наук,

експерт Парламентської експертної групи з євроінтеграції

Матеріал підготовлений за підтримки  Європейського Союзу та Міжнародного фонду "Відродження" в рамках проекту "Громадська синергія".

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора