Новий план дій для Європи: що має врахувати ЄС для посилення допомоги Україні
Жодних ознак готовності Росії припинити війну проти України чи гібридні атаки проти Європи. Натомість президент США Дональд Трамп веде перемовини у спосіб, що підтверджує мету домовитися з Росією ціною безпеки України та Європи.
Без зустрічних потужних дій Європи Росія може досягти своєї мети – утримати під окупацією значні частини території України, ослабити її загалом, аж поки вона повністю не опиниться під російським впливом.
Європейська стратегія підтримки України разом зі спробами уникнути конфронтації з Росією дає збій.
Потрібна справжня стратегія протидії – колективно розроблена та впроваджена. Лідерство стає ключовим, щоб мобілізувати політичну волю держав та інституцій та спрямувати ресурси на втілення стратегії стримування.
Ukraine Facility Platform (UAFP) 20 листопада провела у Львові зустріч провідних європейських експертів для обговорення спільної стратегії оборони і безпеки України та Європи.
Учасники дискусії створили Стратегічну консультативну Групу Україна – ЄС, яка просуватиме створення нової європейської архітектури безпеки, узгодженої з цілями НАТО, заснованої на спроможностях України та зосередженої на практичних рішеннях.
Війна на перетині інтересів США та Китаю
Післявоєнний ліберальний міжнародний порядок зазнає ерозії і повертається до хижої системи попередніх століть, що передвіщає множення конфліктів.
При цьому баланс сил змістився не на користь Європи. Її економічна база ослабла. Населення старіє. Альянс із США під тиском, а сама Європа не здатна гарантувати мир – навіть у партнерстві зі Сполученими Штатами.
Час самозаспокоєння минув.
Європа має терміново переглянути стратегічну позицію, щоб не бути поглинутою геополітичними реаліями.
Реваншистський імперіалізм Росії – рушій найбільшої війни на європейському континенті за 85 років. Росія подає свою агресію як "екзистенційну боротьбу". Насправді це війна за вибором. Росія намагається її глобалізувати, втягуючи Китай, Північну Корею та Іран.
Сам Китай розширює свій вплив у світі. Китайське керівництво живить реваншистське мислення та підтримує Росію. Їхня спільна мета – підірвати провідну роль Заходу, тобто США та їхніх європейських і азійських союзників.
У такому світлі війна Росії проти України – частина глобального протистояння між Китаєм і США та їхніми партнерами.
Головне занепокоєння адміністрації США – Китай, а не Європа. Америка не хоче війни на два фронти, бо вважає, що не зможе її витримати.
У Білому домі немає стійкого уявлення, що відмова від підтримки України і ослаблення Європи ускладнить стримування Китаю. Україна та Європа намагаються зберегти залученість США. Однак стратегічні інтереси США та Європи розходяться.
Росія за Путіна відмовилася від мети вільно будувати спільний мирний європейський дім разом з європейцями. Її економіка базується на експлуатації природних ресурсів, політична система – тоталітарна. Це створює культурний розрив між РФ і слов’янськими народами Європи. Тому ця війна має також цивілізаційний вимір.
У цих умовах припинення Трампом військової підтримки України, публічне приниження Володимира Зеленського у лютому у Білому домі та червона доріжка для Путіна на Алясці підтверджують базову мету: домогтися домовленостей з Росією ціною безпеки України та Європи.
Єдність дипломатичних зусиль Європи та України й надалі буде критично важливою, щоб стримувати схильність адміністрації Трампа робити передчасні поступки Росії й плекати нереалістичні очікування щодо поведінки Москви.
Тож стосунки України та Європи вже набули екзистенційного характеру.
Було багато ініціатив підтримки, здебільшого продиктованих нагальністю моменту.
Настав час зробити ці відносини сталими, заповнити прогалини й використати можливості.
Тактичні та стратегічні цілі Європи
Зміщення балансу сил боляче вдарило по Європі. Економічну слабкість ЄС детально описав Маріо Драгі у своєму звіті. Європа не готова ані політично, ані економічно та інституційно до нової реальності.
У 2022 році російська агресія змусила європейців усвідомити, що вони не здатні вести війну довше за кілька тижнів – і навіть для цього потребують американської підтримки.
Тож тактична мета Європи – здатність підтримувати інтенсивну війну протягом тривалого часу. Відсутність належної розвідки є передвісником поразки. Тому треба за участю України наростити незалежні розвідувальні спроможності.
А щоб протидіяти ядерному шантажу Путіна, треба посилити власне ядерне стримування.
Європа має переконати керівництво РФ, що війна завела її у глухий кут, де Росія зрештою програє.
Це тривалий процес, що вимагатиме узгоджених дій. Треба буде подолати неефективну фрагментацію зусиль окремих країн.
Європі доведеться зміцнити політичну єдність і створити інституційні механізми, які її втілять.
Нова основа безпеки Європи
Європейські союзники спрямовують 3,5% ВВП на оборону і ще 1,5% на супутні витрати, відповідно до рішення нещодавнього саміту НАТО. Вкрай важливо використати ці ресурси ефективно.
Несприятливий контекст вимагає узгоджених спільних дій. Опорою для цього може стати мережа оборонних договорів. Україна має стати частиною цього процесу.
Приклад – Кенсінгтонська угода між Великою Британією та Німеччиною від 17 липня 2025 року. Вона доповнює домовленості між Францією та Великою Британією (Ланкастерська угода), а також Францією та Німеччиною (Аахенський/Єлисейський договір).
Також важливі оборонні договори між Польщею та Великою Британією від січня 2025 року та між Польщею та Францією від травня 2025 року, які охоплюють "усі військові компоненти".
Ядерні сили Франції та Великої Британії можуть забезпечити додатковий захист поряд з ядерною гарантією США. Нортвудська декларація від 10 липня 2025 року засвідчила, що Париж і Лондон готові узгоджено протидіяти загрозам.
Розгортання британських і французьких ядерних сил у Європі має бути полегшене.
За потреби – разом з силами країн НАТО, що мають літаки, здатні нести ядерні боєзаряди.
Комплекс домовленостей між Великою Британією, Францією, Німеччиною та Польщею – необхідна основа створення нової архітектури безпеки Європи. Але цього може бути недостатньо.
Інші європейські держави повинні доповнювати ці зусилля. Об’єднана експедиційна сила (Joint Expeditionary Force, JEF), включно з Нідерландами та Великою Британією, має взяти на себе лідерство.
Це може стимулювати більший внесок з боку Німеччини.
Військова командна структура НАТО потребуватиме фундаментальної реформи, яка відобразить зростання європейської відповідальності.
Для цього знадобиться глибока згода між європейськими партнерами щодо розподілу командних повноважень – без підриву надійності ядерного стримування США.
Концепція спільної дії Європи та України
Європа повинна разом з Україною працювати над спільною стратегією, яка охоплюватиме дипломатичні, військові, промислові та технологічні цілі. Спрогнозувати, які спроможності розвиватиме Росія за допомогою Китаю – виклик. Нині російська армія фактично оптимізована під позиційну війну.
Інститут вивчення війни (ISW) прогнозує, що Росія намагатиметься відновити спроможність до механізованого маневру на основі великих механізованих формувань із засобами протидії дронам. Планування НАТО також базується на цій оцінці.
Головна перешкода швидкому російському наступу – Збройні Сили України.
Українські війська оптимізовані для оборонної позиційної війни, військовослужбовці мають до чотирьох років досвіду бойових дій. Вони розбудували оборонні позиції, які постійно адаптуються, а також запровадили ефективну технологічно-тактико-промислову інтеграцію.
Натомість західний військово-промисловий комплекс не орієнтований на низьковартісну війну на виснаження з високими темпами інновацій, як це відбувається в Україні.
Тому військова допомога Україні має бути максимально ефективною. Для цього бачення НАТО щодо характеру війни має бути узгоджене з реальністю поля бою.
Подолати цей розрив дозволить співпраця з Україною щодо військової стратегії та розвитку оборонної промисловості. Проведення європейського аудиту виробництва зброї в Україні окреслить конкретні можливості.
Україна може допомогти Європі прискорити інноваційний цикл, налагодити масове виробництво озброєнь за менших витрат.
Така співпраця задовольнятиме військові потреби України та допомагатиме Європі розвивати та масштабувати інновації.
Це також допоможе подолати обмеження щодо експортних ліцензій і програмного забезпечення, які ускладнюють використання західної зброї.
Спільних зусиль потребує виробництво боєприпасів та артилерії, зокрема у сфері засобів глибокого ураження. ППО залишається викликом і потребує складних технологічних рішень.
Проте створення спільних радарів та інших систем спостереження для раннього попередження приноситиме швидку користь обом сторонам.
Взаємні інвестиції в оборонно-промисловий розвиток та спільні закупівлі – очевидний шлях для Європи та України. Але доведеться подолати численні юридичні, адміністративні та фінансові бар’єри.
Стратегія "сталевого дикобраза"
Рада ЄС у травні 2025-го ухвалила програму SAFE – пакет кредитної допомоги на 150 млрд євро для держав-членів на модернізацію оборони.
Польща стала найбільшим бенефіціаром, отримавши 43,7 млрд євро. Франція, Угорщина та Румунія отримають понад 16 млрд кожна, а Італія – майже 15 млрд. Це гроші на невідкладні закупівлі, а також на розвиток довгострокових промислових спроможностей. Україна може співпрацювати з країнами, які залучають ці кредити.
Однак SAFE не усуває фундаментальної фрагментації оборонних ринків уздовж національних кордонів. Єврокомісія також запропонувала державам-членам використовувати кошти так званих фондів згуртованості для оборонних цілей.
Європарламент 16 жовтня схвалив EDIP – Європейську програму оборонної промисловості. На програму виділили 1,5 млрд євро на 2025-2027 років. З них 300 млн – на Інструмент підтримки України. Мета – модернізувати оборонну промисловість України та сприяти її інтеграції до ЄС.
Амбітна "Дорожня карта оборонної готовності 2030" має забезпечити спроможність ЄС до 2030 року стримувати будь-яку агресію та захищати свої кордони на суші, у повітрі та на морі. Україна має бути максимально залучена до цього процесу, у першій половині 2026 року мають розпочатися проєкти у пріоритетних сферах.
Комісія також прагне використати Qualitative Military Edge (QME) України. Ключовим для цього стане ухвалення до кінця 2025 року додаткових фінансових інструментів, таких як "репараційна позика" на основі заморожених російських активів із щорічним лімітом для України.
Бельгія й надалі виступає проти використання заморожених активів РФ, переважно через суттєві податкові надходження, які вона отримує від розміщення цих активів у Euroclear.
Для програми оборонної готовності ключовою змінною залишатиметься здатність держав-членів координувати потреби, об’єднувати попит та організовувати спільні закупівлі.
Комісія пропонує збільшити з 20% до 40% обсяги спільних оборонних закупівель до кінця 2027 року.
Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн оголосила стратегію перетворення України на "сталевого дикобраза": подальше формування в Україні потужної військової сили, здатної зробити російську агресію настільки дорогою, щоб загнати Москву у стратегічний глухий кут.
Щоб наблизитися до досягнення цієї мети, Україна гостро потребує двосторонньої підтримки у виробництві та розгортанні потужних засобів глибокого ураження у достатній кількості – для досягнення військово-стратегічного ефекту щодо Росії.
Підтримка оборони довгого сухопутного фронту повинна тривати: артилерія, снаряди, мінні засоби, дрони та технології протидії дронам (кінетичні, радіоелектронні, лазерні).
Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів