Чому українські міста не відповідають стандарту прозорості ЄС

Ми звикли думати, що євроінтеграція — це десь у високих кабінетах Києва чи Брюсселя. Насправді ж вона — у вашому смартфоні, коли ви намагаєтеся знайти інформацію про укриття чи звіт про використання гуманітарки.

Саме на рівні громад ухвалюється 70% рішень, що впроваджують європейське законодавство. Але чи готові наші міста до цього іспиту?

Останній рік програма "Прозорі міста" досліджувала, наскільки муніципалітети відповідають європейським підходам управління. Висновок виявився протверезним: ми все ще на етапі фрагментарних рішень, а не системи.

Проаналізувавши перші три ключові сфери муніципального управління, ми помітили кілька спільних проблем, які повторюються в різних українських містах і регіонах.

Наразі органи місцевого самоврядування не готові до європейського стандарту прозорості.

І причина цього — не лише у безпековому контексті.

Великі й менші обласні центри, прифронтові та тилові міста, громади з політично стабільною владою і без неї — вони здатні демонструвати стійкість, підтримувати базову відкритість, зберігати роботу сервісів і навіть запускати нові цифрові рішення. У підсумку результати визначають не так ресурси чи обставини, як управлінські пріоритети та цінності.

Протягом минулого року в межах Європейського індексу міст команда "Прозорих міст"дослідила, наскільки українські муніципалітети готові до інтеграції з ЄС у практичних вимірах — відкритості, взаємодії з громадськістю та розвитку електронних сервісів.

Ми аналізували не лише формальне оприлюднення документів чи інформації, а й реальний користувацький досвід. Йдеться про те, чи може людина швидко знайти потрібні дані, зрозуміти, як працює міська рада, отримати послугу, скористатися сервісом, вплинути на рішення або знайти допомогу в кризовій ситуації.

Чому десятки сервісів не полегшують життя

Міста можуть мати десятки електронних сервісів, чат-ботів, мап, дашбордів і мобільних застосунків, але не давати громадянину простого входу в цю екосистему.

Саме тому в наших дослідженнях ми перевіряємо принцип "єдиної точки входу" — наявність зручних, постійно оновлюваних тематичних сторінок із повною інформацією та коректними посиланнями. Це відповідає європейському підходу user-centricity, де сервіси мають будуватися з позиції користувача.

На практиці ситуація з сайтами міських рад часто протилежна: інформація розпорошена між новинами, документами, підрозділами і застарілими сторінками, а пошук не допомагає швидко знайти потрібне.

Восени ми перевірили 11 великих міст за дев’ятьма темами — від регламенту ради і доступу до засідань до гуманітарної допомоги, "єВідновлення", інформації для ВПО, захисників і захисниць.

Повністю принцип "єдиної точки входу" забезпечив лише Київ.

Львів майже досяг цього показника: окремі сторінки створені для всіх тем, окрім гуманітарної допомоги. 

Схожу ситуацію ми фіксували і на більшій вибірці міст. Лише 18 із 50 міст мають окремий розділ або сайт, де зібрані коректні посилання щонайменше на сім актуальних електронних сервісів.

Актуальні комплексні мобільні застосунки, які оновлювалися у 2025 році і можуть надати доступ до всіх електронних міських сервісів, мають лише 6 із 50 найбільших міст — Київ, Харків, Одеса, Дніпро, Кривий Ріг та Кременчук.

Причини цієї фрагментарності різні: зміщення пріоритетів на безпеку, нестабільність політичного середовища, відтік кадрів, а також паралельна реалізація проєктів з різними донорами без єдиної "парасольки".

Розмова з громадою

Ще один тривожний сигнал — те, як мери звітують перед людьми. За законом очільник громади має двічі на рік вийти до жителів громади, подивитися їм в очі та чесно розповісти, що зроблено.

У реальності ця норма часто перетворюється на формальність — сухі слайди, зведені в одне суцільне полотно, звіти від підрозділів міської ради, пафосні відеоролики або заздалегідь підготовлені зручні ефіри.

Наша перевірка 100 найбільших громад шокувала: кожен п’ятий міський голова просто проігнорував обов’язок відзвітувати перед людьми за 2024 рік. Ще у значній частині міст звітування відбулося лише у вигляді текстових матеріалів на сайті — без публічної зустрічі та можливості поставити запитання.

Повноцінний діалог із громадою відбувся менш ніж у чверті випадків.

І навіть вимога закону не завжди стає ключовим аргументом у наших дебатах з міськими радами.

А серед 20 обласних центрів лише Львів та Хмельницький знайшли сміливість провести відкриту зустріч, презентувати звіт про виконання бюджету за минулий рік і роз’яснити, куди пішли податки громади у 2025-му. 

Проблеми з комунікацією

Дослідивши низку міст, ми побачили, що досі просідають сфери, котрі набули особливого значення після повномасштабного вторгнення, але уже мали б бути налагоджені на п'ятий рік великої війни.

Йдеться про гуманітарну допомогу, компенсації за пошкоджене майно, сервіси та інформацію для ВПО, захисників і захисниць, соціальні послуги, актуальні дані про укриття, медицину, енергоспоживання.

Тут міста демонструють найменш системні та структуровані підходи.

Найяскравіше це видно на прикладі гуманітарної допомоги.

Повну необхідну інформацію про її надходження та розподіл публікують лише 3 із 50 найбільших міст — Миколаїв, Чернівці та Шостка. Водночас у 20 містах із 50 не оприлюднено жодної із запитуваних категорій інформації: ні тематичного розділу, ні звітів, ні принципів розподілу, ні переліків отримувачів.

Але така проблема не є нерозв’язною. Наприклад, Миколаїв, Чернівці та Шостка створили окремі тематичні сторінки, де зібрали ключову інформацію про гуманітарну допомогу, правила її отримання, пріоритетні групи та звіти.

Навіть у воєнних умовах міста можуть побудувати зрозумілу і структуровану комунікацію, якщо сприймають її як управлінський пріоритет.

Містам бракує стратегічного планування

У всіх наших дослідженнях видно спільну закономірність: міська влада, яка мислить стратегічно і має базові політики, програми та зрозумілу логіку розвитку, має більше шансів пережити кризи (у нас їх зараз не бракує), побудувати нову екосистему і підтримувати вже створені рішення.

Якщо ж ініціативи сприймаються як окремі проєкти, інколи навіть як "послуга" міжнародним партнерам, то система швидко втрачає цілісність і тяглість, і дратує як містян, так і самих службовців.

Наприклад, в одному з обласних центрів за підтримки міжнародних партнерів був створений застосунок, який мав об’єднати електронні сервіси міста. Проте місто не змогло інтегрувати його у власну систему управління, і після кількох років підтримки розробниками проєкт фактично припинив роботу.

А один локальний Портал відкритих даних, створений за підтримки міжнародних партнерів, без належного управління з часом втрачає функціональність. І найновіші статистичні набори на тому порталі датуються 2023 роком. Формально ресурс існує, але не виконує свою роль як джерело актуальної інформації для громадян, бізнесу та дослідників.

У результаті міста накопичують інструменти, але не створюють цілісну систему.

Що з цим робити? 

Питання, яке має собі поставити місцева влада, полягає не в тому, чи будуть громади інтегруватися до ЄС, а в тому, наскільки місто готове зробити це вже зараз. Саме найближчі роки є критичним часом для цієї підготовки.

Наше дослідження показує, що більшість проблем виникає не через брак технологій чи ресурсів, а через відсутність системного підходу до комунікації з жителями, організації інформації та сервісів. 

Європейський підхід до врядування базується на принципах good governance (доброго врядування).

Ідеться про орієнтири для побудови прозорої, ефективної та підзвітної влади, спрямованої на інтереси громадян.

Ці принципи охоплюють як чесність виборів і верховенство права, так і прозорість, підзвітність, етику та сталий розвиток, спрямовані на створення інституцій, яким довіряють люди.

Тобто містам потрібно почати з фундаменту: переглянути архітектуру офіційних сайтів, створити окремі тематичні сторінки за ключовими темами, вибудувати повний цикл публікації інформації про роботу ради, наповнити єдині тематичні сторінки, окремо посилити цифрові рішення для соціальної сфери та вразливих груп та нарешті зробити пошук на сайтах інструментом доступу, а не декоративною функцією.

Для належного діалогу місцева влада так чи інакше зобов’язана іти і говорити зі своїми платниками податків, жителями громади — звітувати, пояснювати, будувати сталі дорослі і відповідальні взаємини.

Тому принципи комунікації прості. Йдіть туди, де ваша аудиторія.

Якщо ви дійсно хочете донести інформацію та бути підзвітним своїй громаді, то варто слідувати за своєю цільовою аудиторією туди, де вона, а не очікувати, що містяни будуть зранку і до світанку моніторити сайти міської ради та підпорядкованих підрозділів.

Розвиток власних соцмереж, інструменти залучення, співпраця з місцевими медіа і проактивний "вихід до людей" — це важка, але необхідна постійна робота, результатом якої може стати видимість діяльності міської ради, повага до її представників і більш спокійна суспільна атмосфера. 

Ми вже розробили рекомендації та інструменти для самоперевірки. Вони дозволяють владі подивитися на себе очима містянина. Це важливо, бо зміни в цій сфері починаються не з великих бюджетів, а з визнання проблеми і готовності реорганізувати власні підходи до роботи.

Зрештою, євроінтеграція — це не про прапор ЄС на ратуші.

Це про міста, де влада говорить не лише про свої успіхи, а й про проблеми, та починає створювати зручний простір для людей.

Справжня готовність міста до прозорості за стандартами Європи — це коли його житель може знайти потрібну інформацію, отримати допомогу чи перевірити витрати громади, зробивши два кліки у своєму смартфоні.

Бо саме з прозорих цифрових рішень і чесного діалогу народжується довіра, без якої неможлива жодна успішна громада. Особливо у часи війни.

Матеріал підготовлено за підтримки Програми MATRA Посольства Королівства Нідерландів в Україні та за фінансової підтримки Швеції в межах програми інституційної розбудови Transparency International Ukraine.

Зміст цієї публікації є відповідальністю авторів/авторок і не обов’язково відображає офіційну позицію Посольства Королівства Нідерландів в Україні або Уряду Швеції.