Порозуміння з друзями Росії: чи змінює Україна політику щодо Грузії

У День національної незалежності Грузії десятки тисяч громадян знову вийшли на проспект Руставелі в Тбілісі нагадати владі, що не мають наміру здаватися і продовжуватимуть боротьбу за європейське майбутнє своєї країни до повної перемоги.

26 травня був 544-й день загальнонародного протесту, який розпочався після скандальної заяви прем'єр-міністра "Грузинської мрії" Іраклія Кобахідзе 28 листопада 2024 року.

Напередодні Дня національної незалежності було багато песимістичних очікувань – а що як за півтора року безрезультатних протестів суспільство вже втомилося боротися та змирилося?

Однак протест, організатором якого виступив "Опозиційний альянс", спростував такі прогнози. Громадяни надіслали чіткий сигнал владі – боротьба за європейське та демократичне майбутнє Грузії триває.

Природно, влада спробувала дискредитувати цю акцію. 

"Ті кілька тисяч людей, які зібралися навколо них, – саме та фейсбук-бульбашка, яка уявила себе суспільством. Насправді те, що ми вчора побачили – це просто "один список друзів у Facebook". Навіть за їхніми закликами було видно, що вони хотіли з'явитися в соціальних мережах, продемонструвати себе іншим", – заявив речник парламенту Шалва Папуашвілі.

Такі заяви виглядають швидше як самозаспокоєння.

Невипадково напередодні муніципальна влада Тбілісі заявила про можливість тимчасово обмежити право громадян на збори – і саме 26 травня.

Нова хвиля протестів супроводжується додатковим загостренням відносин Грузії з ЄС. І водночас – посиленням реальних загроз із боку Росії.

"Минуло 35 років, відтоді як Грузія відновила державну незалежність. З тих пір ми все ще проходимо 40-річний "шлях Мойсея". Сьогодні, через 35 років після відновлення незалежності, кожен патріотично налаштований грузин може пишатися тим, що Грузія є незалежною і суверенною, як ніколи", – заявив прем'єр Іраклій Кобахідзе на урядовому святкуванні Дня незалежності.

Останнім часом представники "Грузинської мрії" все частіше апелюють до теми "особливого суверенітету країни", називаючи його своїм основним досягненням.

При цьому головною загрозою цьому суверенітету вони називають не РФ, яка окупувала 20% грузинської території – а Європейський Союз, який грузинська влада системно звинувачує у грубому втручанні у внутрішні справи країни.

І це при тому, що лише кількома тижнями раніше Росія завдала серйозного удару по суверенітету і територіальній цілісності Грузії. 

9 травня російський диктатор Владімір Путін і "президент" так званої Республіки Південна Осетія Алан Гаглоєв зустрілися в Кремлі та підписали нову угоду, офіційно спрямовану на "поглиблення союзницької співпраці".

Зміст цього документа знову викликав дискусію про те, наскільки близька Москва до фактичної анексії Цхінвальського регіону Грузії (так званої Південної Осетії). Тим більше, що, за словами Гаглоєва, підписана угода стала "кроком до об'єднання осетинського народу" і у майбутньому має створити правову основу для повної інтеграції регіону до складу РФ.

Ну а святкування Дня незалежності показало, що ані влада, ані суспільство не готові йти на поступки.

Отже, чергове загострення політичної кризи є лише питанням часу. І найімовірніше – не дуже віддаленого.

Однак напередодні нових протистоянь грузинському суспільству необхідно розуміти, на чию допомогу воно може розраховувати. І тут головне питання – до української влади.

Йдеться про перегляд офіційного курсу Києва щодо "Грузинської мрії". 

Перший тривожний сигнал пролунав на початку травня, коли на полях саміту Європейської політичної спільноти в Єревані президент України Володимир Зеленський особисто підійшов до Іраклія Кобахідзе та поговорив із ним.

Наступні події показали, що то була не випадковість. Зокрема, 15 травня міністр закордонних справ України Андрій Сибіга провів переговори зі своєю грузинською колегою Макою Бочорішвілі, заявивши про готовність Києва відкрити нову сторінку відносин із Грузією та відновити конструктивний діалог.

Такий поворот у зовнішній політиці України у багатьох у Грузії викликає неприхований подив. 

У тому числі тому, що нові партнери Києва з конструктивного діалогу – прем'єр Кобахідзе та низка інших високопоставлених грузинських чиновників – все ще перебувають під українськими санкціями.

Однак ключове питання до української влади полягає в іншому. Раніше Володимир Зеленський привселюдно звертався зі словами підтримки до учасників проєвропейських протестів у Тбілісі.

Чи означає нинішнє "відкриття нової сторінки у відносинах" відмову президента України від своїх слів?

Відповідь на це питання дуже важлива для багатьох громадян Грузії. 

Особливо для тих, хто продовжує протестувати проти сповзання країни в орбіту російського впливу. У тому числі – орієнтуючись на досвід України щодо протидії таким процесам.

І було б дуже добре, якби українська влада дала більше роз'яснень щодо того, якими вона бачить відносини з нинішньою грузинською владою і де тепер лежать українські червоні лінії.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів