Друга спроба Ісландії: чому ісландцям варто погодитися на поновлення процесу вступу до ЄС
Непостійна й непередбачувана політика президента США Дональда Трампа у сфері безпеки, особливо його прагнення встановити контроль над Гренландією, поставила у вразливе становище й Ісландію. Ймовірно, ця неприємна реальність буде важливою для виборців виборців, коли вони вирішуватимуть, чи поновлювати переговори про вступ до Європейського Союзу.
У нестабільному світі відокремленість рідко додає впевненості. Саме цим пояснюється референдум в Ісландії 29 серпня щодо того, чи поновлювати припинені переговори про вступ країни до Європейського Союзу. При цьому будь-яка остаточна угода про вступ потребуватиме окремого голосування після завершення переговорів.
Маючи близько 400 тисяч мешканців, стратегічно важливе розташування у Північній Атлантиці та економіку, тісно інтегровану із зовнішнім світом, Ісландія вочевидь чутливо реагує на зміни умов для свого розвитку — і, що важливіше, для власної безпеки.
Перша спроба вступу до ЄС
Коли країна подала заявку на вступ до ЄС у 2009 році, вона щойно оговтувалася від майже смертельного удару фінансової кризи 2008 -го, яка спричинила економічний колапс. Тоді багато хто в Ісландії вважав, що прив’язати валюту та економіку країни до Європейського Союзу — найбезпечніший варіант.
Після позитивної оцінки країни Європейською комісією переговори про вступ розпочалися у 2010 році й швидко просувалися до 2013-го. Із 33 переговорних розділів 27 було відкрито, а 11 навіть закрито, хоча ключові питання, зокрема контроль над рибальством, залишалися невирішеними.
Однак 2013-го новий уряд Ісландії призупинив переговори про вступ до ЄС.
Серед політиків переважала думка, що відновлення економіки після краху 2008 року відбулося легше, ніж очікувалося. Багато хто в Ісландії дійшов висновку, що країна може самостійно стояти на ногах.
Відтоді економіка Ісландії демонструвала хороші результати, не в останню чергу завдяки бурхливому розвитку туристичного сектору. Крім того, країна значною мірою скористалася перевагами участі в єдиному ринку ЄС через угоду про Європейський економічний простір (ЄЕП), учасниками якої також є Норвегія та Ліхтенштейн. Але невизначеність щодо нестабільної ісландської валюти підтримувала процентні ставки — а отже, і багато інших витрат — на порівняно високому рівні.
Можливо, ще важливіше те, що на тлі зростання геополітичної та геоекономічної напруженості дедалі більше ісландців починають побоюватися: перебування країни за межами ЄС може стати її слабким місцем. Саме тому уряд прем’єр-міністерки Кріструн Фростадоттір прагне отримати мандат на поновлення переговорів про вступ до ЄС і розглянути можливість повноправного членства.
З історичних причин питання суверенітету посідає важливе місце в ісландських дискусіях про вступ до ЄС. Але оскільки країна вже перебуває в економічній орбіті ЄС завдяки угоді про ЄЕП, повноправне членство лише зміцнило б її суверенітет.
Адже дозволило би впливати на рішення, які Ісландія вже зобов’язана виконувати.
Політика у сфері рибальства була б одним із центральних і чутливих питань будь-яких переговорів про членство. Але після виходу Великої Британії з ЄС, а також з огляду на те, що економічна зона Ісландії не межує з економічною зоною жодної іншої держави-члена ЄС, здається, є простір для компромісу. Враховуючи, що Швеція та Фінляндія вже домоглися спеціальних домовленостей щодо сільського господарства у північних регіонах, Ісландія також мала б змогу отримати подібні сприятливі умови.
Безпека важить все більше
Попри ці давні побоювання, дедалі більшого значення для дискусії набувають ширші безпекові пріоритети.
Ісландія є членом НАТО, але не має власних збройних сил.
Під час "холодної війни" Сполучені Штати використовували розташовану в країні надзвичайно важливу авіабазу Кефлавік, але у 2006 році раптово й без особливих церемоній залишили її. Тепер європейські військово-повітряні сили переважно по черзі розміщують свої винищувачі в Кефлавіку, допомагаючи здійснювати спостереження у Північній Атлантиці.
Ніхто не може передбачити, що президент США Дональд Трамп вчинить щодо сусідньої Гренландії, над якою він і надалі прагне отримати контроль. Але нестабільна й непередбачувана політика його адміністрації у сфері безпеки, безперечно, зробила Ісландію більш вразливою. У січні кандидат Трампа на посаду посла США в Ісландії, очевидно натхненний територіальними амбіціями президента, пожартував:
Ісландія має стати 52-м штатом США
Щоправда, потім поспішно відмовився від своїх слів. При цьому варто зазначити, що ЄС був готовий виступити на захист Гренландії.
Крім того, в нинішню епоху торговельних воєн перебування за межами митного союзу ЄС також робить Ісландію вразливою. Великі економіки, такі як ЄС і Китай, можуть відповідати на примхи адміністрації Трампа відповідними заходами – тоді як менші країни не мають такого важеля впливу.
Якщо Ісландія проголосує за відновлення переговорів про вступ – вони, найімовірніше, підуть досить швидко. І остаточне рішення про членство може бути ухвалене вже протягом двох років.
Навряд чи ЄС — особливо його північні та балтійські країни-члени — не вітатимуть Ісландію у своїх лавах. А вступ її до Євросоюзу, ймовірно, змусить і Норвегію переглянути своє рішення залишатися поза ним. У нинішніх умовах угода про Європейський економічний простір, учасниками якої залишаться лише Ліхтенштейн та Норвегія, вже мало що означатиме.
Але все це — можливі питання майбутнього. Наразі питання полягає в тому, чи вирішать ісландські виборці запустити цей процес.
Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника