У часи Трампа світ має припинити прикидатися. Історична промова прем'єра Канади

Цього тижня у швейцарському Давосі лідери держав, урядів та світових компаній зібралися на Всесвітній економічний форум. Та попри назву, було розуміння, що ця зустріч буде не тільки про економіку, а й про геополітику.

Політика США та президента Трампа, який вважає, що Сполучені Штати мають право на тиск, територіальні претензії та погрози агресією, у тому числі щодо своїх офіційних союзників, поставила світ перед новими викликами.

20 січня у Давосі виступив із промовою прем'єр-міністр Канади Марк Карні.

Його виступ багато хто вже називає історичним або епохальним, бо він змальовує обриси нового світового порядку. Редакція "Європейської правди" погоджується з цією характеристикою.

Ми переклали його промову українською та публікуємо її у повному обсязі, додавши лише кілька редакційних коментарів [у дужках] – там, де Карні свідомо уникав згадки про Трампа, хоча й не лишив сумніву, що згадує про його вплив. Бо зрештою, йдеться про ширші процеси, які виходять далеко за межі Америки і почалися задовго до приходу до влади чинного президента.

* * * * *

Ми перебуваємо у вирішальному моменті. І для Канади, і для всього світу.

Ми бачимо, що відбувається розрив світового порядку. Кінець приємної вигадки минулого і початок суворої реальності, де геополітика – а точніше, геополітика великих сил, "супердержав" – не підпорядковується жодним обмеженням. Коли їх ніщо не стримує.

Водночас – і я хочу на цьому наголосити – інші країни, особливо "середні" держави, такі як Канада, не є безсилими.

Вони здатні побудувати новий порядок, що враховує наші цінності, серед яких повага до прав людини, сталий розвиток, солідарність, суверенітет і територіальна цілісність різних держав.

Сила менш потужних починається з чесності.

Здається, кожен день нагадує нам, що ми живемо в епоху суперництва великих держав. Що порядок, заснований на правилах, зникає. Що сильні можуть робити те, що можуть, а слабкі повинні вистраждати те, до чого їх змушують.

Це афоризм [давньогрецького письменника] Фукідіда зараз подається нам як неминучість, як природна логіка міжнародних відносин, що доводить сама себе.

І стикаючись з цією логікою, країни схильні йти на поступки, щоб ужитися з реальністю, пристосуватися, уникнути неприємностей – сподіваючись, що слухняність дасть їм безпеку.

Але ж ні, вона цього не дає.

Отже, які ще у нас є варіанти?

У 1978 році чеський дисидент Вацлав Гавел, який згодом став президентом Чехії, написав есей за назвою "Сила безсилих", в якому поставив просте запитання: як комуністична система підтримувала сама себе?

Відповідь на нього він почав почалася з прикладу продавця овочів.

Щоранку цей власник крамниці вивішує у своїй вітрині табличку: "Пролетарії усіх країн, єднайтеся!". Він не вірить у те, що там написано. І ніхто навколо не вірить. Але він все одно щодня вивішує табличку, щоб уникнути неприємностей, щоб сигналізувати про згоду з правилами, щоб ужитися з реальністю.

Але оскільки кожен власник крамнички на кожній вулиці робить те саме – система зберігається – не через насильство, а через участь звичайних людей у ритуалах, котрі, як вони самі знають, є фальшивими.

Гавел називав це "життям у брехні".

Сила системи походить не від правди, а від готовності кожного поводитися так, ніби це правда.

Але й крихкість системи походить з того ж джерела.

Коли хоча б одна людина перестає грати цю роль, коли продавець овочів знімає свою вивіску – ілюзія потужності системи починає давати тріщини.

Друзі, настав час для країн зняти свої "фальшиві вивіски".

Десятиліттями такі держави, як Канада, процвітали в умовах того, що ми називали міжнародним порядком, заснованим на правилах. Ми приєдналися до його інституцій, ми вихваляли його принципи, ми отримували вигоду від його передбачуваності. І завдяки цьому ми могли проводити ціннісну зовнішню політику під його захистом.

Хоча ми знали, що розповідь про "міжнародний порядок, заснований на правилах" була частково неправдивою.

Що найсильніші держави можуть звільняти себе від зобов'язань, коли їм це зручно. Що правила торгівлі застосовуються асиметрично. І ми знали, що міжнародне право застосовується з різною суворістю залежно від особи обвинуваченого чи жертви.

Це була фікція, але ця фікція була корисною. Зокрема, американська гегемонія допомагала забезпечувати суспільні блага, відкриті морські шляхи, стабільну фінансову систему, колективну безпеку і підтримку рамкових механізмів вирішення суперечок.

Отже, ми розмістили цю вивіску у вікні. Ми брали участь у ритуалах і здебільшого уникали говорити про розриви між риторикою та реальністю.

Ця угода більше не працює.

Скажу прямо: ми перебуваємо посеред розлому системи, а не переходимо на її зміни.

Вже зо два десятиліття низка криз у сфері фінансів, охорони здоров'я, енергетики та геополітики оголюють ризики надмірної глобальної інтеграції. А віднедавна великі держави почали використовувати економічну інтеграцію як зброю, тарифи – як важелі впливу, фінансову інфраструктуру – як примус, а інтегрованість виробництві у ланцюги постачань – як вразливі місця, які можна використати.

Не можна жити у брехні про взаємну вигоду від інтеграції, коли за її допомогою вас підпорядковують.

Багатосторонні інституції, на які покладалися "середні держави", такі як СОТ або ООН, – тобто архітектура колективного вирішення проблем – під загрозою. Як наслідок, багато країн доходять висновків, що вони мають розвивати більшу стратегічну автономію в енергетиці, фінансовій сфері, продовольчій безпеці, щодо критично важливих мінералів, у виробничій кооперації.

Цей поклик зрозумілий. Країна, не здатна себе прогодувати, забезпечити паливом чи захистити, має небагато варіантів у цій реальності. Коли правила більше не захищають вас, ви повинні захищати себе самі.

Але треба чітко усвідомити, до чого це призводить.

"Світ фортець", де кожна держава за себе, буде біднішим, крихкішим і менш стійким.

І є ще одна правда: якщо великі держави відмовляться навіть від позірного дотримання правил і цінностей заради вільного втілення своєї сили та інтересів – то їм буде дедалі важче отримувати вигоди від "транзакціонізму" [міжнародної політики, побудованої на обміні, а не на принципах; цей термін вживають для позначення політики Трампа. – ЄП].

Гегемони не зможуть постійно монетизувати свої відносини [та свою підтримку учорашніх союзників. – ЄП].

Бо союзники будуть диверсифікуватися, щоб застрахуватись від невизначеності.

Щоб мати цю страховку, вони збільшуватимуть кількість варіантів розбудови свого суверенітету – того суверенітет, який колись ґрунтувався на правилах, але дедалі більше ґрунтуватиметься на здатності протистояти тиску.

Це класичне управління ризиками, яке має свою ціну.

Але ціну стратегічної автономії та захисту суверенітету можливо платити не самотужки.

Колективні інвестиції в стійкість коштують дешевше, ніж якщо кожен будуватиме свою власну фортецю.

Спільні стандарти зменшують фрагментацію.

Взаємодоповнюваність вигідна усім учасникам.

Тож питання для середніх держав, таких як Канада, полягає не в тому, чи адаптуватися до нової реальності – тут немає сумніву, ми маємо це робити. Питання в тому, чи адаптуємося ми, просто будуючи вищі стіни – чи зможемо зробити щось більш амбітне.

Канада однією з перших почула тривожний дзвінок, який змусив нас докорінно змінити нашу стратегічну позицію.

Канадці знають: стара зручна теорія – що наша географія і членство в альянсах автоматично забезпечують процвітання і безпеку – більше не працює. А наш новий підхід ґрунтується на тому, що президент Фінляндії Александр Стубб називає "реалізмом, заснованим на цінностях".

Тобто ми прагнемо бути одночасно і принциповими, і прагматичними. Принциповими у своїй відданості фундаментальним цінностям, суверенітету, територіальній цілісності, забороні застосування сили, окрім випадків, коли це відповідає Статуту ООН, та повазі до прав людини. І прагматичними – визнаючи, що прогрес часто є поступовим, що інтереси є розбіжними, та що не кожен наш партнер поділятиме всі наші цінності.

Тому ми готові до співпраці широко, стратегічно, з відкритими очима. Ми приймаємо світ таким, яким він є, а не чекаємо на появу такого світу, який би ми хотіли бачити. Ми калібруємо наші відносини з кожним партнером, щоб їхня глибина відображала наші цінності. І ми надаємо пріоритет широкій взаємодії, щоб максимізувати наш вплив, враховуючи плинність світу в даний момент; ризики, які це створює; і ймовірність того, що буде далі.

Ми тепер покладаємося не лише на силу наших цінностей, але також на цінність нашої сили.

Ми розбудовуємо цю силу вдома.

Відколи мій уряд прийшов до влади, ми знизили податки на доходи, на приріст капіталу та інвестиції в бізнес. Ми усунули всі федеральні бар'єри для торгівлі між регіонами.

Ми прискореними темпами інвестуємо трильйон доларів в енергетику, штучний інтелект, найважливіші корисні копалини, нові торговельні коридори і не тільки. Ми подвоюємо оборонні витрати до кінця цього десятиліття, і робимо це так, щоб розбудовувати власне виробництво.

Ми також швидко диверсифікуємось у міжнародному вимірі.

Ми домовились про всеохоплююче стратегічне партнерство з ЄС, що включає приєднання до європейської системи оборонних закупівель SAFE.

Також за шість місяців ми підписали 12 угод у сфері торгівлі і безпеки на чотирьох континентах. За останні кілька днів ми уклали нові угоди про стратегічне партнерство з Китаєм і Катаром. Ми ведемо переговори про пакти про вільну торгівлю з Індією, АСЕАН, Таїландом, Філіппінами і МЕРКОСУР.

Ми робимо ще дещо. Щоб допомогти вирішити глобальні проблеми, ми використовуємо "змінну геометрію відносин", створюючи різні коаліції з різних питань. Коаліції засновані і на спільних цінностях та інтересах. Так, щодо України ми є ключовим членом Коаліції Волі ("коаліції рішучих") і одним з найбільших вкладників на душу населення в її оборону і безпеку.

Ми твердо стоїмо на боці Гренландії і Данії.

Ми повністю підтримуємо їхнє право визначати майбутнє Гренландії.

Наша відданість статті 5 Договору НАТО є непохитною, тому ми працюємо з нашими союзниками по НАТО, в тому числі з нордичними країнами, над подальшим зміцненням північного і західного флангів Альянсу – в тому числі за допомогою безпрецедентних інвестицій Канади в загоризонтні радари, підводні човни, літаки, а також у війська на землі й на льоду.

Канада рішуче виступає проти тарифів щодо Гренландії [тих, які Трамп застосував, щоби покарати держави, що виступили проти анексії цього данського острова Штатами. – ЄП] і закликає до цілеспрямованих переговорів для досягнення наших спільних цілей безпеки і процвітання в Арктиці.

Що стосується багатосторонньої торгівлі, то ми підтримуємо зусилля, спрямовані на побудову "мосту" між Транстихоокеанським партнерством і Європейським Союзом, що означатиме створення нового торговельного блоку з 1,5 мільярдами людей. У сфері критично важливих мінералів ми формуємо клуби покупців на базі G7, щоб світ міг відійти від концентрованих, точкових поставок. А в галузі штучного інтелекту ми співпрацюємо з демократичними країнами-однодумцями, щоб гарантувати, що зрештою ми не будемо змушені вибирати між гегемонами і гіпермасштабними компаніями.

Це вже не наївний мультилатералізм. Це вже не покладання на міжнародні інституції. Це створення коаліцій, які вирішують питання за питанням. Які об'єднують тих партнерів, що знаходять достатньо спільних позицій, щоб діяти разом.

У деяких випадках вони об'єднуватимуть переважну більшість країн світу.

Це створює щільну мережу зв'язків у сфері торгівлі, інвестицій, культури, на яку ми можемо спиратися для вирішення майбутніх викликів і використання нових можливостей.

Сперечаючись, "середні держави" повинні діяти разом.

Бо якщо нас немає за столом, ми опинимося в меню.

Але визнаю, що великі держави наразі можуть дозволити собі діяти поодинці.

Вони мають такий розмір ринку, військовий потенціал і важелі впливу, щоб диктувати умови іншим.

Середні держави цього не мають. Але коли ми ведемо двосторонні переговори з гегемоном, ми ведемо переговори з позиції слабкості. Ми змушені приймати те, що нам пропонують. Ми конкуруємо одне з одним у тому, хто буде найбільш поступливими.

Це не суверенітет. Це спроба показати суверенітет у ситуації, коли в реальності ти підпорядкований.

У світі, де панує суперництво супердержав – держави, що опинилися між ними, мають простий вибір. Або вони конкуруватимуть одна з одною за прихильність, або об'єднаються, щоб обирати свій шлях і отримати вплив.

Нас не має засліплювати зростання жорсткої сили. Воно не змінює того факту, що легітимність, цілісність і дотримання правил залишиться нашою сильною стороною, якщо ми вирішимо використовувати їх разом – що повертає мене до Вацлава Гавела.

Що означає для "середніх держав" гавелівський заклик жити правдою?

Перш за все, треба називати речі своїми іменами.

Припинити посилатися на "міжнародний порядок, заснований на правилах" і вдавати, ніби він досі існує у тому вигляді, як про нього розповідають.

Треба називати його тим, чим він є. Ми опинилися у світі, де панує посилення суперництва великих держав, де найсильніші переслідують свої інтереси, використовуючи економічну інтеграцію як засіб примусу.

Також "жити правдою" – означає діяти послідовно, застосовуючи однакові стандарти до союзників і суперників. Коли середні держави критикують одних за економічне залякування, але мовчать, коли воно походить від інших – то ми, як казав Гавел, тримаємо вивіску у вікні.

"Жити правдою" – означає потребу будувати ту систему, про віру в яку ми кажемо, а не чекати на відновлення старого порядку. Це означає створювати інституції та угоди, які функціонують так, як описано. І це означає зменшення важелів, які уможливлюють примус – а для цього потрібна розбудова сильної внутрішньої економіки. Це має бути безпосереднім пріоритетом кожного уряду.

А диверсифікація на міжнародному рівні – це не просто економічна розсудливість, це матеріальна основа для чесної зовнішньої політики, тому що країни заробляють право на принципові позиції, зменшуючи свою вразливість до відплати.

Та повернуся до Канади.

Канада має те, чого хоче світ. Ми – енергетична наддержава. Ми володіємо величезними запасами критично важливих корисних копалин. У нас найосвіченіше населення у світі. Наші пенсійні фонди є одними з найбільших і найдосвідченіших інвесторів у світі. Іншими словами, у нас є капітал, таланти. У нас також є уряд з величезними фіскальними можливостями для рішучих дій.

І у нас є цінності, до яких прагнуть багато інших.

Канада – це плюралістичне суспільство, яке працює. Наші публічні дискусії гучні, різноманітні та вільні. Канадці залишаються відданими принципам сталого розвитку. Ми є стабільним і надійним партнером у світі, а не тим, який каже "звісно, але…". Партнером, який будує і цінує відносини на довгострокову перспективу.

І ми маємо ще дещо важливе.

Ми усвідомлюємо, що відбувається, і маємо рішучість діяти відповідно до реальності. Ми розуміємо, що розрив, у якому опинився світ, вимагає більшого, ніж пристосування до нових реалій. Він вимагає чесності називати світ таким, яким він є.

Ми знімаємо вивіску з вікна.

Ми знаємо, що старий порядок не повернеться.

Ми не повинні його оплакувати. Ностальгія – це не стратегія.

Водночас ми віримо, що на зламі можна побудувати щось більше, краще, сильніше, справедливіше. Це – завдання "середніх держав". Тих, які найбільше втрачають від "світу фортець" і найбільше виграють від справжньої співпраці.

Сильні мають свою силу.

Але ми теж дещо маємо – здатність припинити прикидатися, назвати реальність, розбудовувати свою силу вдома і діяти разом.

Це шлях Канади. Ми обираємо його відкрито і впевнено, і цей шлях широко відкритий для будь-якої країни, яка бажає стати на нього разом з нами.

Марк Карні,
прем'єр-міністр Канади,

20 січня 2026 року, Давос

Переклад "Європейської правди"