Чому Україні слід визнати уряд білоруської опозиції

Україна, що веде героїчну війну з агресором, досягає безсумнівних успіхів також на дипломатичному фронті. 

Та є важливий напрям зовнішньої політики, де у нас – повний провал, тактичний і стратегічний. Йдеться про політику України стосовно Білорусі. 

Між тим зараз, завдяки створенню опозицією "тіньового уряду" Білорусі, з’явилося вікно можливостей, що дозволяє Україні докорінно змінити ситуацію, не зрадивши своїм попереднім підходам. І при цьому – отримати можливість впливати на порядок денний антилукашенківського опору.

Про те, коли та як Україні варто визнати цей "альтернативний уряд" і навіщо це робити читайте в статті редактора "Європейської правди" Сергія Сидоренка Боротьба за Білорусь: навіщо Україні встановлювати відносини з "тіньовим урядом" Тихановської.

У вівторок 9 серпня, у річницю початку безпрецедентних протестів у Білорусі 2020-2021 років (які так і не досягли мети, а натомість призвели до небувалого навіть за білоруськими мірками насильства з боку лукашенківських силовиків), у Вільнюсі завершилася конференція "Нова Білорусь", що зібрала білоруських опозиціонерів, які втекли від режиму.

Зі сцени цього заходу неодноразово лунали ідеї про створення "альтернативного уряду Білорусі", а у фіналі лідерка опозиції Світлана Тихановська оголосила про створення такого органу, що отримав назву "Об'єднаний перехідний кабінет".

По суті, йдеться про так званий уряд в екзилі (вигнанні).

Склад цього органу зараз доформовується. Наразі оголошені чотири його члени, відповідальні за "транзит влади", за правопорядок, оборону та міжнародні відносини Білорусі.

Діяльність білоруського "перехідного кабінету" ще попереду, а відповідь на питання про те, чи став він ефективним, з’явиться лише з плином історії. Однак незалежно від цього, його створення дає Україні нагоду вирватися з чинної матриці відносин з Білоруссю, у якій ми, за сумною іронією долі, перебуваємо ближче до Росії, аніж до таких країн ЄС, як Польща чи Литва.

Склалася парадоксальна ситуація.

Уся Європа (інституції Євросоюзу, держави ЄС на національному рівні, більшість держав Балкан поза межами ЄС, Молдова тощо) визнають, що Тихановська представляє народ Білорусі, їхні лідери або топ-дипломати проводять із нею зустрічі.

Серед держав, повністю розташованих на європейському континенті, цього уникають лише декілька: проросійська Сербія, Боснія, кілька карликових держав на чолі з "вічно нейтральним" Ватиканом та Україна. І, звісно ж, Росія.

Нонсенс, але через ставлення Києва особисто до Тихановської ми опинилися в одному кошику з державою-агресором.

А це погано, тому що призводить до зменшення проукраїнських голосів серед білорусів.

І якщо у регіоні розпочнеться стрімкий розвиток подій (наприклад, через швидше, ніж прогнозують, падіння режиму Путіна), ми можемо опинитися поруч з оновленою Білоруссю, де політичне керівництво не матиме довіри до України – і матиме на це підстави.

Тож, зараз є вікно можливостей для того, щоби визнання новоствореного "тіньового уряду" було природним. 

Але найкраще, щоби Київ зробив цей крок не сам. 

Це – прекрасна можливість оживити "Люблінський трикутник" (союз України, Польщі та Литви). Дві останні країни є основними адвокатами Білорусі у Європі, тож цілком можливо, що перше формальне визнання "Об'єднаного перехідного кабінету" виходитиме саме від них. І якщо Україна об’єднається з ними та визнає цей орган у перших рядах, спільним "люблінським" рішенням – це буде чудовим сигналом.

Можливий також інший сценарій.

Докладніше - у матеріалі Сергія Сидоренка Боротьба за Білорусь: навіщо Україні встановлювати відносини з "тіньовим урядом" Тихановської.