Як Путін через Ердогана намагається нав'язати Україні переговори

П'ятниця, 19 серпня 2022, 11:22

Президент Туреччини відвідав Україну, де говорив, серед іншого, про можливість українсько-російських переговорів.

Напередодні візиту турецькі ЗМІ опублікували "злив" про те, що президент РФ Владімір Путін, мовляв, сам прагне і ледь не благає про переговори та домовленість з Україною про завершення війни.

З огляду на те, що російська пропагандистська машина вже має з чого "зліпити перемогу", пауза у війні для Путіна не лише можлива, але десь вже й бажана.

Тому й почалося проштовхування ідеї переговорів чи перемир’я через всі можливі важелі впливу.

Про те, як сталося, що Ердоган став фігурою у цій партії Путіна читайте в статті нардепа з фракції "Слуга народу", ексглави комітету ВР з питань зовнішньої політики Богдана Яременка Мир на умовах Туреччини: як Україні реагувати на тиск щодо нових переговорів з РФ.

З позиції Путіна Росія зараз не програє, а навпаки. Нехай не все в українській кампанії відбувається так, як йому хотілось, але ж Росія захопила нові території; її наступ хай повільно, але триває; ресурси продовжувати бойові дії Росія ще не вичерпала; економіка РФ значною мірою адаптувалася до санкцій. Безпрецедентна реакція світу виявилася недостатньою, аби швидко поставити Росію на коліна.

Водночас це – типова історія з "наполовину повною / наполовину порожньою склянкою.  

Путін не благає про завершення війни, але переговори йому все ж потрібні.

Ідею переговорів чи перемир’я Путін почав проштовхувати і через п’яту колону на Заході, від Орбана до Шредера, і через "сірих посередників", і через Ердогана. Тому Росія додає аргументи – від терористичної ядерної загрози до доведення своєї "конструктивності" у вигляді зернової угоди.

Президент Туреччини має свої підстави щиро прагнути "миру", точніше, припинення активної фази війни, якнайшвидше. Навіть якщо в очах Путіна це зафіксує перемогу.

Інтереси лідерів Туреччини та РФ тут збігаються.

Туреччина, до слова, вже отримала зиск від путінської кампанії в Україні.

Поки весь світ переймався подіями у нашій державі, Анкара провела бойову операцію в Сирії.

Також Туреччина збільшила свою роль у торгівлі зерновими у Середземномор’ї. А на додачу – ще й виграла від покращення у торговельних відносинах та туризмі з Росією.

Ще одна "фішка" Росії, яка є комфортною для Туреччини – пакетування різних тем.

Це – саме те, що ми почули у Львові та чуємо вже деякий час, коли зернова угода м’яко пов’язується з гіпотетичною "загальною домовленістю" України та Росії про перемир’я.

Те, що Туреччина, ймовірно, не відмовиться від російських підходів та традицій пакетування (та й почувається у цьому підході як риба у воді, бо загальний рахунок все одно складається з суми), саме по собі може бути для нас проблемою. 

Об’єднання під посередництвом Туреччини кількох різних тем означає, що у пакеті будуть також теми, за якими Туреччина не обов’язково поділятиме підходи України і не вважатиме себе зобов’язаною бути на нашому боці.

Іншим викликом може стати те, що Туреччина не буде таким поблажливим посередником, як країни Європи чи США.

Натомість турецьке посередництво, яке однозначно має свій "план на гру", може гостро поставити для Києва вимогу щодо чіткості. Наприклад, попросить окреслити, чого ми вимагаємо – повернутися "до міжнародно визнаних кордонів" чи "до лінії розмежування станом на 23 лютого 2022 року"? Україні фіксація позиції не піде на користь. Бо те, чого ми хочемо (і чого зрештою доб’ємося!), не обов’язково збігається з тим, що ми можемо оголосити як вимогу просто зараз.

Докладніше - у матеріалі Богдана Яременка Мир на умовах Туреччини: як Україні реагувати на тиск щодо нових переговорів з РФ.