Кого в Україні бачать партнером у новій Білорусі

Нинішній курс у відносинах України з офіційним Мінськом потребує переосмислення.

Білорусь досі залишається для України територією "підвищеної болотяності", де бракує як стратегічного бачення, так і прагматичності.

Серед іншого, нова політика щодо Білорусі має чітко окреслювати межі можливого діалогу із самопроголошеною владою цієї країни. А одночасно – сформувати підвалини для співпраці з білоруською опозицією. В тому числі – визначивши, хто з неї є прийнятним для нас партнером по діалогу.

Про те, якою має бути нова стратегія України щодо Білорусі читайте в колонці народного депутата України, фракція "Слуга народу", голови правління "Майдану закордонних справ" Богдана Яременка Інша Білорусь: якою має стати політика Києва та з ким варто вести діалог.

Окрім усім очевидних загроз, пов’язаних із де-факто окупацією Росією Білорусі, окрему загрозу становить існування там нелегітимного авторитарного маріонеткового режиму на чолі з Александром Лукашенком.

Проте на цю проблему в Києві дуже довго воліли заплющувати очі, пише у своїй колонці Богдан Яременко.

Як наслідок, дуже довго ми, зазначає нардеп, дозволяли Лукашенку шити себе в дурні обіцянками, які він не міг або не збирався виконувати.

В першу чергу – обіцянку не атакувати Україну. Ціна оборони Києва в березні 2022 року та наша неготовність до нападу з боку Білорусі, яку українські посадовці чомусь називають "зрадою" білоруської еліти, мала би фіналізувати усі дискусії про вигоди співпраці з Лукашенком.

Але чому ми, зауважує автор, й зараз продовжуємо зберігати відносини з Білоруссю?

За словами Богдана Яременка, ми чуємо аргумент, що не в наших інтересах відкривати другий фронт. Але ж він, звертає увагу автор колонки, і так існує з лютого 2022 року!

Він підкреслює, що позаминулого року Україна ухвалила принципове рішення не визнавати результати президентських виборів у Білорусі і назвати Лукашенка нелегітимним лідером.

Тоді з ким із білоруської опозиції можна вести діалог?

Найновіша хвиля масової політичної еміграції з Білорусі, викликана жорстоким придушенням протестів після виборів 2020 року, є різнорідною, впевнений нардеп.

Наразі мені, зазначає автор, важко запропонувати інший, аніж обраний українською владою підхід – уникати контактів та уважно спостерігати за цією політичною групою та її зусиллями добитися широкого міжнародного визнання, які, тим не менш, справляють враження політичного туризму.

То хто може бути визнаний Україною як реальний представник народу Білорусі?

На думку нардепа, найбільш авторитетною серед білорусів і всередині країни, і за її межами інституцією можна вважати полк імені Кастуся Калиновського у складі Збройних сил України.

Він нагадує, що білоруські воїни заробили свій авторитет кров’ю і потом у реальних боях, де гідно представляють і шеврони ЗСУ, і заборонений Лукашенком біло-червоно-білий прапор.

Опоненти Лукашенка вважають полк ледь не єдиною надією на майбутні зміни в Білорусі. Ставлення прогресивних демократичних білорусів до полку приблизно таке ж, як в українців до ЗСУ – вони волонтерять для полку та всіма силами  підтримують бійців.

Зрозуміло, що військовослужбовці полку не можуть займатися політикою. Але серед білоруських патріотів з полку Калиновського є кільканадцять політично зрілих та активних громадян Білорусі, цілком здатних на політичну діяльність та зацікавлених нею.

Нещодавно полк обрав своє політичне представництво – Сойм.

До нього увійшли як військовослужбовці полку, так і представники нової хвилі білоруської еміграції.

Досить швидко така бригада може стати фактором сили, на який змушена буде зважати білоруська влада, плануючи будь-які незаконні силові каральні чи репресивні акції проти свого народу.

Отже, не варто гаяти час, впевнений Богдан Яременко. Перед Україною – поле можливостей, щоб захистити себе і допомогти відновити свободу братньому народу, чиї представники в одному бойовому порядку з українцями боронять українську волю.

Докладніше – у колонці Богдана Яременка Інша Білорусь: якою має стати політика Києва та з ким варто вести діалог.