Що Хорватія робила з сепаратистами після інтеграції повернених територій

Досвід Хорватії, яка зуміла перемогти сепаратистів та відновила свою територіальну цілісність, часто згадують як приклад для України (принаймні, згадували до повномасштабного вторгнення РФ).

Проте насправді цей досвід не є однозначно позитивним – заради інтеграції колись окупованих територій хорватській владі довелося піти на болючі компроміси, які й досі впливають на країну.

Докладніше про це "ЄвроПравді" розповів директор Хорватського меморіально-документального центру Вітчизняної війни (так у Хорватії називають війну за незалежність у 1991-1995 роках) професор Анте Назор – у матеріалі Ціна перемоги Хорватії: амністія сепаратистів та злочини без покарання.

Головне завдання Центру – збирання документів, пов’язаних із Вітчизняною війною у Хорватії.

Друге завдання – ці документи мають бути опрацьовані з наукової точки зору.

При цьому аналіз цих документів досі дозволяє знаходити винних у злочинах, що відбувалися на окупованих територіях.

Деяких злочинців вдалося засудити, і вони відбувають покарання у Хорватії. Але це стосується тільки тих, хто залишився у країні, потрапивши під амністію.

Інша частина таких злочинців наразі перебуває у Сербії, яка відмовляється розмовляти про їхню екстрадицію.

Під час самої війни серби, а також хорвати, які сумували за Югославією, намагалися очорнити тодішнє хорватське керівництво.

Вони поширювали чутки, що Вуковар (місто на кордоні з Сербією, облога якого була одним із ключових моментів хорватської війни за незалежність. – Ред.) був фактично проданий сербам, що окуповані території були просто здані хорватською владою, і багато іншого подібного до цього.

Зокрема, під час битви за Вуковар поширювалося багато дезінформації про ймовірні злочини хорватських сил проти сербів, особливо жінок і дітей, з метою позиціонувати хорватську державну владу як злочинців та нацистів.

Згадана брехня мала слугувати "виправданням" для нападу та знищення Вуковара та Хорватії, а особливо для виправдання злочинів, скоєних сербськими силами під час нападу на Вуковар та після його окупації.

Тепер, коли ми маємо можливість вивчати документи того часу, ми бачимо, що і президент Франьо Туджман, й інші представники хорватської влади не були досконалими, але ніхто з них не був ані зрадником, ані злочинцем.

Вони діяли, виходячи із ситуації, що склалася, і робили все можливе для захисту держави.

Результати говорять самі за себе: те, що Хорватії вдалося встояти на початку війни, сприймалося як диво.

Лідери сепаратистів, такі як Милан Мартич, були засуджені Гаагою і відбувають покарання.

Проте це стосується лише самої верхівки сепаратистів, адже в Гаазі не розглядали навіть середню ланку злочинців.

Що стосується сепаратистів нижчого рівня, то тут Хорватія використала інструмент аболіції (прощення), звільнивши від кримінальної відповідальності всіх, хто не був замішаний у воєнних злочинах. Точніше, проти кого немає свідчень про такі злочини.

Це було дуже непросте рішення, адже персона, що отримала прощення, отримала усі права, включаючи й можливість обиратися до хорватського парламенту та працювати в органах влади.

Особливо це стосується звільнених територій, де таких представників влади дуже багато.

Усе це – та ціна, яку заплатила Хорватія за інтеграцію, і це досі є проблемою для суспільства.

А ще проблемою є те, що лідери хорватських сербів досі відмовляються визнати акт агресії проти Хорватії.

Важливий момент: Хорватія не має проблем із сербами. Проблеми є лише з "великосербами" – тими, хто заражений вірусом сербського імперіалізму.

На жаль, ця пропаганда виявилася ефективною, а головне, залишається ефективною навіть зараз.

Докладніше – у матеріалі Юрія Панченка Ціна перемоги Хорватії: амністія сепаратистів та злочини без покарання.