Як за рік після перемоги Трампа змінилися США і чи справдилися побоювання світу

Рік тому відбулася подія, яка змінила як Сполучені Штати, так і увесь світ.

6 листопада 2024 року Дональд Трамп повторно виграв президентські вибори та став готуватися до повернення до Білого дому. І хоча інавгурація старого-нового президента США відбулася пізніше, зміни почалися вже з оголошення імені переможця.

Адже відбулося саме те, чого так боялися (рідше – про що мріяли) світові політичні лідери. І тепер їм довелося терміново підлаштовуватися під нову реальність.

Про нову реальність за другого президентства Дональда Трампа – в статті кандидатки політичних наук, виконавчої директорки YES Світлани Ковальчук Рік Трампа: як новий президент змінив Сполучені Штати та весь світ. Далі – стислий її виклад. 

Згідно з опитуванням Reuters/Ipsos, 40% американців схвалюють діяльність президента. Місяць тому цей показник був майже таким самим – 42%. Рівень несхвалення зріс – з 52% у травні до 57% сьогодні.

Це важливо не як оцінка популярності, а як індикатор того, на яку аудиторію орієнтована зовнішня політика.

Йдеться про стабільну, дисципліновану електоральну базу, для якої демонстрація сили і прямої дії є політичною мовою переконання.

Саме ця база очікує не консенсусу, а результату.

На нещодавні масові протести проти політики чинного президента влада відреагувала не переговорами, а демонстративним посиленням контролю над публічним простором.

Це не одноразова реакція, а стиль правління, в якому політична легітимність ґрунтується не на пошуку компромісу, а на демонстрації контролю.

Внутрішня політика стає продовженням виборчої риторики: сила – не крайній засіб, а початкова мова взаємодії з суспільством.

І саме цей стиль експортується у зовнішню політику – де переговори починаються не з правил, а з переваги.

Для ЄС (але не лише для нього) повернення Трампа означає необхідність переоцінити власну стратегічну спроможність. 

Питання спільної європейської оборони, раніше радше теоретичне, сьогодні отримує практичну вагу. Показовими є зростання оборонних бюджетів у країнах ЄС та посилення дискусій щодо формування власних виробничих потужностей.

Європа більше не може розраховувати на безумовну підтримку – але може пропонувати синергію інтересів.

У цій системі союзником стає той, хто може швидко показати користь – і зробити це без посередників.

Тому сьогодні успішніші ті, хто розвиває особисті канали з Трампом, хто може телефонувати напряму, хто здатен сформулювати вигоду в одному реченні – без довгих комюніке та спільних заяв. 

Це не "криза союзництва" – це зміна операційної логіки. Вашингтон працює швидко і вертикально; Європа все ще намагається оформити рішення у спільний механізм.

Для України зміна логіки виявилася особливо очевидною. Підтримка перестала бути символічним актом солідарності – вона стала інвестицією в спільну безпеку.

Прикладом цього є угода про мінерали, де українські ресурси, критично важливі для оборонної промисловості, стали елементом взаємної вигоди для Вашингтона, Києва та Брюсселя. Це не жест, не виняток і не "бонус" – це нова формула партнерства.

Україна переконлива тоді, коли не просить, а пояснює, яку проблему Заходу вона вирішує.

А також коли пропонує варіанти, які можуть бути вигідні й Сполученим Штатам. 

Тим самим Київ засвоїв нове політичне правило, за яким здійснюється світова політика – у грі лишаються ті, хто корисні Трампу. 

Докладніше – в матеріалі Світлани Ковальчук Рік Трампа: як новий президент змінив Сполучені Штати та весь світ.