Як Ердоган атакує демократію у Туреччині і чому Захід має реагувати

Турецький суд визнав винним мера Стамбула Екрема Імамоглу, арештованого у березні минулого року у зв’язку зі справою про корупцію. 

Затримання популярного опозиційного лідера викликало масові протести по всій країні, яких Туреччина не бачила більше десяти років.

Судовий процес проти Імамоглу, який переміг кандидата від керівної Партії справедливості та розвитку на виборах мера Стамбула 2019 року (і в повторному голосуванні) та на виборах 2024 року, був лише початком. З того часу інші мери від Республіканської народної партії також були затримані в рамках кампанії з ослаблення та руйнування опозиції.

Про те, як президент Реджеп Таїп Ердоган змінює Туреччину і чому західні союзники не мають толерувати відкат демократії, читайте в колонці депутата парламенту Туреччини Білала Біліджі та постдокторанта у Стенфордському університеті Еріка Болдвіна Вирок для демократії: як справа мера Стамбула змінила Туреччину. Далі – стислий її виклад.

Автори колонки звертають увагу, що Екрем Імамоглу став мішенню, бо він – неполітизований, орієнтований на конкретні справи центрист, який перемагає без використання політики ідентичності, на яку президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган спирається, щоб утримати свою електоральну базу.

"Посада мера Стамбула лише підкреслила цей образ. Керівництво містом дає опозиційним лідерам видимість, цінний адміністративний досвід і доказ того, що можна керувати по-іншому. Саме тому міста часто стають передовою лінією у боротьбі за збереження демократії", – пишуть Біліджі і Болдвін. 

Вони нагадують, що наприкінці 2024 року у провінціях із переважно курдським населенням також усунули мерів міст Мардін і Батман, замінивши їх державними призначенцями.

Послання до виборців, на думку авторів колонки, зрозуміле: ви можете голосувати, але держава залишає за собою право виправити ваш вибір.

Крім того, в Туреччині мовчання політиків супроводжувалося цензурою в інтернеті, додають Біліджі і Болдвін.

"Коли цифровий публічний простір закривається на розсуд уряду, будь-яка надія на чесну конкуренцію зникає", – зазначають автори колонки.

За їхніми словами, використання правових інституцій і процедур для визначення, хто може балотуватися, хто може виступати та хто може організовуватися, стало улюбленим методом обмеження політичної конкуренції, зберігаючи при цьому зовнішній вигляд демократії.

Отже, шлях до глибшого авторитаризму вистелений вибірковим переслідуванням, адміністративними виключеннями та досудовим ув’язненням – методами, що визначають політичні результати ще до того, як буде віддано бюлетень.

Авторів колонки бентежить те, що західні країни часто толерують відкат демократії у стратегічно важливих партнерах заради стабільності.

"Коли чинні уряди можуть нейтралізувати своїх суперників за допомогою "правової війни", суспільні інституції втрачають довіру, а політика зводиться до стратегій виживання тих, хто при владі. Це – персоналізація влади, а не стабільність", – наголошують Біліджі і Болдвін.

А це призводить до того, що політичні рішення стають менш передбачуваними, бо вони ґрунтуються на безпеці режиму, а не на підзвітних органах.

"Країна, де верховенство права зазнало краху, не може бути опорою південного флангу НАТО. Вона постійно створює напруженість і може перетворитися на джерело вразливості. Ув’язнення Імамоглу стосується не лише одного політика. Це служить попередженням", – резюмують депутат парламенту Туреччини та постдокторант у Стенфордському університеті.

Докладніше – в колонці Білала Біліджі та Еріка Болдвіна Вирок для демократії: як справа мера Стамбула змінила Туреччину.