Чому Франція збільшує ядерний арсенал і чи перебере у США роль гаранта безпеки Європи
Вже найближчими роками система ядерного стримування у Європі може зазнати докорінних змін.
Недовіра європейців до безпекових гарантій США змушує їх шукати альтернативні шляхи забезпечення ядерного стримування.
Йдеться насамперед про французьку "ядерну парасольку".
Низка європейських країн вже заявили про готовність приєднатися до французького проєкту, а в деяких навіть обговорюють можливість створення власних ядерних програм.
Про те, чи можлива поява у Європі нових країн із ядерною зброєю і які наслідки це може мати "Європейській правді" розповіла дослідниця ядерної політики з Гарвардського університету Мар'яна Буджерин. Пряма мова експертки – в матеріалі Новий ядерний захист Європи: як країни ЄС шукають заміну "парасольці" США. Далі – основні її тези.
Оновлена ядерна стратегія Франції може дозволити розгорнути французьку ядерну зброю на території низки європейських країн. Зокрема, Президент Франції Емманюель Макрон назвав Нідерланди, Бельгію, Грецію та Німеччину.
Подібний прецедент у Європі вже існує. Йдеться про американську ядерну зброю, яка розташована у Німеччині, Італії, Нідерландах, Бельгії і Туреччині.
Ми чули спільну заяву Макрона та канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, що нова французька ядерна стратегія не замінює американське розширене стримування, але доповнює та посилює його.
Проте ми ж розуміємо, що це насправді робиться тому, що у європейських країн більше немає впевненості, що американське стримування залишається.
Відповідно, Європа повертається до ідеї стратегічної автономії.
Французькі засоби ядерного стримування, незважаючи на те, що вони чисельно є меншими за американські, а тому не зможуть повністю замістити американський підхід до стримування в Європі, все ж можуть бути цілком успішними.
Франція може створити власну систему європейського стримування, яка не буде повторювати американську, а буде побудована на дещо інших принципах.
Насамперед – на розумінні противника, що французькі ядерні сили завжди можуть забезпечити "другий страйк" – тобто ядерний удар у відповідь.
Адже навіть у разі ядерного удару Росії у Франції завжди залишаться певні ядерні сили, зокрема на підводних човнах, які, ймовірно, переживуть перший удар і завдадуть удару у відповідь.
Втім, існує ризик, що плани Макрона залишаться лише планами, якщо наступні президентські вибори у Франції виграє, скажімо, представниця "Національного фронту" Марін Ле Пен.
Ситуація, коли гарантії безпеки США не видаються надійними, а вартість ядерної програми не настільки висока, може призвести до повного розвалу системи нерозповсюдження ядерної зброї.
Наразі дуже складно прогнозувати, чи буде у разі просування України до членства в ЄС французьке ядерне стримування поширюватися на нашу країну. Але навіть присутність французького та британського контингентів в Україні стала би додатковим фактором стримування.
Натомість ключовою проблемою ядерного потенціалу Великої Британії полягає в тому, що британська ядерна програма і потенціал стримування підв'язані до Америки.
Питання про власну ядерну зброю у Німеччині порушують лише на маргінальному рівні, хоча й країна теоретично може самотужки реалізувати власну ядерну програму. До речі, аналогічна ситуація у Швеції.
У Польщі, навпаки, тема власної ядерної зброї почала звучати на високому рівні, проте там атомна промисловість малорозвинена, немає навіть власних атомних станцій.
Наразі те, що ми бачимо в Польщі – це наміри увійти у розширену ядерну місію США або Франції, тобто стати країною базування їхніх засобів стримування.
Сценарій власної ядерної програми ЄС виглядає малоймовірним, принаймні у коротко– та середньостроковій перспективі.
Більше відповідей Мар'яни Буджерин – в матеріалі Новий ядерний захист Європи: як країни ЄС шукають заміну "парасольці" США.