Чи вийдуть США з НАТО і що насправді стоїть за погрозами Трампа
Заяви Дональда Трампа про можливий вихід США з НАТО вже не виглядають як емоції або переговорна тактика.
Вони поступово оформлюються у політичну позицію, яку підтримує частина американського істеблішменту. Це стає новою реальністю, до якої Європа змушена адаптуватися.
Вперше за десятиліття поставлено під сумнів основу, на якій тримається європейська безпека: передбачуваність американських гарантій.
На додачу все це набирає обертів прямо напередодні виборів у США.
Про зсув в американській політиці та нову реальність для Європи – в статті кандидатки політичних наук, виконавчої директорки YES Світлани Ковальчук Альянс без гарантій: як майбутнє НАТО стало заручником виборів у США. Далі – стислий її виклад.
Те, що відбувається сьогодні, часто пояснюють суперечкою навколо Ірану або оборонних витрат. Але ці фактори – лише поверхня значно глибшої проблеми.
Насправді йдеться про різне розуміння самої природи союзу.
Для європейських країн НАТО – це довгострокова система безпеки, яка працює навіть тоді, коли інтереси не збігаються повністю. Система працює на передбачуваності та політичній довірі.
Для Трампа ця логіка виглядає застарілою та небізнесовою. Для нього будь-який альянс має сенс лише тоді, коли є пряма, відчутна вигода.
Відмова європейських країн підтримати операцію проти Ірану у Вашингтоні була сприйнята не як політичне розходження, а як провал союзницької солідарності.
Ключовий аргумент Трампа, який відгукується всередині США: Америка завжди "була там автоматично" – зокрема, у підтримці України, яка навіть не є членом НАТО.
І якщо союзники не готові діяти так само, то сам союз втрачає сенс.
У сприйнятті частини американської політичної еліти НАТО перестає бути союзом рівних і перетворюється на асиметричну конструкцію, де США несуть основний тягар, а союзники залишають за собою свободу вибору.
Реакція Європи показує, наскільки серйозно там сприймають ці сигнали.
Європейські уряди дедалі активніше обговорюють сценарії, за яких США більше не є гарантованим елементом безпеки. Розвиваються альтернативні формати, збільшуються оборонні витрати, з’являються рішення, які ще кілька років тому здавалися політично неможливими.
Поки Захід переосмислює сам себе, Росія діє. Москва вже намагається поглибити розрив між США і союзниками.
Кремль традиційно розглядає американські вибори як можливість впливу на зовнішню політику США.
Паралельно Кремль контактує з близькими до Трампа переговірниками, наголошуючи, що санкції проти Росії неефективні, а її енергоресурси – ключ до стабільності глобальної економіки.
Вже наступного дня після зустрічі сторін США погодилися частково послабити санкції, відкривши можливість для відновлення потоків російської нафти. Це означає нові ресурси для війни проти України – і новий політичний сигнал.
Транзакційний підхід до союзів, який просуває частина американської політичної еліти, об’єктивно працює на користь Росії.
Риторика Трампа – це не ситуативна реакція на Іран чи оборонні витрати. Це відображення глибшого зсуву в американській політиці: зростання ізоляціонізму і переосмислення союзів як інструментів, а не як стратегічних зобов’язань.
Проміжні вибори стануть точкою, яка покаже, наскільки цей підхід закріплюється.
Водночас суспільна підтримка НАТО серед американців залишається стабільною.
Сполучені Штати не обов’язково вийдуть з НАТО. Проте майже напевно зміниться характер їхньої участі: підтримка союзників стане більш умовною, рішення – більш односторонніми, гарантії – менш передбачуваними.
Європа в таких умовах має збільшувати оборонні витрати, розвивати власні інструменти безпеки, регіональна коаліції.
Докладніше – в матеріалі Світлани Ковальчук Альянс без гарантій: як майбутнє НАТО стало заручником виборів у США.