Чому у Франції змінюється ставлення до війни в Україні і що це може означати

Цьогорічний Каннський кінофестиваль засвідчив, що Україна залишається присутньою в культурній свідомості. А як зараз сприймають Україну та війну в ній французьке суспільство у політичному плані?

Через чотири роки після початку повномасштабного російського вторгнення французьку думку щодо України стало читати важче, ніж у 2022 році. 

Вона не стала проросійською чи байдужою. Але вже не має колишнього відчуття надзвичайності.

Про те, як змінилася суспільна думка у Франції щодо війни в Україні і чи може можна виправити ситуацію, читайте в статті журналістки Шарлотт Гійу-Клер (Франція) Безпека важливіша за симпатію: як змінюється ставлення французів до України у часи війни. Далі – стислий її виклад. 

Проведене в лютому 2026 року опитування Ifop демонструє новий баланс. Більшість французів підтримують значне збільшення оборонного бюджету – та лише 47% схвалюють постачання європейськими країнами озброєнь Україні. 

Наприклад, у березні 2022 року таких було 65%.

У цьому і полягає французький парадокс. 

Країна дедалі більше погоджується з тим, що Європа увійшла в небезпечнішу епоху. Але її суспільство дедалі більше розходиться в поглядах на те, наскільки далеко Франція та Європа мають заходити заради України.

У 2022 році Україна увійшла у французьку суспільну свідомість по-новому. Війна більше не виглядала незрозумілою геополітичною суперечкою.

Той перший імпульс після повномасштабного вторгнення не зник, але змінився.

Французи не стали симпатизувати Москві, але критичніше ставляться до засобів підтримки Києва.

Більшість французьких респондентів хотіли би, щоб гарантії безпеки Україні разом із європейцями надавали інші країни, включно зі США. Мало хто бажає, щоб Європа несла цей тягар самостійно.

Повернути далеку війну в Україні у сферу людського досвіду – це те, що все ще можуть зробити Канни. Адже фестиваль – місце образів, емоцій та морального визнання.

Він може знову зробити Україну видимою. 

Нагадати французькому глядачеві, що окупація – це не абстракція. 

Промова російського режисера Андрея Звягінцева надала прямий політичний голос фільму "Мінотавр", побудованому на демонстрації морального занепаду.

Фільм і промова роблять дещо важливе для французької дискусії. Вони розбивають плутанину між Росією та росіянами. Вони показують, що російський митець може виступати проти війни, не вдаючи, ніби ця війна безлика чи безвідповідальна.

Звягінцев не просив "обидві сторони" зупинитися – він звертався до Путіна.

Ця відмінність має вирішальне значення у Франції, де традиція діалогу з Москвою пережила багато змін влади. 

У французькій політичній уяві розмова з противником не завжди вважається слабкістю. П'ята республіка часто ставилася до діалогу як до способу збереження впливу навіть за відсутності довіри. 

З Києва діалог із Путіним може виглядати як двозначність. З Парижа він часто виглядає як спосіб контролювати ризики.

До речі, обачність французів має місце і щодо вступу України в ЄС.

Для України вступ – це питання справедливості, виживання та безпеки. Для багатьох французьких виборців це також питання грошей, сільського господарства, інституцій та майбутньої форми Союзу.

Французька громадськість тепер запитує, що означає підтримка на практиці, як довго вона триватиме, які ризики несе та яке місце Україна посяде в архітектурі європейської безпеки.

Тому для України ситуація складніша, ніж у 2022 році. 

Докладніше – в тексті Шарлотт Гійу-Клер (Франція) Безпека важливіша за симпатію: як змінюється ставлення французів до України у часи війни.