Які юридично слабкі сторони має пропозиція Мерца щодо України і чи можна їх виправити
Уже другий тиждень поспіль головною темою серед тих, хто займається питаннями просування України до ЄС, залишається пропозиція канцлера Німеччини Фрідріха Мерца щодо "інноваційного рішення", яке він вважає проміжним кроком на шляху до повноправного членства України в ЄС.
Нагадаємо: воно передбачає, зокрема, участь України в роботі основних інституцій ЄС без права голосу та без портфеля в Єврокомісії; поширення на Україну дії положення про взаємну оборону між державами ЄС; а також запровадження "механізму повернення до попереднього стану" ("snap-back механізму") у разі відкату Україною реформ у сфері демократії та ринкової економіки.
Про те, чому втілення ідеї німецького канцлера викликає серйозні питання, – в статті Пітера ван Елсувеге та Романа Петрова з кафедри права ЄС імені Жана Моне Чому ідея Мерца суперечить праву ЄС та як її втілити через "хитрий" вступ України. Далі – стислий її виклад.
Вже багато сказано про те, що присвоєння статусу "асоційованого члена" без чіткої правової основи може сприйматися як така собі "показуха", як суто символічне надання другорядного статусу, фальшивого членства без реальних, суттєвих прав.
Та один з аспектів пропозиції отримав більш позитивну реакцію серед українських політичних та експертних кіл. Йдеться про пропозицію дозволити українським представникам працювати в інституціях ЄС – чи то на формальній основі, чи то неформально. Зрештою, збільшення кількості українських держслужбовців та експертів із досвідом взаємодії в інституціях ЄС може значно підвищити якість вступного процесу.
Ключове питання – чи може цей статус запрацювати на практиці.
Ідея "асоційованого членства" не має правової основи в Договорі про ЄС (ДЄС) та договорі про функціонування ЄС (ДФЄС).
Запровадження "асоційованого членства", яке передбачало би права на участь у роботі інституцій ЄС, є юридично неможливим згідно зі статтею 217 ДФЄС.
Тому єдиний можливий варіант – Договір про вступ України до ЄС, тобто угода між державами-членами та країною-кандидатом, як передбачено статтею 49.2 ДЄС.
Причому право ЄС дає широкий простір для рішень під час ухвалення такої угоди. Передбачається, що у ній держави ЄС можуть погодити "умови приєднання (нового члена або кількох членів) та зумовлені ним зміни до Договорів, на яких заснований Європейський Союз".
Надання новим державам-членам перехідного статусу без повного права голосу в інституціях ЄС може бути частиною такої угоди.
Попередні раунди розширення передбачали такий статус спостерігача на період між підписанням та фактичним набранням чинності Договору про приєднання. Головна відмінність та виклик пропозиції Мерца пов’язані з невизначеним періодом проміжного статусу (який Мерц назвав асоційованим членством).
Найбільш змістовний аспект німецької пропозиції стосується надання Україні права звертатися за допомогою до інших держав-членів на підставі положення про взаємну допомогу, передбаченого статтею 42.7 ДЄС.
Але поширення на Україну положення про "взаємну допомогу" є чутливим питанням для держав-членів ЄС.
Більш ймовірним сценарієм є пропозиція такої перспективи як частини майбутньої мирної угоди між Росією та Україною; тоді стаття 42.7 могла би слугувати гарантією безпеки проти російської військової агресії в майбутньому.
Однак викликає сумнів, що це можна зробити на основі "сильного політичного зобов’язання", тобто без юридичного долучення.
Отже, пропозиція канцлера виходить з припущення, що надання Україні статусу "асоційованого членства" можливе на основі "міцної політичної угоди". Він вважає, що все це можливо здійснити без ратифікації Договору про вступ України до ЄС, а також будь-яких змін до Договору про ЄС. Це припущення, мабуть, є найслабшою ланкою підходу, який пропонує Фрідріх Мерц.
Докладніше – в тексті Пітера ван Елсувеге та Романа Петрова Чому ідея Мерца суперечить праву ЄС та як її втілити через "хитрий" вступ України.