Від початку повномасштабної війни в Україні понад 9 мільйонів українських громадян виїхали за кордон.

Найбільша група перетнула польський та румунський кордони. Чехія, попри те, що не межує безпосередньо з Україною, також є важливим місцем прийому українців.

EWL Group провела дослідження настроїв українських біженців у Польщі, Чехії та Румунії, щоби з’ясувати, хто вони, чи збираються працювати в країнах, які їх прихистили, чи повертатимуться додому. 

Польща – рекордсмен з прийняття і працевлаштування біженців. 

Після 24 лютого найбільший рух відбувався через українсько-польський кордон. За даними Прикордонної служби Польщі, станом на 15 вересня його перетнули 6,286 млн біженців з України. Проте не всі українці залишалися у Польщі. Деякі прямували далі на Захід чи поверталися додому, інші – прибували до Польщі з Румунії, Угорщини чи Словаччини, де перетинали кордон ЄС. 

На основі директиви ЄС 2001/55/EG від 7 березня діють правила, які дають можливість втікачам від війни перебувати на території усього Євросоюзу. Кожна з країн-членів ЄС надає біженцям з України право на перебування, працевлаштування, соціальну й медичну допомогу, запис дітей до дитсадків і шкіл, вивчення місцевої мови тощо. Утім, Польща – абсолютний рекордсмен у питанні вибору українцями місця прихистку. 

За даними Міністерства внутрішніх справ і адміністрації Польщі, станом на 4 вересня PESEL (польський аналог ідентифікаційного номера) отримали понад 1,3 млн громадян України. З них 670 тисяч – працездатного віку. 

Ким є біженці і чому вони обрали Польщу, Чехію, Румунію

Першими дослідженнями, що ґрунтовно проаналізували групу українських біженців у Польщі, Чехії й Румунії, стали два звіти, підготовлені у квітні і червні цього року Міграційною платформою EWL разом із Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету. 

Дослідження у Польщі проводилося від 23 березня до 3 квітня 2022 року на вибірці близько 400 дорослих біженців з України, у Варшаві та Кракові, в місцях прийому заявок на видачу польського реєстраційного номера PESEL, поблизу вокзалів та пунктів прийому біженців.

Дослідження в Чехії й Румунії проводилися від 13 травня до 23 травня 2022 року на двох вибірках n=400 людей, дорослих біженців (понад 18 років) – усі на той час перебували в Чехії й Румунії.

До лютого ядро цієї групи становили чоловіки, нині абсолютна більшість новоприбулих – жінки (близько 95%), переважно з дітьми (майже дві третини).

Утім, вікова структура групи змінилася незначним чином. Найбільш мобільною групою залишаються люди віком від 26 до 45 років. Це пов’язано, з одного боку, з більшою рішучістю в пошуках безпеки за межами власної країни, а з іншого – з необхідністю захистити дітей від загрози з боку російських військ.

У кожній із трьох країн лише по кілька відсотків біженців – пенсійного віку, середній вік прибулих: у Польщі — 38 років, у Чехії — 35 років, а в Румунії – 40 років. 61% біженців з України у Польщі мають вищу або неповну вищу освіту, у Чехії цей показник становить 60%, а в Румунії — аж 70%!

Чому біженці обирали Польщу? Окрім спільного кордону, обидві країни пов’язує культурна та мовна близькість, а громадяни України ще до початку війни у великій кількості приїжджали до Польщі в пошуках роботи та кращого життя.

Серед причин вибору Польщі біженці вказують на культурну близькість (36%), наявність друзів (27%) та/або родичів (24%), а також приязне ставлення поляків до громадян України (19%). 18% біженців – висококваліфіковані працівники, утім, 82% респондентів не мали досвіду роботи в Польщі. 55% кажуть про знання англійської мови щонайменше на розмовному рівні. 

Якщо йдеться про Чехію, то вона стала важливою країною для біженців попри відсутність спільного кордону з Україною. "Це тому, що Чехія багато років була однією з головних країн трудової міграції громадян України. Люди обирали цю країну через культурну близькість", – наголошує директорка з питань міжнародного розвитку EWL Михалина Селевич.

Чинники, що визначають вибір саме чеського напрямку серед біженців, дуже подібні до польських. Це, в першу чергу, рекомендації друзів і родичів (26%) та наявність друзів (24%).

Більше половини біженців (59%) у Чехії не знають чеської мови або знають її дуже побіжно. Про добре або дуже добре знання чеської мови говорять лише 7% респондентів. Багато зі співрозмовників є висококваліфікованими фахівцями (22%), а також працівниками сфери послуг (13%).

Ці цифри підтверджують також урядові дані, згідно з якими на кінець травня понад 50 тисяч біженців знайшли роботу в цій країні. За підрахунками експертів, це третина всього дорослого українського населення, яке після початку повномасштабної війни приїхало і залишилося в Чехії.

В Румунії – інша ситуація. На відміну від Польщі та Чехії, біженці з України обирали Румунію передусім через членство цієї країни в НАТО (64%).

Інша причина в тому, що Румунія близька до України в культурному плані (23%). Окрім того, з Румунії легко доїхати до інших європейських держав (22%). 

Таким чином, в усіх трьох країнах українці, які виїхали туди через війну – високоосвічені та кваліфіковані, середньостатистично це жінки 35–40 років з дітьми. 

До речі, попри вищий, у порівнянні із Заходом Європи, скептицизм щодо мігрантів у Польщі, Чехії й Румунії, місцеві суспільства загалом приязно сприймають українських біженців, а роботодавці хочуть, щоб вони залишилися.

Це також може означати, що невдовзі країни Європи розпочнуть конкурувати за українських біженців, які можуть допомогти їм подолати демографічну кризу і закрити потребу в нових руках на ринку праці.

Робота за кордоном і повернення в Україну

Серед біженців найнижче зацікавлення працевлаштуванням у Румунії – 27%. Вищий цей показник у Польщі (63%) і Чехії (52%).

Тому не дивує факт, що наприкінці травня в Румунії працевлаштувалося менше 3 тисяч біженців з України, причому пів тисячі з них працевлаштувала Міграційна платформа EWL.

"Ми очікували побачити таку картину, але вона виявилася ще трагічнішою: маємо справу з масовою втечею з приводу війни. Незалежно від того, чи йдеться про біженців у Польщі, Чехії чи Румунії, більшість із них чітко висловлюють намір повернутися в Україну. Утім, процес цей триватиме довше, ніж очікується", – наголошує професор Бухарестського університету Даріе Крістя.

Утім, нинішня група українських громадян в усіх країнах відрізняється від довоєнної значно гіршим знанням місцевої мови: трохи менше половини біженців у Польщі і понад половина в Чехії й Румунії взагалі її не знає. Лише по кільканадцять відсотків декларують її знання на розмовному рівні.

Понад 80% біженців ніколи раніше не працювали у країні свого перебування. 

"Таким чином, ці люди можуть підтримати місцевий ринок праці у довгостроковій перспективі. Терміново необхідно виробити спеціальні рішення, які дозволять адаптувати робочі місця до статевої структури нинішньої міграції. Деякі роботодавці вже почали це робити", – наголошує голова Міграційної платформи EWL Анджей Коркус.

Він підкреслює, що

Директор Центру Східноєвропейських студій Варшавського університету Ян Маліцький стверджує, що в переважній більшості випадків на новому місці біженці відчувають дискомфорт. 

"Це дуже добре показує історія польських міграцій. Після Другої світової війни долі польських офіцерів у Великій Британії були драматично гіршими, ніж те, що сьогодні Польща пропонує біженцям з України. Ми не можемо допомогти біженцям зусиллями самої держави. Мусять включатися також самоврядування, громадянське суспільство, бізнес. Вони також зацікавлені в інтеграції цієї частини громадян з польським суспільством", – каже він. 

На думку Маліцького, потрібно заздалегідь реагувати на виклики з боку і українців, і місцевого суспільства.

Українські біженці можуть бути розчаровані тим, що в нових країнах погіршилася якість їхнього життя, особливо ті, хто обіймав на батьківщині високі посади. Так само можуть бути випадки розчарування з боку місцевого суспільства щодо українців.

"Мусимо працювати, щоб не зіпсувати це неймовірне джерело прекрасних взаємин", – наголошує Маліцький.

Скільки біженців планують повернутися в Україну, залежить від багатьох факторів. Попри те, що більшість у всіх трьох країнах декларує, що хоче повернутися додому, польський експерт радить обережніше ставитися до таких цифр. 

"Історія усіх міграцій, війн і біженства показує, що людські плани ніколи не відповідають дійсності, – твердить Маліцький. – Нинішнє дослідження показує, що аж третина планує залишитися, але залишиться більше. Цього нас вчить історія останніх двох століть. Я особисто сказав би, що може залишитися навіть половина. Коли опаде дим битв, знатимемо більше".

Скільки людей повернеться, залежить від того, наскільки тривалою буде війна і наскільки знищеною буде інфраструктура. Так, чимало людей з окупованих і зруйнованих міст уже сьогодні починають облаштовуватися на новому місці на довгий час.