Всупереч протестам та тиску РФ: чому Греція схвалить угоду з Македонією
Пізно ввечері 16 січня грецький уряд всьоме за вісім останніх років постав перед голосуванням щодо недовіри.
Втретє це випробування очікувало на уряд Алексіса Ципраса: попередні дві спроби припали на кризовий 2015 рік, коли привид Grexit видавався значно реальнішим, аніж навіть перспективи Brexit.
І знову Ципрасу вдалося пройти по лезу ножа: з 300 депутатів 151 проголосував за довіру уряду і 148 – проти. 145 голосів на підтримку уряду дала рідна ліворадикальна партія прем’єра СІРІЗА, однак за мінімально необхідних шість додаткових голосів довелося поборотися.
В очікуванні виборів
Минулої неділі екстравагантний ліворадикально-праворадикальний коаліційний уряд Ципраса розвалився, коли лідер правої його частини АНЕЛ ("Незалежні греки") і міністр оборони Панос Камменос оголосив про свою відставку. Решта міністрів від АНЕЛ, усвідомлюючи нульові шанси переобратися на наступних виборах (останні рейтинги дають партії трохи більше 1%), залишилися на своїх позиціях, хоча з партії Камменос їх швиденько виключив.
Так голосів стало 150. Зрештою, вистачило підтримки одного депутата з ліберальної партії "Потамі" ("Річка"), теж вигнаного з її лав за таке неподобство, і уряд подовжив своє існування.
Чому ж підтримка чинного уряду виглядає настільки токсичною для решти політичних сил?
Причина банальна і традиційна: наближаються парламентські вибори.
Щонайпізніше вони повинні відбутися восени 2019 року, коли чотирирічний термін чинного парламенту спливе природнім чином, але все більше і більше політичних сил, на чолі з найбільшою опозиційною партією "Нова демократія", тисне на Ципраса, щоб той оголосив вибори достроково.
Уряду меншості, що склався після розвалу коаліції, буде доволі складно функціонувати у настільки ворожому середовищі ще понад півроку, а відтак вибори можуть відбутися вже навесні.
Опитування наразі показують, що саме "Нова демократія" з 31,5 % суспільної підтримки має найкращі шанси очолити новий уряд. На другому місці залишається СІРІЗА з 16,5 % рейтингу, далі з великим відривом йдуть неонацистська "Золота зоря", Комуністична партія Греції та Центристський рух за зміни (КІНАЛ, перероджений ПАСОК, раніше провідна соціал-демократична партія) – приблизно по 4% кожен. Рейтинги решти партій маргінальні.
Однак для переможців виборів було б дуже зручно почати правління в ситуації, коли ключові кризи останніх років будуть тим чи іншим чином вирішені. Адже криза біженців послабилася після підписання договору ЄС з Туреччиною у 2016 році, а буквально у серпні цього року закінчилася третя програма фінансового порятунку Греції і очікується, що протягом наступного року держава повернеться на фінансові ринки.
Гаряча криза залишилася лише одна – македонська.
Македонська "зрада"
Переговори з македонського питання, що тривали останніми роками, а надто підписання цього червня так званої Преспської угоди, яка змінює назву сусідньої країни на "Північна Македонія" в обмін на зняття грецького вето на вступ цієї держави до ЄС і НАТО, викликали у Греції лавину масових протестів.
У листопаді 2018 року близько 65% греків були противниками цієї домовленості, в той час як підтримували її лише 17%, а 60% мали дуже негативну думку про головного архітектора Преспської угоди – колишнього міністра закордонних справ Нікоса Коціаса. Власне, через кардинальні незгоди з Паносом Камменосом з македонського питання він і втратив свою посаду в жовтні.
Камменос маневрував до останнього, сподіваючись, вочевидь, що угоду завалить македонська сторона.
Низька явка на референдумі 30 вересня підштовхнула багатьох оглядачів до невтішних прогнозів щодо можливості ратифікації угоди в парламенті конституційною більшістю, зважаючи на одночасний спротив президента Македонії Георге Іванова, націоналістичної партії ВМРО-ДПНЕ та необхідність врахування інтересів албанської меншини.
Однак прем’єр-міністр Зоран Заєв показав майстер-клас з політичного маневрування, досяг компромісу з усіма зацікавленими сторонами, і, ратифікувавши угоду 11 січня, перекинув відповідальність на греків.
З одного боку, голосування за Преспську угоду може стати політичним самовбивством у суспільстві, де невизнання будь-яких прав сусідньої держави на назву "Македонія" є переконанням абсолютної більшості. Тому не дивно, що більшість політичних сил стверджує, що угода жахлива, неприйнятна, торгує національними інтересами і національною гідністю, а відтак ратифіковувати її в жодному разі не можна.
З іншого боку, непримиренність такої опозиції обмежується тим, що провал угоди може знову вивести Грецію в статус політичної парії в рамках ЄС, а переможцю наступних виборів – суттєво ускладнити комунікацію з партнерами на міжнародному рівні, яка є ключовою на даному етапі політичного розвитку країни.
Ця політична дилема найгостріше постала перед партією-лідером симпатій, право-консервативною "Новою демократією", яка фактично відродилася з попелу.
У докризові роки вона була однією з двох системотворчих партій грецької політики, а її традиційним візаві була соціал-демократична ПАСОК ("Всегрецький соціалістичний рух"). Однак політика економії після кризи 2010 року маргіналізувала спочатку уряд Андоніса Самараса (НД), а тоді й Йоргоса Папандреу (ПАСОК), зафіксувавши глибоку кризу традиційних партій у Греції.
Натомість на коні виявилися радикальні політичні новобранці, в першу чергу ліворадикальна СІРІЗА, яка тріумфувала на виборах січня 2015 року, створила коаліцію з праворадикальною партією АНЕЛ, об’єднану ненавистю до європейських кредиторів і жорстких умов програм порятунку, та націлилася на пошук третього шляху для Греції.
Нові популісти
Однак радикальна програма СІРІЗА та її партнерів у 2015 році не спрацювала. Попри успіх липневого референдуму, де грецький народ гнівно відкинув умови кредиторів, уряд не спромігся знайти позаєвропейське джерело фінансування для можливого виходу з зони євро і повернення до драхми.
Тож Ципрас був змушений зробити "політичне сальто" і з другої половини 2015 року виконувати більшість вимог кредиторів, а також активно співпрацювати у вирішенні кризи біженців, які напливали до Греції з Туреччини.
Третім результатом нової поступливості уряду Ципраса став несподіваний прорив у майже 30-річних переговорах з македонського питання. Це стало можливим завдяки сприятливій міжнародній кон'юнктурі та невеликому значенню націоналістичних питань для ліворадикальної СІРІЗА. Наслідком стала непопулярна всередині країни Преспська угода.
І в цьому "Нова демократія" побачила шанс на відродження, почавши з обрання молодого та енергійного лідера Кіріакоса Міцотакіса (в кращих грецьких традиціях, сина прем'єр-міністра (1990-1993) Константіноса Міцотакіса та брата міністра закордонних справ (2006-2009) Дори Бакоянні). Змістившись з правоцентристських позицій ще правіше, Кіріакос Міцотакіс не шкодує красномовства, щоб викривати сервільність Ципраса щодо виконання умов кредиторів, які поставили простих греків на межу зубожіння, а Преспську угоди представляє як недопустиму зраду національних інтересів.
Міцотакіс грає в небезпечну гру на межі правого популізму, адже теж мусить пройти по лезу ножа. Він має бути достатньо непримиренним, щоб здобути собі симпатії грецького суспільства і показати, що він і його партія не мають жодного відношення до рішень, які стосуються чи то жорстких непопулярних реформ, чи то питань національної ідентичності, й тріумфувати на виборах. І водночас – не розвалити стосунки з партнерами, від яких все ще зберігає значну залежність.
Відтак опозиції вигідно, щоби Преспська угода таки була ратифікована, однак за рахунок самопожертви СІРІЗА.
Це дозволить потім стверджувати: так, ми були шалено проти, але коли вже угода ратифікована, то мусимо дотримуватися її положень, а національні інтереси захищатимемо в інший спосіб, наприклад вже в процесі переговорів про членство Північної Македонії в ЄС та НАТО.
Цим, власне, і пояснюється настільки сильна поляризація в парламенті: за "кривеньку качечку" уряду Ципраса голосує рівно стільки депутатів, скільки мінімально потрібно, а решта думає про своє політичне майбутнє.
Подібної ситуації варто очікувати і в голосуванні за ратифікацію Преспської угоди.
Російський кульбіт Ципраса
Алексіс Ципрас планував провести ратифікацію до кінця січня, по суті, якнайшвидше, поки ця тема гаряча і поки міжнародне співтовариство активно слідкує за перебігом подій і невпинно заохочує Грецію зробити цей історичний крок.
Як мінімум, йому хочеться увійти в історію як людині, яка спромоглася розв’язати настільки складний конфлікт.
Оскільки у Греції міжнародні договори ратифікуються простою більшістю, а не конституційною, як у Македонії, то шанси непогані. В разі голосування варто очікувати, що за угоду проголосує СІРІЗА, відступники з АНЕЛ, незалежний депутат та ще кілька депутатів з ліберальної партії "Потамі", які не бажали висловлювати довіру уряду, однак підтримують Преспську угоду.
"Потамі" увірвалася до парламенту у 2015 році разом з іншими новими партіями. Втім, проєвропейський лібералізм традиційно в сучасній Греції не прижився і зараз її рейтинги складають 0,7%. Тож її представникам можна голосувати відповідно до цінностей, а не до електоральних перспектив.
На 20 січня в Афінах запланована чергова демонстрація противників Преспської угоди. Немає сумнівів, що вона буде надзвичайно масовою і що основні політичні сили намагатимуться перетворити цей протест у власні відсотки на виборах.
Втім, говорячи про противників угоди, не можна не згадати наших заклятих сусідів.
Російська Федерація останніми днями просто фонтанує злістю і роздратуванням щодо можливої ратифікації. І міністр закордонних справ Лавров, і президент Путін, відкинувши будь-які дипломатичні реверанси, прямо кажуть, що угода щодо назви країни неприпустима, адже вирішення конфлікту додатково просуває впливи НАТО і США на Балканах.
Кабінет Ципраса, який починав свою каденцію як надзвичайно проросійський навіть за грецькими мірками, закінчує її низкою дипломатичних протестів на адресу Росії щодо її неприпустимого втручання у внутрішні справи Греції.
Тож шанси на ратифікацію доволі великі, втім, не варто забувати, що більшість на її підтримку слабка, а для основних геополітичних гравців на кону стоїть надто багато.
Автор: Надія Коваль,
експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"