Гетьманчук: Одне з наших ключових очікувань від саміту НАТО стосується протидії балістиці

Менше ніж за тиждень в Анкарі почнеться саміт НАТО.

Ключова для Альянсу подія цього разу знову матиме значення і для України. Найбільш красномовний доказ цього – те, що усі три пріоритети саміту стосуються нашої держави – прямо чи опосередковано.

На які саме результати розраховує Київ? Чи немає негативного впливу польської суперечки? Про все це – у ґрунтовному інтерв'ю глави місії України при НАТО Альони Гетьманчук.

Якщо ви любите відео або аудіо – запрошуємо до перегляду на каналі "ЄП".

А для тих, хто віддає перевагу читанню, ми підготували текстову версію розмови.

"32 країни НАТО одностайно вирішили, що Україна – пріоритет"

– Чого чекає Україна на саміті НАТО в Анкарі? Очевидно, що не буде історичних рішень на кшталт запрошення до вступу – але що буде?

– Я почну з того, що деякі наші попередні очікування щодо цього саміту справдилися вже зараз, тобто наперед.

Так, одним з наших прагнень було те, щоб Україна опинилася в топ-3 пріоритетів саміту. І саме це сталося. Серед ключових трьох визначених Північноатлантичною радою пріоритетів саміту є підтримка України.

Перший пріоритет саміту – це те, як країни виконують свої зобов'язання щодо видатків на оборону. Йдеться про історичне рішення Гаазького саміту щодо 5% ВВП на оборонні витрати.

Другий пріоритет – це нарощування оборонного виробництва.

Третій пріоритет – це підтримка України.

І коли я кажу про пріоритети, то це не те, що вирішив генсек НАТО, чи його офіс, чи якась із країн, які нас найбільше підтримують. Це – рішення Північноатлантичної ради. Тобто 32 країни НАТО одностайно вирішили, що одним з трьох ключових пріоритетів саміту має бути підтримка України.

Понад те, насправді Україна так чи інакше "вмонтована" і у два інших пріоритети.

Перший пріоритет, щодо оборонних видатків у 5%, чітко нас стосується: адже підтримку України та українських оборонних індустрій можна зараховувати до цих 5%. І якщо чесно, багато країн і нам допомагають, зокрема, тому, що це допомагає їм прямувати до показника у 5%, це додаткова мотивація.

– Можна сказати, що Дональд Трамп змусив усіх союзників більше допомагати ЗСУ.

– Опосередковано – так. Бо саме так і відбулося.

В Анкарі країни звітуватимуть про виконану роботу. Цікава деталь: за минулий рік усі країни формально вийшли на 2%, але дехто не може підтвердити цей показник, бо одночасно у них зросла економіка, і нові обсяги витрат на оборону виявилися меншими за 2%.

Другий пріоритет саміту – щодо зростання оборонної індустрії – також стосується нас.

Про це в Анкарі буде йтися дуже багато. А єдиним великим заходом у рамках саміту (крім власне зустрічі лідерів) буде форум оборонних індустрій. Це буде наймасштабніший форум в історії НАТО, де будуть представлені сотні компаній з усіх країн-членів Альянсу і партнерів, і з України також.

Чекають підписання там великої кількості угод.

Україна у цьому питанні є історією успіху.

Є дуже великий апетит на те, щоб перебирати наші уроки, більше співпрацювати з нами.

Підсумовуючи: хоч Україна наразі не є членом Альянсу, та ми опосередковано є в двох пріоритетах саміту, і безпосередньо під нас є окремий, третій пріоритет – підтримка України.

Є, звісно, питання, як ця підтримка України буде відображена. Це – задача на саміт.

"Наш вступ до НАТО – це не лише про гарантії безпеки"

– Зеленський буде в Анкарі?

– Так, і це ще одне очікування, яке в нас було і яке вже справдилося – щоб Україна була представлена на найвищому рівні.

Президент України отримав запрошення до Анкари, я би сказала, рекордно завчасно. І це теж було рішення Північноатлантичної ради. Це не просто тому що тільки президент Туреччини чи генеральний секретар захотів його запросити. Ні, йдеться про рішення 32 країн, що там обов'язково має бути президент України.

– Будуть також інші лідери держав-партнерів чи ми тут унікальні?

– Програма саміту ще формується, і це рішення самого Альянсу, мені було б некоректно це коментувати.

Але скажу так: запрошення для деяких партнерів були надіслані. Більшість партнерів запросили на рівні міністрів (глав або МЗС, або Міноборони). І з того, що я бачу на сьогодні, Україна буде представлена найпомітніше серед усіх партнерів НАТО.

України буде в Анкарі щонайменше на рівні президента і міністра закордонних справ. Також відбудеться Рада Україна-НАТО (РУН. – "ЄП") на рівні міністрів закордонних справ.

– Тобто РУН таки відбудеться? Бо лунали заяви, що на цьому саміті ми її пропустимо.

– Вона буде обов'язково. Для нас це дуже важливий формат.

Звісно, зміст домовленостей ще важливіший, але тут формат має значення. Рада Україна-НАТО – це те, що нас вирізняє з-поміж усіх інших партнерів.

Цей формат виник під час повномасштабної війни, але я впевнена, що він залишиться і після її завершення.

Я відкрию невеличку таємницю: зараз минула лише половина 2026 року, але за ці пів року ми вже мали більше засідань Ради Україна-НАТО, ніж мало бути за весь рік.

– А що, є "норма" зустрічей у форматі РУН?

– Існують певні модальності, зокрема – скільки приблизно засідань Ради Україна-НАТО і на яких рівнях може відбуватися. Це не є обов'язкова норма, а очікувані індикатори.

Так от, у нас тільки на рівні Північноатлантичної ради – тобто на рівні постпредів, але за головування генсека і за участю політичного і військового керівництва НАТО – цього року вже відбулося чотири засідання, хоча в рік передбачається проведення одного-двох засідань.

Крім того, засідання на початку червня було історичним, тому що вперше Рада Україна-НАТО відбулась у Києві.

І я нагадаю: колись саміт був ледве не єдиною нагодою для лідера України побачитися з лідерами НАТО. Зараз у нас дуже інтенсивні контакти. 

– Ви кажете, що Рада Україна-НАТО має лишитися, а я візьмуся припустити, коли вона відійде у минуле: тоді, коли Україна вступить в Альянс.

– Саме так! Коли ми станемо частиною Північноатлантичної ради.

– Мета вступу до НАТО лишається?

– Звичайно, лишається. Вона зафіксована в Конституції, її підтримує переважна більшість українців. Так, є падіння довіри до НАТО, але підтримка членства в Альянсі зберігається.

Крім того, наш вступ до НАТО – це вже не лише про "статтю 5" і гарантії безпеки. 

Сьогодні, у контексті вимог Росії, це є і питанням нашого суверенітету. Ми маємо право самі обирати самі своє майбутнє, свої альянси. Тим паче, якщо ми п'ятий рік платимо таку високу ціну за збереження свого суверенітету.

І я вважаю, що розуміння цього є також у НАТО.

Ми бачимо численні підтвердження, у тому числі публічні заяви генсека, що всі попередні рішення Альянсу про незворотність курсу України на вступ до НАТО лишаються чинними. Також усе більше країн розуміють, що членство України в НАТО – в інтересах самого Альянсу не менше, ніж в інтересах України. Це дуже помітно. Навіть ті країни, які були "пасивними прибічниками" членства, сьогодні стають більш активними.

Тож ми робимо все, щоб майбутнє членство України в НАТО сприймалося як щось незамінне і дійсно незворотне.

– Навіщо союзникам Україна в Альянсі?

– Є кілька пояснень, і одне з них виходить з того, як Україна дає відсіч російській агресії.

Крім того, якщо Альянс трансформується в бік ідеї "НАТО 3.0", чи то "більш європейського НАТО", то є розуміння: це буде набагато ефективнішим разом з Україною в Альянсі, ніж з Україною зовні. 

– Тобто Україна допомагатиме захищати Альянс і стримувати можливу агресію. 

– Насправді ми вже це робимо.

Навіть не маючи запрошення до НАТО, Україна виконує Стратегічну концепцію Альянсу, яка каже про стримування загрози з Росії. Понад те, де-факто це зараз робимо лише ми.

"В Анкарі ми чекаємо на рішення щодо антибалістики"

– Чим НАТО зараз допомагає Україні?

– Насправді Альянс сьогодні допомагає Україні більше, ніж він про це говорить, і більше, ніж про це знають українці.

Для мене як для посла це є певною проблемою: часто бувають позитивні новини про допомогу НАТО, але я не маю права про них розповісти. Це специфіка Альянсу: більшість обговорень тут має обмежений доступ, як правило – гриф "таємно" або "цілком таємно".

Тому мало хто знає, наприклад, про те, скільки корисного ми робимо через Комплексний пакет допомоги, який створили 10 років тому, на Варшавському саміті НАТО. Зараз він об’єднує понад пів сотні проєктів – від короткострокових, на кшталт постачання пального для потреб Сил оборони України, і завершуючи масштабними проєктами з медичної реабілітації, відбудови пошкодженої військової інфраструктури, розмінування, програмами для ветеранів тощо. Щоб лише перерахувати всі ці проєкти, знадобиться, напевно, половина нашого інтерв'ю.

– В Україні найчастіше говорять про натівську програму PURL із закупівлі для ЗСУ перехоплювачів для Patriot та іншого американського озброєння.

– Дійсно, із запуском цієї програми Альянс почав відігравати абсолютно нову роль. Він не лише координує її, але також робить дуже важливу справу з точки зору фандрейзингу, тобто пошуку коштів від європейських союзників, Канади і партнерів НАТО. До речі, три партнери НАТО – Нова Зеландія, Австралія і Японія – також долучилися і зробили внески вже в цю програму.

Ця програма – результат домовленості особисто генерального секретаря НАТО і президента США Дональда Трампа на зустрічі у Білому домі 14 липня 2025 року. Там вони узгодили, що США і надалі надаватимуть необхідні Україні американські озброєння, а НАТО подбає про те, щоб вони були оплачені.

Сьогодні PURL для нас є навіть більшим пріоритетом, ніж наприкінці минулого року. Бо нам потрібні додаткові ракети PAC-3, щоби збивати балістику.

І якщо наприкінці року ми отримували десь 75% перехоплювачів до систем Patriot через PURL, то зараз це 90-92%.

Тому одне з наших ключових очікувань від саміту НАТО в Анкарі – це щоб були нові внески і в програму PURL, а також, скажу обтічно, інші рішення з отримання антибалістичних засобів.

– Якою є сума зобов’язань від партнерів за програмою PURL?

– З початку запуску програми це приблизно $6,3 млрд.

25 країн-членів НАТО зробили внески в цю програму, деякі з них кількаразово, і, як я казала, три країни-партнери НАТО.

До речі, є несподіваний виклик, пов’язаний з самітом в Анкарі. У середині червня було дуже успішне засідання Контактної групи з оборони України, яке відкривав особисто президент України Володимир Зеленський, і він закликав країни не чекати саміту в Анкарі та робити внески зараз, тому що нам вже потрібно відповідати на повітряний терор з боку Росії. 

На цьому засіданні був оголошений рекордний пакет внесків – понад $1 млрд.

А минулого тижня ще дві країни зробили внески: Фінляндія оголосила про це у Гданську, а ще одна країна зробила непублічний внесок. Це також часом буває, тому не про всі внески є інформація у публічному просторі. Тому буде важко отримати в Анкарі ще кращий результат.

Зараз ми працюємо над тим, щоби партнери швидше перерахували внески на рахунок НАТО, і ми швидше отримали необхідне озброєння.

"У НАТО тепер хочуть не тріумфу, а хочуть чогось навчитися"

– У минулому, до зміни керівництва США, у НАТО намагалися дистанціюватися від "формату Рамштайн", тобто контактної групи з питань оборони України. Зараз це змінилося.

– Саме так, це важлива зміна.

До речі, це у нас кажуть про "формат Рамштайн", а міжнародні партнери не вживають цей термін, то я закликаю в комунікації з партнерами вживати термін "контактна група з оборони України", або UDCG.

Впродовж останніх восьми місяців відбулася певна реформа цієї групи.

За підсумками цієї реформи Велика Британія і Німеччина залишились лідерами UDCG, але до них долучився Альянс як співорганізатор. Також НАТО надає координаційну, логістичну, організаційну підтримку.

І загалом, у координації військової допомоги Україні НАТО теж з минулого року відіграє абсолютно нову для себе роль. До того Альянс надавав виключно нелетальну допомогу (вона також важлива – візьмемо те ж пальне для фронту). А з минулого року НАТО фактично координує і надання Україні летальної військової допомоги від союзників.

На сьогодні через ініціативу з безпекової підтримки та тренувань для України (NSATU) у Вісбадені НАТО координує понад 80% постачань усієї військової допомоги для України.

Це відбувається так.

Із Києва до NSATU надходить зведений сигнал про потреби для України (single demand signal), з якого формується єдиний список потреб України. У термінології НАТО це – CURL, тобто Comprehensive Ukraine Requirements List. Частиною цього списку є більш відомий загалу PURL, тобто список необхідного американські озброєння. А до CURL входять також і європейські озброєння, і, до прикладу, інвестиції в наше виробництво дронів і ракет.

CURL передають потенційним країнам-донорам, а НАТО при цьому контролює, щоб обладнання не дублювалося і щоб усе було вчасно доставлено до України.

Також саме під парасолькою НАТО перебувають логістичні хаби.

– Це ви про той, що в аеропорту "Ясьонка" під Жешувом?

– Так, це ключовий хаб. Але є також хаб у Румунії, є неактивований у Словаччині. Усі вони – у логістичній екосистемі, яка перебуває під контролем НАТО.

А натівська місія NSATU відіграє ключову роль у координації військової допомоги країн-членів НАТО. Також NSATU координує всі тренування військових ЗСУ за межами України.

– До речі, про тренування українських військових. А хто кого повинен тренувати? НАТО нас чи українці мають тренувати НАТО?

– Ми взаємодоповнюємо одне одного. Це корисно і для НАТО, і для України.

Я дуже тішусь рішенню Альянсу про те, що українські військові можуть брати участь не лише у навчаннях НАТО з країнами-партнерами (що ми завжди робили), але й у навчаннях НАТО за статтею 5 про колективну оборону, куди запрошують лише держав-членів. Ми наразі – єдиний партнер, який за рішенням Північноатлантичної ради може брати участь у цих навчаннях.

Звичайно, для НАТО це також дуже важливо. Це для них дуже швидкий, ефективний шлях перейняти наші уроки. Тому українські військові прибувають туди з українськими озброєннями, українськими дронами (на морських навчаннях це морські дрони). І ми виступаємо також у ролі умовного противника, так званої "червоної команди".

– І як правило, при цьому ще й виграємо.

– Так, бо у НАТО зробили ці навчання максимально реалістичними.

Раніше навчання сприймали як щось таке, щоб має продемонструвати тріумф збройних сил країн НАТО. Мала бути суцільна перемога, цього прагнули політики. А сьогодні в НАТО відійшли від цього і кажуть: краще це не буде тріумфом, але ми дійсно чомусь навчимося.

Альянс готовий вчитися і готовий трансформуватися.

Але і нам ще є чому повчитись у НАТО.

"Альянс вже оцінює нас не як країну-партнера, а як країну-члена"

– У минулому казали, що є два виміри, за якими вирішується питання вступу України. Один вимір – це політична готовність Альянсу, другий – відповідність стандартам НАТО. Зараз потреба підтягнути Україну до стандартів НАТО лишається? Чи це НАТО треба підтягнути до стандартів України?

– Потреба лишається, але також отримала новий вимір.

До слова, хочу поділитися приємною новиною: на останньому засіданні міністрів оборони НАТО два тижні тому був затверджений звіт взаємосумісності Україна-НАТО.

Це – перший всеохопний комплексний аналіз того, де ми є, з прицілом на 74 початкові вимоги до взаємосумісності, погоджені між Україною і НАТО.

Крім того, Альянс уперше оцінював нас не як країну-партнера, а за методологією країн-членів НАТО.

Тобто – наскільки ми є готовими до членства, наскільки ми є взаємосумісними.

Так, можна говорити, що це НАТО має адаптувати свої стандарти до українських, чи НАТО має активно залучати наші рішення до своїх стандартів. Але в реальності тут вже відбувається двосторонній рух. Бо стандарти НАТО постійно адаптуються.

Але якщо Україна бачить своїми майбутніми союзниками саме членів НАТО – а я переконана, що так і буде, – то ми маємо бути взаємосумісними.

І навіть якщо виходити з того, що Україна не буде членом НАТО в найближчій перспективі…

– Це скільки?

– Йдеться, припустимо, про кілька років після завершення війни поза НАТО.

Але навіть у цей час ми, наприклад, будемо мати на своїй території присутність "коаліції охочих", і так само маємо потребу бути взаємосумісними.

– Чи є серед європейських союзників держави, з якими в Альянсі складно? Адже у політичному вимірі вони є. Маємо загострення з Польщею. Не все добре з Угорщиною. В НАТО це відчувається?

– Абсолютно не відчувається.

Візьмемо засідання Ради Україна-НАТО у Києві, на початку червня. Там виступили всі 32 країни НАТО, і абсолютно всі виступи були позитивними. Всі виступи на РУН завжди починаються з підтримки України.

Понад те, навіть коли Віктор Орбан був прем'єром, Угорщина починала зі слів про підтримку. Гуманітарну, але все одно підтримку.

Бо починати будь-яку свою заяву в НАТО не зі слів підтримки України є поганим тоном.

– У вас є внутрішня віра і переконання, що Україна буде членом Альянсу в осяжній перспективі?

– Абсолютно. Інакше я б тут не була. Я сприймаю свою роботу тут виключно як місію.

Так, ми не знаємо, яким буде НАТО на момент нашого вступу, який буде результат трансформацій, що відбуваються в Альянсі, чи буде "НАТО 3.0", чи інший "більш європейський" формат.

Альянс буде трансформований, скоріше навіть "перевинайдений".

Але я впевнена, що одного дня Україна буде членом НАТО. І цей момент може настати будь-коли, бо політичний блок на шляху до нашого членства насправді дуже легко зруйнувати.

Тут немає тих перепон, які існують на шляху до членства України в Євросоюзі, де дуже багато разів потрібен консенсус, дуже багато разів потрібно досягати згоди країн на рішення, які передують членству. А у НАТО потрібен один великий консенсус, одне велике "так".

Це може статися дуже швидко. І ми маємо бути до цього готові.

Інтерв’ю взяв Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",
Брюссель – Київ