Як ЄС дійшов до заборони російського газу та як зробив її неминучою

Формальне затвердження відмови від російського газу в межах REPowerEU означає для Європейського Союзу більше, ніж чергову енергетичну реформу.

Вперше за десятиліття ЄС визнав, що енергетична політика не може залишатися нейтральною в умовах війни, а залежність від авторитарного постачальника – це не ринковий ризик, а стратегічна вразливість.

За цим рішенням стоїть не лише зміна цифр у балансі імпорту, а й трансформація самої логіки європейського врядування.

Детальніше – у статті спеціаліста із комунікацій Razom We Stand Максима Гардуса Без шансів для російського газу: чому ЄС вже не повернеться до енергетичної співпраці з РФ. Далі – стислий її виклад.

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну газова залежність була однією з найбільших, але водночас найменш проговорених стратегічних слабкостей Європейського Союзу.

Будь-які перебої з постачанням автоматично трансформувалися в ризики для внутрішнього ринку, інфляцію та соціальну нестабільність.

Політична проблема полягала в тому, що протягом десятиліть ця залежність сприймалась як суто комерційна.

Домінувала логіка, згідно з якою взаємна торгівля енергоресурсами нібито гарантує передбачуваність і стримує конфлікти.

Навесні 2022 року, одразу після початку повномасштабної війни, постачання з боку Росії перестали бути стабільними. Потоки газу через ключові маршрути почали скорочуватися під технічними й псевдотехнічними приводами, а згодом перетворилися на інструмент політичного тиску.

Поворотним моментом стало літо 2022 року, коли постачання газу через "Північний потік-1" були спочатку різко обмежені, а у вересні – повністю зупинені. Європейський газовий ринок, побудований на припущенні безперервних поставок, увійшов у фазу паніки.

Першою реакцією ЄС стало ручне антикризове управління.

У 2023 році Європа перейшла від шокового реагування до більш структурованої адаптації.

Обсяги імпорту російського газу різко скоротилися – з довоєнних 155 млрд кубометрів до менш ніж 45 млрд кубометрів.

Це скорочення відбулося через поєднання факторів: падіння попиту, зростання частки відновлюваної енергетики та масований імпорт скрапленого природного газу з альтернативних джерел, насамперед зі США та Норвегії.

Шлях REPowerEU від політичної заяви до юридично зобов’язувального рішення був не технічною процедурою, а повноцінною політичною боротьбою з чіткими ініціаторами, опонентами та моментами перелому.

Ініціатором і головним політичним "двигуном" процесу виступила Європейська комісія, насамперед її енергетичний та кліматичний блок.

Центральним елементом REPowerEU стала фіксація кінцевої дати – 2027 рік – як горизонту повної відмови від імпорту російського газу, включно з трубопровідним і скрапленим.

Принципово важливо, що йдеться не лише про фізичні поставки, а й про контрактну архітектуру.

Нові довгострокові газові контракти з Росією фактично забороняються, а чинні мають бути припинені або не продовжені після завершення перехідного періоду. Це означає, що російський газ втрачає статус "нормального" товару на внутрішньому ринку ЄС і поступово виштовхується з нього не лише політично, а і юридично.

Важливо й те, як REPowerEU інтегрований у ширшу систему європейського управління.

Відмова від російських енергоносіїв вбудована в національні плани з енергетики та клімату, які держави-члени зобов’язані оновлювати і погоджувати з Єврокомісією.

А енергетична безпека перестала бути декларативною метою і стала критерієм доступу до фінансування.

Докладніше – в матеріалі Максим Гардус Без шансів для російського газу: чому ЄС вже не повернеться до енергетичної співпраці з РФ.