Чи готова польська влада миритися з Україною і хто проти цього

Минулими вихідними багато хто очікував чергового загострення відносин України та Польщі, причому офіційний Київ казав про це публічно.

Утім, негативні очікування не справдилися.

Водночас 11 липня дало змогу оцінити, як різні польські партії планують розігрувати "українську карту" на парламентських виборах 2027 року.

Про те, які випробування чекають на українсько-польські відносини, читайте в статті співзасновника "Європейської правди" Юрія Панченка Польська влада робить крок до України. Як роковини Волині не стали датою нової ескалації. Далі – стислий її виклад. 

Очікувано прихильниками деескалації були представники урядового табору.

Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що "пам’ять не може бути знаряддям ненависті".

Утім, не варто чекати, що з боку прем'єра не буде кроків, які в Києві можуть сприйняти як недружні. Достатньо згадати включення до резолюції Європарламенту щодо України правки, яка покладає на Київ відповідальність за "непотрібну та нічим не спровоковану ескалацію" відносин із Польщею. 

Нагадаємо, що чинний уряд Польщі – коаліційний, тож значення має не лише позиція Туска та його партії.

Окремо варто відзначити візит в Україну віцепрем'єра та міністра оборони Польщі Владислава Косіняка-Камиша. Він – єдиний з польських топполітиків, який 11 липня попрямував до України. Віцепрем'єр взяв участь у пам’ятних заходах у волинському містечку Олика.

Косіняк-Камиш є лідером Польської селянської партії – найбільш правої політичної сили у нинішній урядовій коаліції. 

А ще він відомий заявами, які часто сприймаються як антиукраїнські.

Його риторика щодо нашої держави зазвичай є жорсткішою, ніж у Дональда Туска, однак 11 липня Косіняк-Камиш уникнув неприйнятних для України заяв.

Найбільшою інтригою 11 липня були тези президента Кароля Навроцького.

Він попрямував у невеличке село Радруж у Підкарпатському воєводстві, розташоване впритул до українського кордону. І цей вибір є дуже символічним.

В Радружі також було зафіксовано факти вбивства поляків українцями у 1944-1946 роках. Проте одночасно це село відомо тим, що на той час більшість його мешканців складали саме українці, яких у 1947 році депортували у рамках операції "Вісла". Зрештою, цьогорічні урочисті заходи проводили у колишній православній церкві, яку після депортації українців перетворили на католицький костел.

Серед іншого, Кароль Навроцький у своїй промові відкинув значні порушення прав українців у Польщі у середині XX сторіччя.

За таких обставин вибір місця видавався скоріш свідомою провокацією, спробою підбурити Україну на реакцію та набрати бали серед ультраправого електорату.

Але якщо така провокація й планувалася, то Навроцький її явно пом'якшив і не став висувати жодних публічних умов Україні та Зеленському.

Ймовірно, президенти України та Польщі все ж узгодили певні кроки до деескалації відносин під час переговорів, що відбулися 8 липня під час саміту НАТО в Анкарі. 

Примітно, що український президент 11 липня анонсував початок нових ексгумаційних робіт на місці імовірних польських поховань.

Отже, несподівано "примирливе" відзначення роковин Волині у 2026 році засвідчує, що цей шлях не відкидають й інші ключові політичні гравці. Утім, "українська карта" лишається дуже привабливим козирем у політичній боротьбі за голоси розігрітого польського суспільства, тож на виборах 2027 року її точно будуть використовувати.

Докладніше – в матеріалі Юрія Панченка Польська влада робить крок до України. Як роковини Волині не стали датою нової ескалації.